Вікіпедія

Дзорапор

Немає перевірених версій цієї сторінки; ймовірно, її ще не перевіряли на відповідність правилам проекту.

Дзорапор (вірм. Ձորափոր Ձորափոր) (Дзор[1], Кайал, Кайен) — гавар в провінції Гугарк Великої Вірменії[2], історико-географічна область. У XII—XIII століттях був відомий під назвами Кайал і Кайен.

Гавар Кайен (Дзорапор) на карті Ташир-Дзорагетського царства

Географія

ред.

Охоплював території уздовж середньої течії річки Агстева[3]. Згідно «Вірменської географії» VII століття, був першим гаваром провінції Гугарк[2]. Дзорапор межував на півночі з гаваром Кохбопор, на заході — з Таширом, на південному сході — з гаваром Тавуш (Тучкатак). Назва області походить від вірменського слова дзор (ущелина). Пізніша назва Кайал (вірм. Կայեան Կայեան[4]) перекладається з вірменського як стоянка[5].

Історичний нарис

ред.

Згідно Мовсесу Хоренаці, в I столітті н. е. Дзорапор (Дзор) разом з гаваром Колбопор, Цобопор, Кангарк і Джавахк був спадковим нахарарським володінням[1]. У 387 році, під час першого розділу Вірменії, був приєднаний до васального від Персії Грузинського царства[2]. Уже з IV століття Дзорапор склав невелике нахарарство. З його знатних спадкоємців відомий католикос Вірменії Саак Дзорапореці[6] (Дзорапорський), який жив в VII столітті. Нахарарський рід Дзорапора був перерваний в VII столітті під час арабського панування. У 880-ті роки цар Вірменії Ашот I приєднав Дзорапор до вірменської держави, коли її кордони на сході доходили до річки Кура[7]. На початку X століття тут будуються кілька важливих фортець і укріплень, серед яких найбільш важливими були Кайал і Кайцон. З 966 року до кінця XI століття гавар був у складі Ташир-Дзорагетського царства, після чого на деякий час був завойований сельджуками.

На початку XII століття цар Грузії Давид Будівельник приєднав вірменську[8] область до Грузії[9], а в другій половині XII століття тут правили Арцруніди з центром у фортеці Махканаберд. З 1191 до XIV століття Дзорапор входив до володіння Закарянів. У XII—XIII століттях область Дзорапор називалася також Кайал або Кайен на ім'я однойменної фортеці на лівому березі річки Агстев. З XVII століття — Грагі дзор. Пізніше вірменський Дзрапор входив у Картлійське царство.

Одне з найдавніших поселень — селище Лалі, згадується в географії Птолемея.

Культура

ред.

У Дзорапорі знаходиться ряд найважливіших вірменських історико-архітектурних пам'яток, серед яких Гошаванк (Гетиці)[10] (1191—1196 рр.), Макараванк (1205 г.), Агарцин[11] (1281 р), Аракелоц (XIII в.) і т. д. У гаварі Дзорапор/Кайал жили і творили такі діячі вірменської культури як Мхітар Гош, Хачатур Таронаці, в Нор Гетиці (Гошаванк) навчався Кіракос Гандзакеці.

Відомі уродженці

ред.
  • Саак III Дзорапореці (пом. 708)[12] — католикос Вірменії 677—703 рр.

В літературі

ред.

Частина подій твору Газароса Агаяна «Торк Ангех і Айкануш Прекрасна» (1888) відбуваються в Дзоропорі.


Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б Мовсес Хоренаці. Історія Вірменії [Архівовано 20 січня 2013 у Wayback Machine.], кн. II, гл. 8
  2. ↑ а б в «Армянская География VII века по Р. Х (приписывавшаяся Моисею Хоренскому)». Пер. с др.-арм. и коммент. К. П. Патканова. — СПб., 1877.
  3. ↑ C. Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963.
  4. ↑ Р. Ачарян. Этимологический корневой словарь армянского языка. — 1973. — С. 504.
  5. ↑ Армяно-русский словарь. Архів оригіналу за 12 серпня 2018. Процитовано 14 червня 2022.
  6. ↑ Ованес Драсханакертці. История Армении [Архівовано 6 серпня 2020 у Wayback Machine.], гл. XX: «А Исраэл, пробыв на патриаршем престоле десять лет, скончался. Вслед за ним на патриарший престол вступил Саак, который по отцовской [линии] происходил из царями построенного гюха Дзорапор, а по материнской — из гюха Бердкац в гаваре Мазаз.». Ср. также прим. 274
  7. ↑ Steven Runciman. The Emperor Romanus Lecapenus and his reign: a study of tenth-century Byzantium. — Cambridge University Press, 1988. — P. 152.«At Ashot's accession the Bagratid territory stretched right across Armenia from Lake Van to the river Kur. On the south he held the towns of Khelat, Ardjich and Percri, which he gave to his dutiful tributary the Moslem prince of Manzikert, whose allegiance lasted till the debacle following on Sembat the Martyr's death; on the north he possessed the province of Gugark up to the city of Tiflis; and in the centre was his capital of Kars, and the metropolis of Dovin, the former residence of the Arab governors and the home of the Catholicus, and the Araxes plain, his title of King of Kings espressed a reality.»
  8. ↑ Robert W. Thomson. The Lawcode (Datastanagirk') of Mxit'ar Goš. — Rodopi, 2000. — С. 17.
    Оригінальний текст (англ.)
    At that time K'urd, from the region of Kayean, which is directly to the north of Lake Sevan, was alienated from the Georgian king. Kirakos explains elsewhere that despite his loyalty to Giorgi III [1156-1184], he had been disgraced. However, in the reign of Giorgi's successor, queen T'amar who came to the throne in 1184 [d.1213], K'urd returned to his Armenian patrimony and was to play an important role in Mxit'ar's later career.
  9. ↑ Вардан Великий. Всеобщая история [Архівовано 28 березня 2013 у Wayback Machine.]: «Давид расширил пределы Иверии присоединением Ухтик' с его округом, Гаг, Терунакап, Тавуш, Кайан, Кайтцон, Лоре, Ташир и Махканаберд; покорил себе все армянские владения, (принадлежавшие) Кюрике и Абасу…»
  10. ↑ Киракос Гандзакеци. История Армении [Архівовано 27 вересня 2013 у Wayback Machine.], гл. 13 :"А вардапет Мхитар, как только услыхал, что князь вернулся в свою вотчину, [помня] прежнюю любовь и согласие между ними, приехал к нему. И поселился в монастыре, называемом Гетик, в Кайенском гаваре, на большой реке, называемой Ахстев, на правом её берегу."
  11. ↑ Agop Jack Hacikyan. The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century. — Wayne State University Press, 2002. — С. 477.
  12. ↑ Agop Jack Hacikyan. The Heritage of Armenian Literature: From the sixth to the eighteenth century. — Wayne State University Press, 2002. — С. 117.

Джерело

ред.
  • Т. Х. Акобян (1981). Історична географія Вірменії. Єреван, видавництво «Митків» (вірм.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Дзорапор