Дмитро́ Васи́льович Ча́лий (2 липня 19041985) — український літературознавець родом з села Архангельського на Донеччині.

Працював в Інституті літератури АН УРСР (завідувач відділу).

У 1930-х отримав службове призначення для Уфи, столиці Башкирії, де працював і під час Другої світової війни[1].

Праці з історії та взаємозв'язків української і російської літератури, серед інших:

  • «Становлення реалізму в українській літературі» (1956),
  • монографія «Г. Квітка-Основ'яненко» та ін.
  • «Розвиток гоголівських традицій в творчості Шевченка» (1953),
  • «Повісті Шевченка і проблема його реалістичного методу» (1954),
  • «Спроба ідейно-художнього аналізу поеми „Сон“» (1956),
  • «Два великі поети-гуманісти» (1965) та ін.
  • «Некрасов и украинская дооктябрьская поэзия» (К., 1971) та ін.

Примітки ред.

  1. Булаховська Ю. Л. Уфимські спогади // Мовознавство. — 2010. — № 4—5. — С. 47-55 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 24 січня 2022. Процитовано 8 квітня 2022.

Література ред.

Посилання ред.