Евклід Мегарський (грец. Ευκλείδης ο Μεγαρικός) — засновник мегарської школи, учень Сократа, вчитель Евбуліда і, можливо, Стільпона та Пасікла.

Евклід Мегарський
грец. Ευκλείδης
Народився 430-ті до н. е.[1] або 450-ті до н. е.[2]
Мегара
Помер 365 до н. е.
Країна Мегара
Діяльність філософ
Галузь філософія
Вчителі Сократ[3] і Парменід[4]
Відомі учні Евбулідd, Кліномахd і Ichthyasd
Знання мов давньогрецька
Напрямок Мегарська школа

Погляди та послідовники ред.

Походив із міста Мегари. Загалом життя його маловідоме. Евклід скористався вченням елеатів для розвитку сократівської діалектики. Школа його процвітала до середини 3 століття до н. е. Вчення Евкліда дійшло до нас лише в уривчастих вказівках давньогрецьких письменників, з яких головна знаходиться в діалозі Платона «Софіст». Хоча Платон прямо і не називає мегарської школи, але, очевидно, має на увазі саме її. Основне положення мегарської школи полягало в тому, що сприйняття дає людині тільки знання про те, що є і змінюється, і лише мислення в змозі пізнати справжнє буття, вічне і незмінне. У цьому пункті Евклід абсолютно згоден з Платоном. Вічне буття пізнається в поняттях, тому тільки про них можна сказати, що вони насправді існують.

Розходяться мегарці з Платоном в тому, що перший розглядав ідеї, як прототипи речей, тобто дивився на них, як на рушійні сили, мегарці ж усували всяку зміну (дія і страждання) зі світу істинно сущого і стверджували, що тільки дійсне можливо: інакше кажучи, здатність діяти існує тільки в самій дії. Те, що можливе, але не дійсне, одночасно й існувало б, і не існувало, а це неможливо. Вищий і найцінніший об'єкт знання є благо, якому Евклід приписує всі ознаки буття, тому він стояв за єдність чеснот і заперечував реальність зла. Свої погляди мегарці доводили негативним, діалектичним шляхом; улюбленим прийомом Евкліда була deductio ad absurdum, чим і пояснюється, що мегарської школа в подальшому своєму розвитку виродилася в еристику, для якої цінна не стільки суть справи, скільки доказ неправоти опонента.

У цьому напрямку особливо відрізнявся Евбулід, якому Діоген Лаертський приписує сім софізмів. Дещо більше значення мають докази Діодора Крона, знаменитого діалектика мегарської школи, проти руху і можливості. Діодор в істотному повторює думки Зенона Елейського. Особливої слави набув доказ Діодора проти можливості. [Епіктет] його зображує так: «Із можливого не може виникнути неможливе. Однак неможливо, щоб щось минуле було іншим, ніж воно було в дійсності, якщо ж це було можливим в будь-якій попередній момент часу, то щось неможливе виникло з можливого. Але воно ніколи не було можливим, отже, взагалі неможливо, щоб щось відбувалося інакшим чином, ніж воно насправді відбувається».

Найвідомішим представником мегарської школи був Стільпон, що зумів захопити всю Грецію; в етичних поглядах він слідував за кініками і проголосив апатію вищим благом. Абстрактне і бідне вчення мегарської школи не давало можливості подальшого розвитку, тому вона частково увійшла до складу інших шкіл, частиною ж виродилася в еристику.

Примітки ред.

Джерела ред.