Домінік Веннер (фр. Dominique Venner; нар. 16 квітня 1935 — пом. 21 травня 2013) — французький письменник, історик і публіцист. Спеціалізувався на військовій історії, в 1960-х — 1970-х був одним із засновників руху «Нових правих», пішов з політики у 1971 році. 21 травня 2013 покінчив життя самогубством, застрелився у Соборі Паризької Богоматері[5].

Домінік Веннер
Dominique Venner
Ім'я при народженні фр. Dominique Charles Venner[1]
Псевдо Julien Lebel і Jean Gauvin[2]
Народився 16 квітня 1935(1935-04-16)
Париж, Франція
Помер 21 травня 2013(2013-05-21) (78 років)
Париж, Франція
·вогнепальне поранення
Країна Flag of France.svg Франція
Діяльність Письменник, історик, публіцист, громадський активіст
Alma mater Oaklands Colleged і Q2412461?
Знання мов французька[3]
Членство Groupement de recherche et d'études pour la civilisation européenned і Institut d'études occidentalesd
Партія Nationalist Movement of Progressd[4]
Батько Charles Vennerd
Нагороди
Сайт dominiquevenner.fr

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї архітектора в Парижі. Брав участь в Алжирській війні. Після повернення з Алжирської війни, в 1965 році, вступив до лав «Секретної збройної організації», яка виступала за зміну правлячого ладу у Франції. У ході діяльності в цій організації був арештований і провів у в'язниці 3 роки.

Вийшовши з в'язниці став займатися теоретичним обґрунтуванням своїх поглядів, разом з Аленом де Бенуа виступив одним з теоретиків руху «Нових правих».

Домінік Веннер сповідував теорію європоцентризму. У 1963 році став засновником руху «Європа — Дія», що дотримується ультраправих поглядів і не виключає можливості застосування насильства для зміщення влади.

У 1971 році вирішив покинути політику, щоби більше часу приділяти історії. Займався вивченням історії зброї та військової політики, написав значну кількість праць присвячених даній тематиці. Серед його робіт слід виділити: «Біле сонце переможених» (1975), «Повстале Серце» (1994), «Геттисберг» (1995), «Білі та Червоні» (1997), «Історія співпраці» (2000), «Історія тероризму» (2002). У 1981 році за роботу під назвою «Історія Червоної армії» отримав нагороду Французької академії. З 2002 року до моменту смерті був редактором «Нового журналу історії».

Виступав проти етнічного розмаїття, міграції. 21 травня 2013 року Домінік Веннер застрілився біля вівтаря Собору Паризької Богоматері. Його спонукання і мотиви надзвичайно продумані, систематизовані і ясно викладені. На своєму сайті за деякий час до самогубства він розмістив короткий текст «Маніфестація 26 травня і Хайдеггер»[6], в якому йшлося про необхідність «нових дій, показових і символічних», що будуть здатні пробудити «приспану свідомість»[7]. За кілька годин до смерті він закликав своїх соратників чинити опір новому закону. Цитата з посмертного послання: «Я повстаю проти року долі. Я повстаю проти отрут, що гублять душу, проти індивідуалістичності бажань, що розривають наш зв'язок з корінням і традиційними формами буття, зокрема з родиною - фундаментом нашої тисячолітньої цивілізації. Виступаючи на захист ідентичності кожного з народів у себе вдома, я повстаю проти злочинного заміщення нашого народу іншими." 

Інцидент стався через кілька днів після легалізації у Франції одностатевих шлюбів[8]. 26 травня в Парижі величезна (від половини до півтора мільйона протестуючих за різними підрахунками, за даними поліції 150 000) маніфестація проти легалізації та усиновлення дітей нетрадиційними сім'ями потребувала додаткової смуги ходи — по набережній Сени.

У певному сенсі, він попереджував про загрозу існуванню євро-атлантичної юдео-християнської раси, причому, з сукупності творів і вчинку Д.Веннера, не виключене його розуміння можливої зумисності розвитку подій. Уявити атмосферу того моменту можна за статтею[9], розпочатою до і закінченою після трагічної і символічної події в соборі Нотр-Дам. Широкий огляд тогочасного міжнародного контексту зробив через три дні після трагедії російський публіцист Є. С. Холмогоров, і такий підхід конче необхідний до багатосторонньої особистості Домініка Веннера. "...Спочатку йшлося про те, що це був його протест проти французького закону про гей-шлюби. Але залишена Веннером записка поміщає його вчинок в більш широкий контекст: це був протест не стільки проти конкретного закону, скільки проти культурної, цивілізаційної, релігійної, моральної самоліквідації Європи."[10] 

Вчинок Домініка Веннера зовні суперечливий. Він захищає світ християнства самогубством, яке вважається богопротивним з точки зору віри. Цей аспект є формальним стрижнем статті "Праведний грішник Домінік Веннер"[11]. Разом з тим, тут важко не помітити категорійний перехід, можливо і швидше свідомий, від менталітету однієї історичної релігії і спільноти до бачення світу японською культурою, відомою і зрозумілою всьому Сходу Азії - з розкриттям зовнішньої спірності і суперечливості форм вираження, однак, спрямованих до об'єднавчої всіх мети, до розуміння, збереження безцінного досвіду і результатів велетисячолітньої історії людства, його багатогранної гуманістичної культури. Важко заперечити когерентність мотивів Домініка Веннера зсередини французької та європейської культури і - зовнішнього підходу до світової історичної та культурної спадщини, сконцентрованої Миколою Реріхом в його Пакті.   

