Джон Дальберг-Актон

Джон Емеріх Дальберг-Актон (Dalberg Acton) (*10 січня 1834 — †19 липня 1902) — англійський історик та політичний діяч. Єдиний син сера Фердинанда Річарда Едварда Дальберг-Актона (Sir Ferdinand Richard Edward Dalberg-Acton), 7-го баронета, і внук адмірала і прем'єр-міністра Неаполя сера Джона Актона (Sir John Acton), 6-го баронета.

Джон Дальберг-Актон
англ. John Dalberg-Acton, 1st Baron Acton
Lord Emerich Edward Dalberg Acton.jpg
Народився 10 січня 1834(1834-01-10)[1][2][…]
Неаполь, Королівство Обох Сицилій[1]
Помер 19 червня 1902(1902-06-19)[1][2][…] (68 років)
Тегернзе (місто), Місбах, Верхня Баварія, Баварія, Німецька імперія[1]
Громадянство
(підданство)
Flag of the United Kingdom.svg Сполучене Королівство
Flag of the United Kingdom.svg Велика Британія
Діяльність політик, історик, педагог, письменник, викладач університету, журналіст, філософ
Галузь історія
Alma mater St Mary's College, Oscottd і Мюнхенський університет Людвіга-Максиміліана
Вчителі Ignaz von Döllingerd[4]
Знання мов англійська[5]
Заклад Університет Оксфорду і Кембриджський університет
Членство Баварська академія наук
Magnum opus Lectures on Modern Historyd
Титул Baron Actond і Баронет
Посада Regius Professor of Historyd, Член 19-го парламенту Сполученого королівстваd[6] і Член 18-го парламенту Сполученого королівстваd[7]
Партія Ліберальна партія
Конфесія католицтво
Батько Фердинанд Річард Дальберг-Актон
Мати Marie Louise Pelina von Dalbergd[3]
Діти Richard Lyon-Dalberg-Acton, 2nd Baron Actond, Elizabeth Mary Catherine Dalberg-Actond[3], Mary Elizabeth Anne Dalberg-Actond[3], Annie Mary Catherine Georgiana Dalberg-Actond[3], John Dalberg Dalberg-Actond[3] і Jeanne Marie Dalberg-Actond[3]
Нагороди
лицар-командор Королівського Вікторіанського ордена Королівський Вікторіанський орден

ПоходженняРедагувати

Син Фердинанда Річарда Актон-Дальберга, 7-го баронета Олденхем-Хол і останньої представниці знатного німецького роду Дальбергів Марі Луїзи Пелін де Дальберг (1812-1860). Прадід історика по лінії батька мав приватну лікарську практику в Безансоні, а його дід Джон Актон успадкував від кузена англійський титул баронета, зблизився з королевою Марією Кароліною і став першим міністром Неаполітанського королівства в роки Наполеонівських воєн. Сім'я Актон була римсько-католицькою. Його діда по материнській лінії Наполеон за дипломатичні заслуги вшанував титулом герцога. У 1837-му, коли хлопчику було чотири роки, його батько помер, а мати вийшла заміж вдруге і стала дружиною 2-го графа Гранвіля(Earl Granville).

БіографіяРедагувати

Джон Актон отримав приватну освіту: спочатку в семінарії в Оскотті (римо-католицькому коледжі Св. Марії) до 1848 року — під керівництвом доктора Ніколаса Вайзмена[en] (згодом кардинала і католицького архієпископа Вестмінстера[en]), а потім — вдома в Единбурзі. У Мюнхені він жив у будинку богослова Йоганна Деллінгера[de], який прищепив йому любов до історичних досліджень.

Актон хотів би навчатись у Кембриджі, але для католика в той час це було неможливо. Він чудово володів іноземними мовами, з раннього віку збирав колекцію, яка з часом перетворилася на чудову історичну бібліотеку. Актон був гарячим прихильником лібералів, але під час громадянської війни в Сполучених Штатах його симпатії цілком належали конфедератам. Актон витратив багато часу, подорожуючи між головними інтелектуальними центрами Європи та Сполучених Штатів, а серед його друзів були такі люди, як французький публіцист та історик Шарль Монталамбер, політик і історик Алексіс де Токвіль, історик Нюма-Дені Фюстель де Куланж, швейцарський політик Йоганн Каспар Блюнчлі, німецький історик Генріх фон Зібель і видатний історик Леопольд фон Ранке. У 1856-му він здійснив подорож до Росії, де був присутній як британський представник на коронації імператора Олександра II.

