Відкрити головне меню

Дмитро Вєдєнєєв
Народився 1 серпня 1967(1967-08-01) (52 роки)
Сєвєродонецьк, Україна
Місце проживання Україна
Громадянство СРСРУкраїна
Національність росіянин
Діяльність історик
Alma mater КДУ імені Т. Шевченка
Сфера інтересів історія України, історія дипломатії та спецслужб
Заклад НАСБУ
Вчене звання професор
Науковий ступінь доктор історичних наук
Відомий завдяки: Перший в Україні доктор історичних наук зі спеціальності «Військова історія»
Нагороди
Орден «За заслуги» ІІІ ступеня
нагрудний знак «Хрест Доблесті» II ст., медалі СБУ. Лауреат Міжнародної премії імені В. Винниченка

Дмитро́ Вале́рійович Вєдєнє́єв (нар. 1 серпня 1967(19670801), Сєвєродонецьк) — український історик, військовий аналітик та експерт, військовий пенсіонер Служби безпеки України у званні полковника, екс-заступник директора з наукових питань УІНП (1 листопада 2010 — 7 квітня 2014),[1] доктор історичних наук (2006), професор (2008). Головний редактор фахового наукового видання «Культура і сучасність» (з 2015). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).[2]

ЖиттєписРедагувати

Закінчив історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка у 1991 р.. За словами Олеся Донія, за часів Перебудови Дмитро Вєдєнєєв, співпрацював з КДБ, був донощиком: «…варто згадувати і стукачів-донощиків. Зокрема, коли була спроба мого виключення з університету, донощик Дмитро Вєдєнєєв з групи „Історія КПРС“ написав на прохання парткому і КДБ пасквіль проти мене в багатотиражку „Київський університет“. Цікаво, що після закінчення університу, він був допущений в архіви СБУ і став одним із найбільших спеціалістів з історії УПА. А нещодавно нинішня українофобська влада призначила його заступником директора Інституту національної пам'яті.»[3] О.Доній, ту замітку в газеті відмовилися підписати всі його однокурсники окрім Вєдєнєєва. Наступного дня після публікації, Донію було заявлено що його виключають з університету за «український буржуазний націоналізм».[4] Доказів цим твердженням О.Доній ні тоді, ні пізніше не наводив.

Сам Дмитро Вєдєнєєв у виступі на ток-шоу Шустер LIVE 1 лютого 2013 р. заперечив ці факти. За його словами, ту частину в замітці, про яку згадує Доній, була написана не ним, а «відомим Донію, партійним активістом історичного факультету, зараз великим українським патріотом».[4]

У 1984 р. вступив на історичний факультет (відділення політичної історії) Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка. У 1986–1988 рр. пройшов строкову службу в Оршанському орденів Олександра Невського і Червоної Зірки полку зв'язку Московського військового округу – частині, яка пройшла бойовий шлях від Підмосков’я до Праги (чим й на даний час дуже гордиться). В студентські роки брав активну участь у громадській роботі, очолював комсомольську організацію історичного факультету. Тоді ж сформувався його науковий інтерес до вивчення проблем історії зовнішньополітичної діяльності, цим напрямком досліджень у радянську епоху можна було займатися лише з санкції КДБ. У 1991 р. закінчив істфак з відзнакою та кваліфікацією історика, викладача історії та соціально-політичних дисциплін, став викладачем кафедри суспільних наук Сєвєродонецького технологічного інституту.

З листопада 1991 р. отримав направлення на навчання в аспірантурі на кафедрі історії для гуманітарних факультетів Київського університету імені Тараса Шевченка. У 1994 р. став кандидатом історичних наук, дисертація - «Становлення зовнішньополітичної служби України (1917—1920 рр.)».

У 1994—1998 рр. на викладацькій роботі в Інституті підготовки кадрів Академії СБУ, заступник начальника кафедри історії та політології.

В 1998—2002 рр. начальник науково-дослідного відділу Державного архіву СБУ, у 2002—2006 учений секретар, у 2004-2005 роках - заступник начальника Центру навчально-методичної роботи Академії СБУ, з 2005 року - науковий секретар Науково-організаційного центру Академії СБУ.

