Вікіпедія

Джон Едвард Ґрівз

Джон Едвард Грівз (англ. John Edward Greave, esq.; 1846, Шеффілд — 18 січня 1923, Шеффілд[1]) — британський віце-консул в Бердянську, засновник знаменитої компанії з виробництва сільськогосподарської техніки.

Джон Едвард Ґрівз
англ. John Edward Greave
Народився 1846
Шеффілд, Велика Британія
Помер 18 січня 1923(1923-01-18)
Шеффілд, Вест-Райдінг-оф-Йоркширd, Йоркшир, Англія, Велика Британія
Країна  Британська імперія
Діяльність підприємець, інженер-будівельник
Знання мов англійська
Нагороди
орден Корони (Бельгія)

Біографія ред.

Джон Едвард Гривз народився 1846 р. у місті Шеффілд у родині Едварда Грівза (Edward Greaves, нар. 1823) та Мері-Енн Туртон (Many Ann Turton, нар. 1822)[2]. У 1866 р. він вирушив у сучасну Україну[2]. В 1876 відкрив у Бердянську склад з продажу імпортного сільськогосподарського інструменту і майстерню[2].

15 липня 1880 р. Дж. Грівз був призначений про-консулом Британської Імперії в Бердянську[3]. У 1907 р. він був призначений віце-консулом[3] і офіційно вважався на цій посаді до 1921 р.[4] Одним із головних обов'язків Дж. Гривза були регулярні звіти британському консулу про стан торгівлі в портах Азовського моря. В 1912 Дж. Гривз став кавалером бельгійського Ордену Корони[5]. Перша Світова війна застала Дж. Грівза у Швейцарії, де він проводив відпустку з дружиною та небогою[6]. Насилу їм вдалося перебратися на батьківщину дружини, до Німеччини. У Дрездені він був заарештований, як британський дипломат, 1 лютого 1915 року[7]. 4 березня 1915, після втручання британського уряду, консул Гривз був випущений з німецької в'язниці[8]. Потім із дружиною жив у Швейцарії. Після цього повернувся до Росії.

Після Революції 1917 р. Дж. Грівз якийсь час залишався у Росії. У 1919—1920 pp. він жив у Ростові-на-Дону, де намагався розвивати бізнес під владою білих. Коли місто захопили більшовики, він утік до Великої Британії[9].

Сім'я ред.

Брати: Георг Туртон (разом з батьком володів фірмою з виробництва шаф Edward Greaves and Son)[10] та Джозеф Джексом Грівз (партнер фірми «Nicholson, Greaves, Barber, and Hastings, auctioneers»)[11]

Дружина 1: Джейн-Вільгельміна Грівз (англ. Jane Wilhelmenia Greaves ; «Джині», Ганна Грівз; січня 1845, Мюнхен — грудень 1916, Бердянськ[12])[13].

Дружина 2: Надія (Nadejda) Грівз (пом. 2 лютого 1923)[14].

Діти[11]

  • Георг (Георгій (Григорій)) Грівз (нар. 1874[15]). Дружина: Віра Лазарівна Здандутто, дочка грецького купця[15]. 1895 р. у них народився син Джон. У 1897 у них народився син Микола (пом. 28 лютого 1918, Турне, Бельгія[16])[17]. У 1906 р. у них народився син Георг[15]. У 1917 році Микола Грівз вступив до британських повітряних сил (British Royal Flying Corps), де дослужився до звання лейтенанта[17], захоплювався боксом[16].
  • Патриція (Клеопатра; нар. 1881).
 
Паспорт віце-консула Дж. Грфвза, есквайру. 31 березня 1908 р.
  • Емілія (нар. 8 жовтня 1878, Бердянськ). Чоловік: Петро Судерманн (Sudermann; нар. 1874), з німецьких меннонітів, син гласного бердянського земського зібрання Ісака Судерманна. Його брат, Яків Судерман (1867 р. нар.) був гласним бердянської міської думи; він був одружений з племінницею Дж. Гривза, Емі-Евелін Гривз (Amy-Evelyn Greaves), дочки його брата Георга Туртона-Грівза (George Turton Greaves)[18].

Завод Дж. Грівза ред.

 
Завод Дж. Грівза у Бердянську. Зображення 1890-х.

