Диканя
Дика́ня, іноді те́рка[1][2], засвідчені також форми дика́н[3], дика́нь[3] — прилад у вигляді щита з дощок для молотіння зернових з допомогою свійської худоби (коней, волів)[4][5] . На території України була поширена у південних районах — степовій і лісостеповій зонах[1]. Досі зберігається у регіонах з примітивними формами рільництва, її можна також побачити під час фольклорних свят[6].
Слово диканя запозичене з грецької мови (очевидно через посередництво болгарської): воно походить від грец. τυκάνη («молотарка»), утвореного від τύκος — «кирка», «сокира» (спорідненого з укр. тикати)[3]. Інша версія: від тур. diken — «колючка», «шип», також через болгарське посередництво[7][8].
Будова й використовування
ред.За деякими даними, молотильні дошки з'явилися ще 8 000 років тому, їхня батьківщина — Близький Схід і Балкани[9].
Диканя являла собою довгастий щит, збитий з 5-6 дощок. На нижній поверхні щита робили заглибини, куди вставляли гострі камінці або покривали її шипами (цвяшками) — для інтенсивності обмолоту, який здійснювався тертям. Розміри могли бути різними: так, наприклад, у середземноморських країнах зазвичай 1 × 2 м. З одного з вужчих боків він мав вигин догори (як у лиж). Там само розташовувалися пристрої для прикріплення дикані до коней (волів) — за допомогою упряжі (ярма). Посеред току забивали стовп, до якого на довгих повідках прив'язували тварин і ганяли їх по колоссю то в один, то в інший бік[2]. Молотник розташовувався зверху і правив тваринами.
Галерея
ред.- Дикані
-
Загальний вигляд. Малюнок -
Диканя в музеї села Билгари -
Диканя з камінцями на нижній поверхні. Іспанія -
Диканя з камінцями на нижній поверхні -
Гак на дикані для упряжі -
Молотіння за допомогою дикані у Єгипті XIX ст. Ілюстрація з Encyclopaedia Biblica, 1903 -
Молотіння диканею на Середньому Сході. Ілюстрація з книжки єпископа Джона Вінсента Earthly Footsteps of the Man of Galilee, 1884
Див. також
ред.Примітки
ред.- ↑ а б В. Горленко. Види господарської діяльності. Архів оригіналу за 17 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.
- ↑ а б В. І. Наулко (керівник), Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко, Т. В. Косміна, О. В. Курочкін, С. В. Мишанич, Т. О. Ніколаєва, А. П. Пономарьов, В. Т Скуратівський, М. Л. Струнка, Л. О. Ткаченко, Г. С. Щербій. Культура і побут населення України. [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.] — Видання друге, доповнене та перероблене. — К.: Либідь, 1993
- ↑ а б в Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 572 с.
- ↑ Голяма енциклопедия България, т. 5, Българска академия на науките, Книгоиздателска къща «Труд», София 2012, с. 1746, ISBN 978-954-8104-27-2 (т.5), ISBN 978-954-398-140-3 (т.5) (болг.)
- ↑ Българска енциклопедия, Българска академия на науките Българска енциклопедия, Книгоиздателска къща «Труд», София, 2003, ISBN 954-8104-08-3, ISBN 954-528-313-0 (болг.)
- ↑ La trilla tradicional en Castroviejo, Rioja Alta (ісп.)
- ↑ Вакарелски, Хр. Етнография на България. С., 1977, 109—115.
- ↑ Мария Гюрова. Етнографски и археологически дикани: трансрегионална перспектива. — Българско е-списание за археология, 2011, № 1, 1-39;
- ↑ Anderson, Patricia C.; Chabot, Jacques; van Gijn, Annelou (2004). The Functional Riddle of 'Glossy' Canaanean Blades and the Near Eastern Threshing Sledge. Journal of Mediterranean Archaeology. 17 (1, June): 87. doi:10.1558/jmea.17.1.87.56076. (p. 87-130)