у 2006—2010 — завідувач кафедри історії спецслужб Національної академії СБУ. Полковник запасу.

у 2010—2014 рр. — заступник Голови: заступник директора з наукових питань Українського інституту національної пам'яті при КМ України, призначений за сприяння Януковича [5].

17 лютого 2014 року, незадовго до перемоги Майдану та силового протистояння, Дмитро для телеканалу "112" заявив про те, що "Правий сектор" уникатиме силового методу: "Тяжело представить возвращение "Правого сектора" к действиям образца 19 января после того, как их руководящий состав обнародовал свои персоны и личности, выступил с публичными заявлениями, причем противоречивыми. Когда они говорили, что мы силовым способом добились для вас победы, отошли сейчас на Майдан, там тренируемся, а вы идите охраняйте баррикады". [6].

Після реорганізації УІНП у статусі наукової установи та звільнення з посади Д. Вєдєнєєв працював (квітень-листопад 2014 р.) завідувачем відділу військової історії Національного НДІ українознавства та всесвітньої історії МОН України (до ліквідації установи); його попередником був історик Уткін Олександр Іванович.

З грудня 2014 р. по лютий 2015 р. – завідувач сектору наукової бібліографії та біографістики Інституту історії аграрної науки, освіти і техніки Національної академії аграрних наук України. [7].

З 2015 року став викладачем Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв (кафедра гуманітарних дисциплін Інституту практичної культурології та арт-менеджменту).

Також у 2015 р. призначений головним редактором фахового вилдання Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв - альманаху "Культура і сучасність", зареєстрованого 8 грудня 2014 року.

Також був повязаний з підконтрольною СБУ Дипломатичною академією України при МЗС України (2008–2016 рр.), в якій він працював (за сумісництвом) професором кафедри дипломатичної і консульської служби, на основі власних наукових розробок та авторського навчального посібника викладав курс "Історія української дипломатичної служби".

Станом на 2018 р., входив до складу спеціалізованої вченої ради К 26.709.04, яку створив Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, також був затруднений у складі Науково-дослідного центру воєнної історії цього ж вузу. Також числиться членом редколегії фахового наукового збірника "Труди Університету" (Національний університет оборони України імені Івана Черняховського).

Особливості наукової роботиРедагувати

Дослідник історії української дипломатії, військово-політичної історії України під час Другої світової війни, руху ОУН і УПА, історії Православної Церкви в Україні, проблем інформаційно-гуманітарної безпеки.

Спочатку, в часи Кучми написав у столичну газету "2000" низку статей з негативною характеристикою ОУН та УПА. Виступав проти визнання УПА воюючою стороною.

Однак уже в часи Ющенка написав ряд статей з позитивним баченням ОУН та УПА.

У 2006 р. Вєдєнєєв захистив докторську дисертацію на тему «Діяльність спеціальних підрозділів руху українських націоналістів та Української повстанської армії (1920—1950-ті рр.)».

Автор понад 600 друкованих праць, у тому числі до 50 монографій, навчальних посібників та науково-документальних праць.

Підготував 2 кандидатів наук.

У 2011—2015 рр. — член Експертної ради з історичних наук МОН україни. Член Громадської ради при СБ України (2011—2015 рр.). У 2013—2016 — член Головної редколегії науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією»[8]

