Духи стихій
Духи стихій (вони ж стихійники, елементали, елементалі, живолаки тощо) — у середньовічній натурфілософії, окультизмі та алхімії істоти, що відповідають елементам (стихіям) світу, символи елементів та їх охоронці.
У художніх творах, переважно літературі, настільних іграх та відеоіграх, стихійником є істота, що належить до певного елементу вигаданого світу або навіть і складається з нього. Наприклад, водяний стихійник, вогняний стихійник, стихійник магії тощо[1].
В українських перекладах польського фентезі Анджея Сапковського трапляється назва «живолаки»[2][3] — від польського слова żywiołak, порівн. з українським «живло»[4] (застаріле — «стихія», «елемент»[5][6]). Назву «Живолак» носить також польський музичний гурт відповідного спрямування.
Історія ред.
Розвиток ідеї чотирьох елементів, землі, води, вогню і повітря, приписується Емпедоклу, Платону та Аристотелю. За Аристотелем світ складається із цих чотирьох елементів і п'ятого елемента — етеру, або початку руху. Перші чотири визначають різні якості всіх речей світу, відповідно до пропорцій у їх складі. При цьому кожному елементу відповідає певна геометрична фігура.
Ідея була розвинена алхіміком епохи Відродження Парацельсом. Його думки про елементи та елементалів викладено в праці «Liber de Nymphis». За ним стихійники є божими творіннями, як і людина. Бог створив їх, щоб кожен вид охороняв свою стихію та приховував її таємниці. Так, гноми оберігають рудні шахти від спустошення їх людьми. Стихійники не мають душі, після смерті вони розчиняються в тій стихії, якій відповідають[7].
Зі стихіями пов'язувалися різні мітичні істоти національних мітологій. Наприклад, Парацельс писав, що латинські німфи відповідають ундинам з німецької мітології[8]. Окультист Поль Седір писав про духів стихій: «всяка істота, згідно кабали, кожна травинка, кожен камінь має свого духа», перераховуючи в тому числі тролів, наяд та ін. Елементалам приписувалося спричинення стихійних лих, здійснення обвалів, ураганів. Також уявлялося, що вони входять до складу людського тіла, представляючи душу різних органів. В спіритизмі елементали є нижчими духами і стоять нижче демонів і ангелів у небесній ієрархії.
Деякі окультисти вважали, що стихійники складаються виключно зі свого елементу. Наприклад, стихійник води — з рідкої води, пари та льоду[1].
Види духів стихій ред.
Традиційний поділ духів стихій, згідно елементів природи, включає такі різновиди:
- Гноми (пігмеї) — стихійники землі. Саме слово «гном» було неологізмом, введеним Парацельсом. Він описував гномів як людиноподібних низькорослих істот, здатних рухатися крізь земну твердь з такою ж легкістю, як люди переміщуються по її поверхні. За народними повір'ями, істоти, які відповідають сучасному поняттю гномів — цверґи, нібелунґи, — зберігають підземні скарби.
- Саламандри (вулкани) — стихійники вогню. Вважалося, що таким елементалом є земноводне саламандра. Аристотелем і Плінієм відзначалося нібито коли кинути саламандру у вогонь, він погасне, оскільки сама саламандра холодна. Також вважалося, що саламандру можна викликати, фокусуючи сонячні промені. За іншими уявленнями, саламандри виглядають як люди. У близькосхідної мітології їм відповідають іфрити.
- Сильфи (сильвестри) — стихійники повітря. Описувалися як красиві дівчата з крилами, здатні літати та ставати невидимими. Пізнішими алхіміками та окультистами, як Холлом Менлі Палмером, їм припусувалася здатність формувати хмари та сніжинки.
- Ундини (німфи) — стихійники води, часто ототожнюються з русалками. Зазвичай зображуються як дівчата, іноді з риб'ячими хвостами.
Див. також ред.
Примітки ред.
- ↑ а б Бестиарий. Элементали - Михаил Попов - МИР ФАНТАСТИКИ И ФЭНТЕЗИ. www.mirf.ru. Архів оригіналу за 28 липня 2015. Процитовано 8 серпня 2015.
- ↑ Сапковський, Анджей (2016). Останнє бажання. Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». с. 155. ISBN 978-617-12-0986-2.
- ↑ Сапковський, Анджей (2007). Lux Perpetua. Київ: Зелений пес: Гамазин. с. 203. ISBN 978-966-2938-55-5.
- ↑ Гасло «живло» в 11-томному словнику української мови (1971). Архів оригіналу за 22 грудня 2017.
- ↑ Желехівський, Євген (1886). Малоруско-нїмецкий словар, т. 1. Львів. с. 221. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 19 грудня 2017.
- ↑ Костомаров, Микола (1918). Історія України в життєписах визначних її діячів. Львів: З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка. с. 206.
- ↑ Paracelsus (1537/38). Astronomia Magna.
- ↑ Paracelsus (1566). Liber de Nymphis, sylphis, pygmaeis et salamandris et de caeteris spiritibus.
Джерела ред.
- Theory of the Elements [Архівовано 24 серпня 2015 у Wayback Machine.](англ.)
- Knowledge in Nature, Knowledge of Nature: Paracelsus and the Elementals [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.](англ.)