Вікіпедія

Джон Гілі

британський політик

Джон Гілі (англ. John Healey; нар. 13 лютого 1960(1960лютого13), Вейкфілд, Англія) — британський політик, який обіймає посаду державного секретаря з питань оборони з липня 2024 року. Член Лейбористської партії, колишній член парламенту від Роумарш і Конісбро, раніше Вентворт і Вентворт і Дірн з 1997 року.

Джон Гілі
англ. John Healey
 
Народження: 13 лютого 1960(1960-02-13) (64 роки)
Вейкфілд, Західний Йоркшир, Велика Британія
Країна: Велика Британія
Освіта: Коледж Христа, St Peter's Schoold і Lady Lumley's Schoold
Партія: Лейбористська партія

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Працював під керівництвом Тоні Блера заступником держсекретаря парламенту з питань навичок дорослих (1997—2001), міністром фінансів у Міністерстві фінансів (2002—2005), фінансовим секретарем скарбниці (2005—2007), а також під керівництвом Гордона Брауна міністром у справах місцевого самоврядування (2007—2009) і державним міністром з питань житлового будівництва та планування (2009—2010).

Після загальних виборів 2010 року обраний до тіньового уряду і призначений тіньовим міністром охорони здоров'я Едом Мілібендом. Відмовився від посади у жовтні 2011 року, і його змінив Енді Бернем. Також обіймав посаду тіньового держсекретаря з питань житлового будівництва (2016—2020) під керівництвом Джеремі Корбіна та працював разом з Ендрю Гвінном, тіньовим міністром у справах громад і місцевого самоврядування.

Ранні роки та кар'єра

ред.

Народився 13 лютого 1960 року у Вейкфілді, в сім'ї Ейдана Гілі, OBE. Здобув освіту в школі леді Ламлі в Пікерінгу, з шостого класу навчався в незалежній школі Святого Петра в Йорку[1]. Вивчав соціальні та політичні науки в Коледжі Христа[2], де 1982 року здобув ступінь бакалавра.

1983 року працював журналістом і заступником редактора журналу Вестмінстерського палацу «Хаус»[3]. 1984 року став борцем за права осіб з інвалідністю у кількох національних благодійних організаціях.

1990 року приєднався до Issues Communications як керівник кампанії, а 1992 року став головою комунікацій профспілки промисловості, науки та фінансів[4]. 1994 року призначений керівником кампанії Конгресу профспілок[3], обіймав посаду до обрання в Палату громад. Викладав у Школі бізнесу Відкритого університету[3].

Парламентська кар'єра

ред.

Вперше спробував потрапити до парламенту на загальних виборах 1992 року, він посів третє місце (13,8 % голосів) після консерватора Джона Грінвея та ліберал-демократа Елізабет Шилдс[5][6].

В уряді (1997—2010)

ред.

На загальних виборах 1997 року був кандидатом від Лейбористської партії Вентворта, що стало доступним після відставки Пітера Гарді. Гілі пройшов до парламенту, отримавши 72,3 % голосів[7].

З 1997 року був членом спеціального комітету з питань освіти та працевлаштування, з 1999 році року став парламентським особистим секретарем канцлера скарбниці Гордона Брауна.

На загальних виборах 2001 року переобраний депутатом від Вентворта зі зменшенням частки голосів до 67,5 %[8]. Після виборів призначений заступником державного секретаря парламенту з питань навичок дорослих у Департаменті освіти та навичок.

На загальних виборах 2005 року переобраний зі зменшенням частки голосів до 59,6 %[9].

29 червня 2007 року переведений до Департаменту у справах громад та місцевого самоврядування через перестановки в уряді.

Під час перестановки в кабінеті міністрів 5 червня 2009 року призначений державним міністром житлового будівництва та планування, замінивши Маргарет Беккет, яка пішла у відставку. На цій посаді зіштовхнувся з критикою за думку, що це добре, що більше людей орендують нерухомість, а не купують власне житло[10].

В опозиції (2010—2024)

ред.

На загальних виборах 2010 року обраний до парламенту як депутат від новоствореного виборчого округу Вентворт і Дірн, набравши 50,6 % голосів[11][12].