Одну з наукових праць Дмитра - "Атеисты в мундирах" (Москва, 2016) гостро розкритикував за типове прорадянське бачення демократично налаштований священик катакомбного церковного утворення Яков Кротов з Москви, який зазначив наступне: « Под его пером героями оказываются и чекисты, которые уничтожали патриотов Украины, и патриоты Украины. Это такой как бы возвышенный, «объективный» взгляд на историю, а по сути знаменитый «совок», гибчайший конформизм, полный отказ от любых политических и этических координат. Впрочем, некоторые координаты у Веденеева есть. Все враги Московской Патриархии — и его враги. Свидетели Иеговы, УАПЦ, меннониты. Гонения на них он объясняет так: «Да, тогдашние методы противодействия «духовным диверсантам» и изменникам были далеки от рафинированных представлений о «правовом государстве». Но мы-то теперь знаем, к чему приводит длительная и безудержная агрессия тех же деструктивных сект против Святой Руси, колыбели православия на днепровских берегах, душ наших детей». Это символ веры «русского мира», при которой Украина — лишь недоразумение. Веденеева даже нельзя считать предателем Украины. «Зрада» возможна там, где сперва присягали в верности, а потом изменили. Но никогда ни Веденеев, ни Порошенко, ни многие миллионы между ними не были патриотами Украины, так что и изменить Украине они не могли и не могут. Более того: как и многие патриоты Украины, эти люди — не патриоты свободы. Настоящей свободы, свободы и для Свидетелей Иеговы, и для любых религиозных общин, не желающих подчиняться государству. Их принцип «объединяй и властвуй». Один Бог на небе, одна религия на земле » . [9].

Починаючи з 2015 року, разом з Дмитром написав низку наукових статей його син - Вєдєнєєв В'ячеслав Дмитрович (лаборант кафедри хірургічної стоматології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця).

У 2015 р. Дмитро зблизився з прокремлівським істориком російських спецслужб Олександром Колпакіді, головним редактором московського видавництва "Алгоритм", у співавторстві з яким Дмитро видав у рамках приуроченої до популяризації російської армії серії "Вежливые люди" книгу на тему "Разведка Судоплатова. Зафронтовая диверсионная работа НКВД-НКГБ в 1941-1945 гг." (М., 2015).

Також за підтримки Олександра Колпакіді, як головного редактора видавництва "Алгоритм", Дмитро видав у цьому московському видавництві у 2016 р. свою книгу "Атеисты в мундирах" накладом 800 примірників, при чому джерела фінансування цього московського видання залишаються невідомими.

У 2017 р. одна з статей Дмитра потрапила у московський "Журнал российских и восточноевропейских исторических исследований", головний редактор якого - Симиндей Володимир Володимирович та його заступник Дюков Олександр Решидеович мають негативну славу українофобів, очолюють заснований у 2008 р. прокремлівський фонд "Историческая память" (м. Красногорськ, Московська область).

Також Дмитро до останнього часу проводить активну роботу по наповненню власними статтями церковно-громадського сайту МП "Русская народная линия" (м. Санкт-Петербург), де за 2016-2019 роки вже вийшло 17 його статей. [10].

Це, однак, не заважало йому займатися написанням у 2017-2018 роках статей для української періодики про розвиток військово-волонтерського руху в Україні в ході російсько-української війни, протягом 2014-2018 рр.

