Едвард Теллер

американський фізик угорського походження

Е́двард Те́ллер (англ. Edward Teller, угор. Teller Ede; 1908 — 2003) — американський фізик угорського походження, безпосередній керівник робіт зі створення американської водневої бомби.

Edward Teller
англ. Edward (Ede) Teller
угор. Teller Ede
EdwardTeller1958.jpg
Народився 15 січня 1908(1908-01-15)
Будапешт, Австро-Угорщина
Помер 9 вересня 2003(2003-09-09) (95 років)
Стенфорд, Каліфорнія, США
Місце проживання США США
Громадянство Угорсько-Американське
Національність угорець
Діяльність фізик-ядерник, нехудожній письменник, викладач університету, фізик-теоретик, винахідник
Alma mater Університет Карлсруе
Лейпцизький університет
Сфера інтересів Фізик-(теоретик)[1]
Заклад Університет Каліфорнії (Берклі), Чиказький університет і Геттінгенський університет
Науковий керівник Вернер Гайзенберг
Відомі учні Чженьнін Янг
Лінкольн Вульфенштейн
Маршал Розенблат
Чарльз Крічфілд
Член Національна академія наук США[2], Угорська академія наук, International Academy of Quantum Molecular Scienced, Американська академія мистецтв і наук і AAAS[2]
Відомий завдяки: Ефект Яна-Теллера
воднева бомба
У шлюбі з Augusta H. Tellerd[3]
Нагороди Премія Харві (1975)
Автограф 128px

CMNS: Едвард Теллер у Вікісховищі
Edward Teller (later years).jpg

БіографіяРедагувати

Народився 15 січня 1908 року в Будапешті. Навчався у Вищій технічній школі в Карлсруе, в МюнхенськомуАрнольда Зоммерфельда) та Лейпцизькому університетахВернера Гейзенберга). В останньому закладі 1930 року захистив докторську дисертацію (PhD). У тому ж році він подружився з радянськими фізиками Георгієм Гамовим і Львом Ландау. Довічна дружба Теллера з чеським фізиком Георгом Плачеком також була дуже важливою для його становлення в науці. Саме Плачек організував 1932 року його річне перебування в Римі у Енріко Фермі, таким чином визначивши подальшу наукову кар'єру Теллера в ядерній фізиці[4]. 1930 року Теллер перебрався до Геттінгенського університету, у той час одного з найбільших світових центрів фізики завдяки присутності Макса Борна і Джеймса Франка.

Після того, як Адольф Гітлер став канцлером Німеччини в січні 1933 року, Німеччина стала небезпечною для євреїв, і Теллер виїхав з країни за допомогою Міжнародного комітету порятунку[5]. 1934 року отримав Рокфеллерівську стипендію, працював у Нільса Бора в Данії. 1935 року емігрував до США. У 1935—1941 роках працював професором фізики університету Джорджа Вашингтона разом з Георгієм Гамовим[6]. 1941 року, отримавши американське громадянство, увійшов до складу дослідницької групи зі створення атомної бомби (працював у Колумбійському та Чиказькому університетах, а також у Лос-Аламоській лабораторії). У 1946—1952 роках Теллер — професор Чиказького університету, в 1953—1975 роках — професор Каліфорнійського університету в Берклі, з 1954 року — директор щойно організованої Ліверморської радіаційної лабораторії ім. Лоуренса при Каліфорнійському університеті. Керівник програми зі створення водневої бомби (перше її випробування пройшло на Маршаллових островах 1 листопада 1952 року). З 1965 по 1958 рік Теллер був членом генерального консультативного комітету Комісії з атомної енергії США.

Теллер належав до тих американських вчених, які наполягали на необхідності забезпечення пріоритету США у сфері ядерних озброєнь. Він був проти заборони ядерних випробувань у трьох середовищах, виступав за створення ефективніших і дешевих видів атомної зброї, що вражала б ціль з мінімальним випадінням радіоактивних опадів, за розгортання лазерної зброї в космосі.

Крім робіт, пов'язаних з атомним озброєнням, Теллер займався дослідженнями в області квантової механіки, ядерної фізики, спектроскопії багатоатомних молекул, фізичної хімії, фізики космічних променів та елементарних частинок. Спільно з Джорджем Гамовим в 1936 році сформулював правило відбору при β-розпаді, вніс внесок у теорію ядерних взаємодій. Незалежно від інших в 1947 році довів існування мезоатомів. Спільно з Морісом Гольдхабером в 1948 році передбачив резонансне розсіювання на ядрах (гігантський резонанс).

У 1962 році Теллер був удостоєний премії Енріко Фермі «за внесок у хімічну та ядерну фізику, за керівництво дослідженнями в області термоядерного синтезу і за зусилля щодо зміцнення національної безпеки». У 1975 році залишив посаду професора Каліфорнійського університету. У 1982 році виступив ініціатором проекту стратегічної оборонної ініціативи (СОІ).

Помер 10 вересня 2003 року в Стенфорді (США, Каліфорнія).

На його честь названо астероїд 5006 Теллер[7].

Наукові праціРедагувати

  • Our Nuclear Future; Facts, Dangers, and Opportunities (1958)
  • Basic Concepts of Physics (1960)
  • The Legacy of Hiroshima (1962)
  • Energy from Heaven and Earth (1979)
  • The Pursuit of Simplicity (1980)
  • Better a Shield Than a Sword: Perspectives on Defense and Technology (1987)
  • Conversations on the Dark Secrets of Physics (1991)
  • Memoirs: A Twentieth-Century Journey in Science and Politics (2001)
  • Теллер Э., Латтер А. Р. Наше ядерное будущее. М., 1958 (рос.)
  • Теллер Э. и др. Физика высоких плотностей энергии. М., 1974 (рос.)

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Setting up Project Y: The Idea of Super Bomb (google book). Critical assembly : a technical history of Los Alamos during the Opppenheimer years, 1943–1945 (вид. 1. publ.). Cambridge u.a.: Cambridge Univ. Press. 1993. ISBN 0-521-44132-3. Процитовано 27 December 2012. 
  2. а б NNDB — 2002.
  3. Augusta "Mici" Teller, Mathematician , Los Alamos, NMAtomic Heritage Foundation.
  4. Interview with Edward Teller, part 40. Going to Rome with Placzek to visit Fermi. Peoples Archive. Процитовано November 13, 2015. 
  5. Teller та Shoolery, 2001, с. 77–80
  6. Teller та Shoolery, 2001, с. 118–120
  7. Lutz D. Schmadel, International Astronomical Union. Dictionary of Minor Planet Names. — 5-th Edition. — Berlin Heidelberg New-York : Springer-Verlag, 2003. — 992 с. — ISBN 3-540-00238-3.

ДжерелаРедагувати

  • William J. Broad, Teller's war: the top-secret story behind the Star Wars deception (Simon & Schuster, 1992).
  • Gregg Herken, Brotherhood of the bomb: the tangled lives and loyalties of Robert Oppenheimer, Ernest Lawrence (Henry Holt, 2002).
  • Peter Goodchild, Edward Teller: the real Dr. Strangelove (Harvard University Press, 2005).
  • Stanley A. Blumberg and Louis G. Panos. Edward Teller: giant of the golden age of physics; a biography (Scribner's, 1990)
  • Istvan Hargittai, Judging Edward Teller: a closer look at one of the most influential scientists of the twentieth century (Prometheus, 2010).