Домінік Веннер активно захоплювався історією зброї, навіть написав книгу «Американські пістолети і револьвери», яку дослідник Майкл О'Мейра називає «фотографічною хронологією винаходу Семюеля Кольта та спадщини, яку він лишив Америці 19 століття»[12].

«Щоб завоювати та створити те, що, як вони вірили, має стати вільною землею – землею американців – вони [країна ранніх англо-європейських переселенців]… взяли до рук зброю та розпочали війну – не як солдати, що захищають державу, але як вільні громадяни незалежної республіки», – з книги «Американські пістолети і револьвери»[12].

На думку Домініка Веннера, пістолет у руці індіанця чи злочинця міг становити загрозу, але «в руках відповідального громадянина це засіб для протистояння такій загрозі. Зброя – це єдиний спосіб захисту від зловживання зброєю, відтак єдиний інструмент забезпечення справедливості та fair play[12]. Також Домінік Веннер мав принципово антикомуністичну та в цілому анти-егалітаристську позицію, відтак виступав за звільнення народів Східної Європи від гніту Радянського Союзу.

«Уявити Європу під пануванням однієї нації означало б відновити криваву мрію, недавні шрами від якої залишилися в історії. Різниця в мовах і походженні – не проблема. Багато держав були багатомовними: Римська імперія, яка створила першу європейську єдність у різноманітті зібраних нею народів і культур, мала імператорів, народжених як у Римі, так і в Галлії, в Іллірії або в Іспанії. Європа не обмежується штучним кордоном «залізної завіси», встановленим переможцями в 1945 році. Вона об’єднує в собі всі європейські нації й народи. Думати про єдність означає в першу чергу думати про звільнення всіх полонених націй, від України до Німеччини. Доля Європи – на сході: розбити кайдани, повалити радянську тиранію, відкинути назад азіатську орду», – з книги «До позитивної критики»[13].

Українські переклади творів Домініка ВеннераРедагувати

  • Домінік Веннер. До позитивної критики / пер. з французької Сергія Заїковського. – Київ: Пломінь, 2019. – 100 с. – ISBN 978-966-97851-1-4
  • Домінік Веннер. Самурай Заходу / Пер. з французької М. Петляк, О. Монятовської, М.-Д. Чайкіної та А. Новак; під ред. С. Заїковського. — Київ: Пломінь, 2019. — 248 с. – ISBN 978-966-97851-2-1
  • Домінік Веннер. Бунтівне серце / пер. з французької А. Новак; під ред. С. Заїковського. – Київ: Пломінь, 2019. – 160 с. – ISBN 978-966-97851-3-8

ДжерелаРедагувати

Вікіновини мають подію, пов'язану з цією статтею:
  1. https://deces.matchid.io/search?advanced=true&ln=Venner&fn=Dominique&bd=1935&dd=2013
  2. http://www.theses.fr/2016PA080034/document — С. 115–116.
  3. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. http://www.phdn.org/negation/taguieff-heritage-nazi-1981.html
  5. У Соборі Паризької Богоматері застрелився французький письменник euronews, 21.05.2013
  6. La manif du 26 mai et Heidegger. www.dominiquevenner.fr (fr-FR). 2013-05-21. Процитовано 2018-05-22. 
  7. Самогубство у Нотр-Дам називають «політичним жестом» Українська служба BBC, 22 травня, 2013 p.
  8. Чоловік, який застрелився в Соборі Паризької Богоматері, був противником одностатевих шлюбів 24 (телеканал), 21.05.2013
  9. отцы Neura. Shahid de race blanche: Moment de vérité * Notre Dame de Paris * Момент истины белого шахида. samlib.ru. Процитовано 2016-06-30. 
  10. Егор Холмогоров: Человеческие жертвоприношения. vz.ru (ru). Процитовано 2018-05-22. 
  11. Елена ЧУДИНОВА: Праведный грешник Доминик Веннер | РОНС — Лента русских новостей. ronsslav.com. Процитовано 2018-05-22. 
  12. а б в Домінік Веннер: зброя та особистість – Літературний клуб Пломінь (uk). Процитовано 2019-04-06. 
  13. Веннер, Домінік (2019). До позитивної критики. Київ: Пломінь. ISBN 978-966-97851-1-4. 

ПосиланняРедагувати