Наукові праціРедагувати

  1. Веденєєв Д. В. Становлення зовнішньополітичної служби України (1917—1920 рр.) // Автореф. дис. … канд. іст. наук. — К., 1994. — 17 с.
  2. Спеціальні служби в історії Української держави. Навчально-методичний посібник — К.: Видавництво Національної академії Служби безпеки України, 2003. — 60 с. (у співавт. з В.Букіним)
  3. Будков Д. В. Слово правди про Україну. Міжнародна інформаційна діяльність Української держави 1917 - 1923 рр. : Моногр. / Д. В. Будков, Д. В. Вєдєнєєв. - К. : Вид-во "К.І.С.", 2004. - 203 c.
  4. Слово правди про УкраЇну: Міжнародна інформаційна діяльність Української держави 1917—1923 рр. / Д. Будков, Д. Вєдєнєєв.- К. : К. І. С., 2004.- 204 с. — ISBN 966-8039-33-5
  5. Українці проти нацизму: політичний вимір: наукове видання / Д. В. Вєдєнєєв, В. І. Кучер ; Ін-т політ. і етнонац. досліджень НАН України, Нац. акад. служби безпеки України. — К. : Просвіта , 2005. — 84 с. ; 20 см. — ISBN 966-653-163-1
  6. Прояви тероризму в Україні (остання чверть ХІХ — початок ХХІ ст.). Навчальний посібник. — К.: Вид-во НА СБ України, 2005. — 162 с.
  7. Історіографія та бібліографія діяльності підрозділів розвідки та контррозвідки руху українських націоналістів та Української повстанської армії. 1945 — початок 2000-х років. Навчальний посібник. — К.: Видавництво Національної академії СБ України, 2005. — 62 с.
  8. Вєдєнєєв Д. В. Діяльність спеціальних підрозділів руху українських націоналістів та Української повстанської армії (1920-1950-ті рр.): дис. … д-ра іст. наук: 20.02.22 / Національна академія Служби безпеки України. — К., 2006. — 500 арк. — Для служб. користування.
  9. Вєдєнєєв Д. В., Будков Д. В. Юність української дипломатії. Становлення зовнішньополітичної служби України в 1917—1923 роках. Монографія — К. : К. І. С., 2006. — 312 с.
  10. Вєдєнєєв Д. В. Дипломатична служба Української держави. 1917 - 1923 роки : навч. посіб. / Д. В. Вєдєнєєв; Нац. акад. Служби безпеки України. - К., 2007. - 260 c.
  11. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Меч і тризуб. Розвідка і контррозвідка руху українських націоналістів та УПА (1920—1945). Монографія. — К. : Ґенеза. 2006. — 408 с.
  12. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно і відважно…». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення ОУН та УПА. 1940—1950-ті роки. — К. : К. І. С., 2006. — 568 с.
  13. Биструхін Г. С., Вєдєнєєв Д. В. Війна в кам‘яних джунглях. Міська партизанська війна як феномен збройної боротьби та спеціальної діяльності. 1945—2005 рр. Монографія. — К. : Генеза, 2006. — 512 с.
  14. Військово-політична діяльність ОУН та УПА у світлі норм міжнародного гуманітарного права / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. – 2007. – № 3. – С. 46-65.
  15. Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. Двобій без компромісів. Протиборство спецпідрозділів ОУН та радянських сил спецоперацій. 1945—1980-ті роки: Монографія. — К. : К. І. С., 2007. — 568 с.
  16. Веденеев Д. В. Одиссея Василия Кука. Военно-политический портрет последнего командующего УПА. — К. : К. И. С., 2007. — 208 с.
  17. Веденеев Д. Украинский фронт в войнах спецслужб: Исторические очерки. — К. : К. И. С., 2008. — 432 с.
  18. Вєдєнєєв Д. В. Задзеркалля історії: Нариси минулого спеціальних служб. — К. : К. І. С., 2008. — 288 с.
  19. Вєдєнєєв Д. В. Організація українських націоналістів і зарубіжні спецслужби (1920 - 1950-ті рр.) / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. - 2009. - № 3. - С. 132-146.
  20. Гострі кігті орла. Сили спеціальних операцій США: історія та сучасність: монографія. — К.: К. І.С., 2010. — 400 с. (у співавт. з Г.Биструхіним, А.Семукой).
  21. Розвіяні міфи: історичні нариси і статті. — К.: Фенікс, 2010. — 576 с. (у співавт. з. С.Шевченком).
  22. Нариси з історії розвідки суб'єктів державотворення на теренах України. — К.: Преса України, 2011. — 536 с. (у співавт. з Л.Роженом, О.Гавриленком, В.Цибулькіним та інш.)
  23. Радянські спецслужби в України в роки Другої світової війни //  Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси. — К.: Наукова думка. — 2011. — Книга друга. — С. 279—310.
  24. Діяльність органів та військ державної безпеки в Україні в період Другої світової війни (1939—1945 рр.): навчальний посібник. — К.: НВВ НА СБУ, 2011. — 98 с.
  25. Українська багатопартійність: політичні партії, виборчі блоки, лідери (кінець 1980-х — початок 2012 рр.). — К.: ІПіЕНД, 2012. — 588 с. (член авторського колективу).
  26. Вєдєнєєв Д. В. Релігійні конфесії України як об'єкт оперативної розробки німецьких і радянських спецслужб (1943 - 1945 рр.) / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. - 2012. - № 4. - С. 104-126.
  27. Історія органів державної безпеки на Волині: документально-публіцистичне видання. — Луцьк: Ініціал, 2012. — 240 с. (у співавт. з Я.Антонюком, В.Бараном, В.Барановим та інш.)
  28. Заручниця глобального протистояння. Трагедія Великого Голоду 1932—1933 рр. в Україні у контексті «холодної війни» (1945—1991 рр.): монографія. — К.: Дорадо-Друк, 2013. — 232 с. (у співавт. з Д. Будковим).
  29. Минуле як чинник конфліктогенності в українсько-польських відносинах // Відображення Волинської трагедії в історичній пам'яті польського й українського народів: монографія. — К.: Пріоритети, 2013. — С.220–23