В 1883 відкрив невеликий заводик на Воронцовській вулиці Бердянська[19]. У 1894 р. завод став власністю Торгово-Промислового Товариства, очолюване Дж. Грівзом та його старшим сином. З легкої руки Володимира Леніна була поширена думка про те, що завод Гривза був «найбільшим у Європі» у своїй галузі[20]. Однак, за даними того часу, він посідав п'яте місце у Російській Імперії[21]. В 1896, на Загальноросійському Торгово-промисловому З'їзді в Нижньому Новгороді, компанія Грівза отримала право використовувати герб Російської Імперії у своїх буклетах[22]. За два роки Дж. Грівз був удостоєний подяки імператора Миколи II «за дуже енергійну та плідну діяльність у справі російського сільськогосподарського машинобудування»[22]. 1899 року Дж. Грівз зареєстрував свій завод у Бельгії під назвою «Торгівельно-промислове анонімне товариство Джон Гривз і Ко» (фр. Etablissements industriels de Berdiansk John Greaves et Co, Société anonyme), чий статут був найвищо затверджений в Росії 21 січня 1900 року. Компанія Грівза займалася як експортом, і імпортом[23].

Завод випускав с/г машини за маркою «Ластівка».

На 1911 завод займав бл. 5 десятин землі, мав 330 великих верстатів, власну електростанцію та електричне освітлення. Завод складався із 7 цехів; у ньому працювало бл. 1500 робітників. У рік завод виробляв: 7000 плугів німецького типу, 8 тисяч букерів (запашників), 6.5 тисяч сівалок, 500 сінокосарок, 4 тисячі жнів з ручним скиданням (лобогрійок), 2 тисячі[5] з автоматичним скиданням, 49 тисяч пудів[5][24]. Заводом управляли сам Дж. Грівз (голова), його син Георгій Грівз (директор-розпорядник) та зять Петро Судерман (керуючий конторою)[5][24].

Умови праці на заводі були досить важкими: 12-годинний робочий день, зарплата трохи більше 1 крб. за зміну дорослим, штрафи за будь-яку провину[25]. У 1886 р. на завод Грівза влаштувався Петро Шмідт, який 1905 р. очолить повстання в Севастополі[25]. В результаті страйку 1905 р. на заводі Грівза було запроваджено 9-годинний робочий день і на 10 % було підвищено зарплату[26].

В 1914 основний капітал Товариства становив 3 млн бельгійських франків[27]. Компанія мала склади у Харкові, Омську, Челябінську та Семипалатинську[28]. З початком Першої Світової війни заводу довелося почати випускати продукцію для потреб армії[28]. Завод сильно постраждав від нестачі робітників, багато з яких були змушені піти на фронт[28].

Після націоналізації, 1923 р.[26] завод був перейменований на Первомайський завод сільгоспмашин[29].

Примітки ред.

  1. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 60.
  2. ↑ а б в Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  3. ↑ а б Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  4. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 56.
  5. ↑ а б в г Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  6. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 75.
  7. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 30.
  8. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 31.
  9. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 58.
  10. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 32.
  11. ↑ а б Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  12. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 41.
  13. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 39.
  14. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 59.
  15. ↑ а б в Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 38
  16. ↑ а б Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 44
  17. ↑ а б Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 43
  18. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 34.
  19. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 14.
  20. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 18.
  21. ↑ Лиман І., Константінова В., Данченко Є. Британський консул і промисловець Джон Грієвз. — Бердянськ, 2017. С. 20 (сноска).
  22. ↑ а б Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  23. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 24.
  24. ↑ а б Весь Бердянск и его уезд. Адресно‐справочная и торгово‐промышленная книга. — Симферополь : типо‐лит. Звенигородскаго П. Ф. Вересотской и Брахтман, 1911. — С. 30.
  25. ↑ а б Михайличенко Виктор, Денисов Евгений, Тишаков Николай. Бердянск. Взгляд через столетия [Архівовано 2019-05-08 у Wayback Machine.]. — Бердянск: Південна зоря; Запорожье: Дикое Поле, 2010. С. 126.
  26. ↑ а б Михайличенко Виктор, Денисов Евгений, Тишаков Николай. Бердянск. Взгляд через столетия [Архівовано 2019-05-08 у Wayback Machine.]. — Бердянск: Південна зоря; Запорожье: Дикое Поле, 2010. С. 127.
  27. ↑ Лиман, Константінова, Данченко, 2017, с. 26.
  28. ↑ а б в Лиман, Константінова, Данченко, 2017
  29. ↑ История компании. Архів оригіналу за 16 вересня 2019. Процитовано 7 вересня 2022.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Едвард_Ґрівз&oldid=40588852