Посів друге місце на виборах 2010 року до тіньового кабінету міністрів та був призначений тіньовим міністром охорони здоров'я[13]. 2011 року залишив посаду, щоб більше часу проводити з родиною[14].

На загальних виборах 2015 року переобраний депутатом від Вентворта і Дірна, набравши 56,3 % голосів[15][16].

2015 року троє членів парламенту від Лейбористської партії Ротерема Кевін Беррон, Сара Чемпіон і Гілі подали судовий позов про наклеп проти депутатки Європарламенту від ПНСК Джейн Коллінз після того, як вона неправдиво стверджувала у своїй промові на конференції партії, що троє депутатів знали про експлуатацію дітей у Ротергемі, але не втручалися. У лютому 2017 року депутати отримали по 54 000 фунтів стерлінгів як відшкодування збитків[17].

Після обрання Джеремі Корбіна лідером Лейбористської партії Гілі призначили тіньовим міністром з питань житла. Він підтримав Оуена Сміта в невдалій спробі замінити Джеремі Корбіна на виборах лідера Лейбористської партії 2016 року[18]. Після виборів керівництва Гілі призначили тіньовим державним секретарем з питань житлового будівництва у жовтні 2016 року.

На позачергових загальних виборах 2017 року Гілі знову переобрали, він набрав набравши 65 % голосів[19]. Знову переобраний на загальних виборах 2019 року зі зменшенням частки голосів до 40,3 %[20][21].

Тіньовий кабінет

ред.

Після обрання Кейра Стармера лідером Лейбористської партії Гілі призначили тіньовим міністром оборони у 2020 році[22].

Як тіньовий держсекретар з питань оборони, неодноразово наголошував на своїй підтримці України в Російсько-українській війні з моменту вторгнення Росії 2022 року, схвалював підтримку Великою Британією України та зобов'язувався продовжувати підтримку України в будь-якому майбутньому лейбористському уряді[23][24][25]. У травні 2024 року відвідав Київ разом із тіньовим держсекретарем із закордонних справ, співдружності та розвитку Девідом Леммі та зустрівся з головою Офісу президента Андрієм Єрмаком та міністром оборони Рустемом Умєровим. У спільній заяві Гілі та Леммі заявили: «Зобов'язання наступного лейбористського уряду щодо України будуть залізними, а європейська безпека буде нашим першочерговим зовнішнім й оборонним пріоритетом»[26].

Виступає за збільшення витрат на британську армію з більшою збройною силою, тіснішу співпрацю та лідерство з НАТО та європейськими країнами в питаннях безпеки та оборони, а також за «всеосяжний пакт про оборону та безпеку між Великою Британією та Німеччиною»[27][28]. Гілі заявив, що НАТО потрібно буде зробити більше «важкої роботи» в Європі, оскільки переможець президентських виборів у США 2024 року, радше надасть пріоритет загрозі Китаю[29].

У квітні 2024 року Гілі пообіцяв підвищити витрати Великої Британії на оборону до 2,5 % ВВП країни до 2030 року та замовити стратегічний огляд загроз та її можливостей[23].

Голосував за участь Великої Британії у війні в Іраку 2003 року[30][31]. 2024 року сказав, що рішення розпочати війну «на той час не було розумним», і додав, що урок полягає в тому, що військове втручання не може мати успішного результату без відповідних дипломатичних, економічних і безпекових заходів[31].

Повернення до уряду (2024 — донині)

ред.

Після перемоги лейбористів на загальних виборах 2024 року повернувся в уряд і 5 липня Стармер призначив його міністром оборони[32].

Особисте життя

ред.

25 жовтня 1993 року одружився з Джекі Бейт в Ламбеті, мають сина.