  30. Нариси воєнно-політичної історії України. Навчальний посібник. — Острог: НУОА, 2014. — 396 с.  (з співавт. з В.Атаманенко, М.Близняком та інш).
  31. Чекисты Украины на "церковном фронт // Журнал "Родина" (Москва). - 2014. - № 12. - С. 110-113; 2015. - № 1. - С. 117-119
  32.  Закулисный актер истории: Очерки истории разведки и контрразведки. — К.: К. И.С., 2015. — 392 с. (у співавт. з Д. Будковим
  33.  Лікар і архіпастир: діяльність святителя Луки Кримського в контексті історії медицини і церковно-державних відносин у СРСР: історико-медичний нарис. — К.: УФК, 2015. — 72 с. (у співавт. з В.Вєдєнєєвим).
  34. Вєдєнєєв Д. В. Протидія радянських спецслужб німецьким розвідці й контррозвідці на території України В 1941 - 1944 рр. / Д. В. Вєдєнєєв, О. Є. Лисенко // Український історичний журнал. - 2015. - № 1. - С. 69-91.
  35. Веденеев Д. В. Роль советских спецслужб в разгроме нацизма (на материалах разведывательно-диверсионной деятельности НКВД-НКГБ Украинской ССР) // Великая Отечественная — известная и неизвестная: историческая па­мять и современность: материалы междунар. науч. конф. (Москва — Ко­ломна, 6—8 мая 2015 г.) / отв. ред.: Ю.А. Петров; Ин-т рос. истории Рос.акад. наук; Рос. ист. о-во; Китайское ист. о-во и др. — М.,2015. С. 245-253.
  36. Разведка Судоплатова. Зафронтовая диверсионная работа НКВД-НКГБ в 1941—1945 гг. — М.: Алгоритм, 2015. — 576 с. (у співавт. з О.Колпакиди, С.Чертопрудом)
  37. Инспиратор церковных расколов 1920-х - начала 1930-х гг. На Украине (страницы биографии чекиста Сергея Карина-Даниленко) // Петербургский исторический журнал. 2015. №2. С. 208-220.
  38. Атеисты в мундирах: Советские спецслужбы и религиозная сфера Украины. — М.:  Алгоритм, 2016. — 496 с.
  39. Веденеев Д. В. Документи радянських спецслужб щодо зовнішніх контактів українського екзархату Руської Православної Церкви у 1950-х роках // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2016. - № 4. - С. 18-27.
  40. Веденеев Д. В., Шкаровский М. В. Репрессивные акции органов государственной безопасности против общин ≪Истинно Православной Церкви≫ в Украинской ССР (1944–1953 гг.) // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2016. Вып. 2 (69). С. 49-65.
  41. Шкаровский М. В., Веденеев Д. В. Оперативная разработка и репрессии советских органов государственной безопасности против религиозного течения "подгорновцев"("стефановцев") в 1930-1950-е гг. // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2017. Вып. 75. С. 94-119; Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2016. Вып. 3 (70). С. 77-92
  42. Веденеев Д. В. В ожидании Армагеддона: органы госбезопасности и подполье «Свидетелей Иеговы» в Украинской ССР (1940–1960-е гг.) // Труди КДА. 2016. №24. С. 313-327.
  43. Вєдєнєєв Д. В. Новітня вітчизняна історіографія діяльності розвідки та контррозвідки руху українських націоналістів і Української повстанської армії у 1920–1950-х рр. [Електронний ресурс] / Д. В. Вєдєнєєв, О. С. Лісов // Військово-науковий вісник. - 2016. - Вип. 26. - С. 81-94.
  44. Вєдєнєєв Д. В. Документи радянських спецслужб щодо зовнішніх контактів українського екзархату Руської Православної Церкви у 1950-х роках [Електронний ресурс] / Д. В. Вєдєнєєв // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2016. - № 4. - С. 18-27.
  45. Вєдєнєєв Д. В. Документи органів державної безпеки як джерело дослідження соціокультурних особливостей "катакомбної" течії в Православ’ї в Українській РСР у 1920-ті – 1950-ті рр. [Електронний ресурс] / Д. В. Вєдєнєєв // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2017. - № 1. - С. 26-36.
  46. Вєдєнєєв Д. В. Спеціальний орган з координації розвідувально-диверсійної діяльності на окупованій гітлерівськими агресорами території України: історичний досвід [Електронний ресурс] / Д. В. Вєдєнєєв, А. В. Слюсаренко // Військово-науковий вісник. - 2017. - Вип. 27. - С. 3-18.
  47. Вєдєнєєв Д. В. Формування апарату дипломатичного відомства Української Народної Республіки періоду Центральної Ради (1917–1918 рр.): організаційно-функціональний аспект [Електронний ресурс] / Д. В. Вєдєнєєв // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - 2017. - Вип. 24(1). - С. 78-81.
  48. Веденеев Д. В. В ожидании Армагеддона: органы госбезопасности и подполье «Свидетелей Иеговы» в Украинской ССР (1940–1960-е гг.) // Журнал российских и восточноевропейских исторических исследований. 2017. №1. С. 69-111 (розширена стаття).
  49. Веденеев Д. В. «Решительный враг Ватикана и унии». Спецслужбы и протопресвитер Гавриил Костельник в контексте создания предпосылок к ликвидации унии в Западной Украине (1939–1944 гг.) // Вестник Православного Свято-Тихоновского гуманитарного университета. Серия II: История. История Русской Православной Церкви. 2017. Вып. 79. С. 85-105.
  50. Вєдєнєєв Д. Партизанство, пам’ять, історична культура: новаторське історико-документальне дослідження меморіалізації партизанського руху в Україні / Д. Вєдєнєєв // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. - 2017. - № 4. - С. 110-112.
  51. Вєдєнєєв Д. В. Соціокультурне явище волонтерського руху в сучасній Україні // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2018. - № 1. - С. 3-10.
  52. Вєдєнєєв Д. В. Волонтерський рух в Україні в ході російсько-української війни: ризики праці та форми державного і громадського визнання / Д. В. Вєдєнєєв, О. В. Турчак // Військово-науковий вісник. - 2018. - Вип. 30. - С. 206-216.