Після подорожей по Європі та Америці в 1859 році осів у своєму будинку в Олденгемі (Шропшир). У цьому ж році повернувся до Палати громад як представник від ірландського округу Карлоу і став активним прихильником Вільяма Гладстона. Однак через свою низьку парламентської активність в 1865 році не був переобраний на загальних виборах, покинув парламент, проте залишився добрим другом Гладстона.

Того ж 1859-го року Актон став редактором католицького щомісячника «The Rambler». Через три роки внаслідок злиття журнал став називатися «Home and Foreign Review». Уникаючи богословської полеміки, він присвятив себе історії і вивченню суспільства.

У 1865 році Актон одружився на графині Марії, дочці баварського графа Арко-Валлі, яка народила йому сина і трьох дочок. У 1869 році був зведений королевою Вікторією в пери і став першим бароном Актоном. Після 1879 він ділив свій час між Лондоном, Каннами і Тегернзом в Баварії.

У 1872 році Актон отримав почесну ступінь доктора філософії Мюнхенського університету, в 1888 — ступінь доктора права Кембріджського університету, а в 1889 — Оксфордського і 1890 році став членом коледжу All Souls College Оксфордського університету.

У 1895 році після смерті Джона Сілі лорд Роузбері призначив лорда Актона королівським професором сучасної історії в Кембріджі. У 1896 році Видавництво Кембріджського університету запропонувало Актон розробити план видання багатотомної «Кембріджської історії сучасності», з якої передбачалося почати створення всеосяжної трьохчастинної праці, яка послідовно розповідала б про історичні процеси від глибокої давнини до сучасності. «Кембріджська історія сучасності» виходила між 1902 і 1912 рр. (Актон помер ще до появи I тому). Пізніше проект Актона був продовжений: з'явилися «Кембриджська історія середньовіччя» і «Кембриджська історія стародавнього світу».

В 1901 році захворів і помер 19 червня 1902 в Тегернзі. Його син, Річард Лайон-Долберг-Актон, став 2-им бароном Актоном. Величезна бібліотека, що залишилася після лорда Актона, з книгами, в яких історик робив свої нотатки, була відразу ж куплена Ендрю Карнегі та передана Джону Морлі, який, у свою чергу, надав її Кембріджському університету.

Ідеаліст за світоглядом та ревний католик, Актон вважав головним в історичному процесі розвиток ідей заснованих на релігії. В політичних поглядах Актон захисник конституційної монархії та прихильник помірних реформ, виступав за надання самоврядування Ірландії. Автор багатьох робіт з різних питань середньовічної та нової історії, які друкувалися в часописах і пізніше були об'єднані в збірниках виданих вже після його смерті: «Історія свободи та інші есе» («History of freedom and other essays», 1907), «Історичні есе і дослідження» («Historical essays and studies», 1907), «Свобода та влада» («Essays on freedom and power», 1956), «Церква і держава» («Essays on church and state», 1953).

БібліографіяРедагувати

  • Lectures on the French Revolution / Foreword by Stephen J. Tonsor. — Indianapolis: Liberty Fund, 1960. — 350 p. — ISBN 978-0-86597-280-3.
  • Selected Writings of Lord Acton: 3 vols. / Edited by J. Rufus Fears. — Indianapolis: Liberty Fund, 1985. — 1,911 p. — ISBN 978-0-86597-329-9:
Vol. I. Essays in the History of Liberty. — 588 p. — ISBN 978-0-86597-046-5;
Vol. II. Essays in the Study and Writing of History. — 607 p. — ISBN 978-0-86597-048-9.
Vol. III. Essays in Religion, Politics, and Morality. — 716 p. — ISBN 978-0-86597-050-2.

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати

  Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джон Дальберг-Актон