Дмитро Тишкевич герба Леліва (пол. Dymitr Tyszkiewicz; пом. 1609) — руський шляхтич Речі Посполитої, старший син Скуміна (Івана) Львовича Тишкевича і Мар'яни Мартинівни Мелешко. Мав брата Федора й кількоро сестер.

Дмитро Тишкевич
Уявний портрет, створений після 1793; походить із логойської сімейної колекції. Наразі зберігається в Національному музеї Варшави. Розмір: 88.5 x 68 см.
Помер 1609(1609)
Підданство Річ Посполита
Національність русин
Посада київський підкоморій, староста мінський, маршалок господарський
Конфесія православ'я
Рід Тишкевичі
Батько Скумін Львович
У шлюбі з Софія Вольська, Ганна Масальска
Діти Юрій, Магдалина, Ганна
Герб
Герб

Дмитро, ймовірно, не успадкував від батька значних володінь, оскільки на переписі війська в 1567 році ставив лишень 4 «коней», тобто належав до когорти дрібних землевласників. Кар'єру почав з посади київського підкоморія (1568–76). Після смерті Каленика Васильовича з логойської гілки Тишкевичів обійняв уря́д маршалка господарського (1576), що історик Еймантас Гудас тлумачить як прояв родинної солідарності чи (та) особливої прихильності великого князя до Тишкевичів. Під час 2-го безкоролів'я (1574–76) схилявся до габсбурзької кандидатури на трон. Протягом 1588–92 рр. Дмитро був старостою мінським, а з 1588 до самої смерті — «писарем замків волостей України».

В 1598 році, після смерті матері, успадкував фільварок Селець біля Логойська і село Дікушки.

Тишкевич двічі одружувався: зі шляхтянкою Софією Вольською герба Півкозич й княгинею Ганною Михайлівною Масальською (пом. 1620), залишивши по собі сина Юрія та дочок Магдалину (муж — Станіслав Нінінський) й Ганну (вийшла заміж за Криштофа Сирутя).

У своїм тестаменті, вчиненому 1 січня 1609, Дмитро заповів поховати себе поряд з першою жінкою та дітьми від неї в склепі під амвоном селецької церкви Воскресіння Христового. Другій дружині він записав на праві доживоття с. Семенкове і вернув їй 800 коп грошей, що їх Масальска внесла в посаг, але взяв з малжонки обіцянку дарувати половину суми пасинкові, рештою ж могла користуватись на свій розсуд.

Джерела ред.

  • Вестник Юго-Западной и Западной России / издаваемый К. Говорским. — Киев : В типографии И. и А. Давиденко, 1863. — Т. 1. — С. 45-51.
  • Літвін Г. З народу руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569-1648) / пер. з польської Лесі Лисенко. — Київ : Дух і літера, 2016. — С. 448-449. — ISBN 978-966-378-430-4.
  • Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця XIV — до середини XVII століття. Волинь і Центральна Україна / Н. Яковенко. — Київ : Критика, 2008. — С. 182, 185, 187.
  • Gudas, Eimantas (2015). Tiškevičių giminės karjera ir genealogija XVI a. Lietuvos Didžiojoje Kunigaikštystėje (PDF). Chronicon Palatii Magnorum Ducum Lithuaniae. 3: 34.
  • Tyszkiewicz, Eustachy (1873). Groby rodziny Tyszkiewiczów. Warsawa: Druk Jana Jaworskiego. с. 12—13. OCLC 838702591.