ПриміткиРедагувати

  1. Указ Президента України «Про призначення Д. Вєденєєва заступником Голови Українського інституту національної пам'яті»
  2. Лауреат міжнародної премії імені В.Винниченка (2011).Указ Президента України № 1123/2007 «Про відзначення державними нагородами України» Архівовано 22 червень 2010 у Wayback Machine.
  3. Олесь Доній: «Євразійський Союз — це реінкарнація Російської імперії» glavred.info
  4. а б Шустер LIVE 01 февраля 2013 года Часть 2 з 1:20:00
  5. «Від дитячого садочка до Інституту національної пам'яті». 
  6. https://112.ua/politika/pravyy-sektor-ne-vernetsya-k-deystviyam-na-grushevskogo-obrazca-19-yanvarya-posle-obnarodovaniya-svoih-lichnostey-ekspert-22202.html/
  7. http://dnsgb.com.ua/pro_bibl_vedeneev.html/[недоступне посилання з серпня 2019]
  8. Вєдєнєєв Д. В. Українські історики. Біобібліографічний довідник. — Випуск 3. Серія «Українські історики». — Київ: Інститут історії України НАН України, 2010. — С. 36–38.
  9. http://yakov.works/1/1/z015_Cheka/000221_history.htm
  10. https://ruskline.ru/author/v/vedeneev_dmitrij/

ПосиланняРедагувати