Примітки

ред.
  1. ↑ Shadow Housing Secretary returns to St Peter's. www.stpetersyork.org.uk. Процитовано 1 January 2021.
  2. ↑ Hetherington, Peter (24 July 2007). More power to the regions. The Guardian. London.
  3. ↑ а б в PolicyMogul. policymogul.com (англ.). Процитовано 15 лютого 2024.
  4. ↑ About John. John Healey MP (брит.). Процитовано 15 лютого 2024.
  5. ↑ Election Data 1992. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 15 October 2011. Процитовано 18 October 2015.
  6. ↑ Politics Resources. Election 1992. Politics Resources. 9 April 1992. Процитовано 6 Dec 2010.
  7. ↑ Election Data 1997. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 15 October 2011. Процитовано 18 October 2015.
  8. ↑ Election Data 2001. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 15 October 2011. Процитовано 18 October 2015.
  9. ↑ Election Data 2005. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 15 October 2011. Процитовано 18 October 2015.
  10. ↑ John Healey, housing minister, attacked for lauding fall in ownership. The Daily Telegraph. 11 December 2009. Процитовано 13 December 2017.
  11. ↑ Election Data 2010. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 26 July 2013. Процитовано 17 October 2015.
  12. ↑ Election results: Wentworth & Dearne. BBC News. 7 May 2010. Процитовано 7 May 2010.
  13. ↑ Ed Miliband's shadow cabinet. BBC News. 8 October 2013.
  14. ↑ Stratton, Allegra (7 October 2011). Ed Miliband to bring former ministers into shadow cabinet in reshuffle. The Guardian.
  15. ↑ Election Data 2015. Electoral Calculus. Архів оригіналу за 17 October 2015. Процитовано 17 October 2015.
  16. ↑ Wentworth & Dearne. BBC News. Процитовано 14 May 2015.
  17. ↑ Jane Collins defamation case: Labour Rotherham MPs awarded £54,000. BBC News. 6 February 2017. Процитовано 31 May 2020.
  18. ↑ Full list of MPs and MEPs backing challenger Owen Smith. LabourList (брит.). 21 липня 2016. Процитовано 15 липня 2019.
  19. ↑ «Wentworth & Dearne», BBC News
  20. ↑ Statement of Persons Nominated, Notice of Poll and Situation of Polling Stations. Rotherham Council. 14 November 2019. Процитовано 17 November 2019.
  21. ↑ Wentworth & Dearne Parliamentary constituency. BBC News. Процитовано 14 December 2019.
  22. ↑ John Healey Appointed Shadow Defence Secretary. [British Forces Broadcasting Service (англ.). 6 квітня 2020. Процитовано 3 червня 2024.
  23. ↑ а б Healey, John (28 лютого 2024). A New Era for UK Defence with Labour. Policy Exchange (англ.). Процитовано 3 червня 2024.
  24. ↑ Healey, John (11 вересня 2023). Just 14 UK tanks for Ukraine? We must do better than that. The Independent (англ.). Процитовано 3 червня 2024.
  25. ↑ London Defence Conference: Defence and security will be priorities, say Labour. King's College London (англ.). 22 травня 2024. Процитовано 3 червня 2024.
  26. ↑ McKiernan, Jennifer (13 травня 2024). Labour pledges 'iron-clad' support for Ukraine against Putin. BBC News (брит.). Процитовано 23 травня 2024.
  27. ↑ Fraser, Tali (16 червня 2023). The John Healey interview: 'We are falling short on our Nato obligations'. Politics Home (англ.). Процитовано 3 червня 2024.
  28. ↑ Wright, Oliver (3 червня 2024). Ex-forces candidates prove Labour is party of defence, says Starmer. The Times (англ.). ISSN 0140-0460. Процитовано 3 червня 2024.
  29. ↑ Gallardo, Christina (9 березня 2023). Labour urges 'realism' on UK's Indo-Pacific military ambitions. Politico (брит.). Процитовано 3 червня 2024.
  30. ↑ John Healey MP, Wentworth voted strongly for the policy Iraq 2003 — For the invasion. PublicWhip. Retrieved 2024-02-04.
  31. ↑ а б Boffey, Daniel; reporter, Daniel Boffey Chief (22 березня 2024). John Healey: frontbench veteran uniquely equipped to ready Labour for office. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 7 липня 2024.
  32. ↑ Ministerial Appointments: July 2024. GOV.UK (англ.). Процитовано 5 липня 2024.

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джон_Гілі&oldid=43011789