Джиммі Макілрой (англ. Jimmy McIlroy, нар. 23 жовтня 1931, Ламбег — 20 серпня 2018) — колишній північноірландський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Ф
Джиммі Макілрой
Особові дані
Повне ім'я Джеймс Макілрой
Народження 23 жовтня 1931(1931-10-23) (88 років)
  Ламбег, Північна Ірландія
Смерть 20 серпня 2018(2018-08-20) (86 років)
Зріст 175 см
Громадянство Flag of the United Kingdom.svg Північна Ірландія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1949–1950 Північна Ірландія «Гленторан» 18 (8)
1950–1962 Англія «Бернлі» 439 (116)
1962–1965 Англія «Сток Сіті» 98 (16)
1965–1967 Англія «Олдем Атлетик» 39 (1)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1951–1965 Північна Ірландія Північна Ірландія 55 (10)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1966–1968 Англія «Олдем Атлетик»
1970 Англія «Болтон Вондерерз»
Звання, нагороди
Нагороди
член ордена Британської імперії

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Виступав на батьківщині за «Гленторан» та в англійських клубах «Бернлі», «Сток Сіті» і «Олдем Атлетик», а також національну збірну Північної Ірландії. Вважається одним з найвидатніших гравців в історії «Бернлі», зігравши за «бордових» 497 матчів, в яких забив 131 гол[1][2].

Клубна кар'єраРедагувати

У дорослому футболі дебютував 1949 року виступами за «Гленторан», в якому провів один сезон, взявши участь у 18 матчах чемпіонату, в яких забив 8 голів.

Своєю грою за цю команду привернув увагу представників тренерського штабу клубу «Бернлі», до складу якого приєднався в березні 1950 року за 7 тис. фунтів. Дуже швидко Макілрой став одним з лідерів команди і допоміг «бордовим» стати чемпіонами Англії сезону 1959/60 та дійти до фіналу Кубка Англії в 1962 році, де команда Джиммі поступилася 3:1 «Тоттенгему». Всього Макілрой відіграв за клуб з Бернлі дванадцять сезонів своєї ігрової кар'єри.

На початку 1963 року футболіст за 25 тис. фунтів перейшов у «Сток Сіті», якому того ж сезону допоміг виграти Другий дивізіон та повернутись в еліту, а наступного — вийти у фінал Кубка Англії. Проте і другий свій фінал Макілрой програв, цього разу поступившись 3:4 за сумою двох матчів «Лестер Сіті».

Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Олдем Атлетик» з Третього дивізіону, де працював граючим тренером протягом 1965—1967 років.

Виступи за збірнуРедагувати

1951 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної Північної Ірландії.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1958 року у Швеції, де ірландці несподівано змогли пройти груповий етап, а Кейт зіграв в усіх п'яти матчах збірної на турнірі.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала 15 років, провів у формі головної команди країни 55 матчів, забивши 10 голів.

Кар'єра тренераРедагувати

1 січня 1966 року Макілрой став граючим тренером клубу «Олдем Атлетик», який боровся за збереження прописки в Третьому дивізіоні. Майже відразу Джиммі підписав кількох колишніх одноклубників зі «Стоку», в тому числі Білла Еспрі, Алана Філпотта, Джорджа Кіннела і Кейта Беббінгтона. Однак Макілрой так і не зміг покращити результати команди і подав у відставку після поразки з рахунком 4-0 проти «Лутон Тауна» 1 серпня 1968 року, в день відкриття сезону 1968-69 років.

Після відставки Макілрой повернувся в «Сток Сіті», де протягом короткого часу працював помічником менеджера Тоні Воддінгтона, після чого перебрався до «Болтон Вондерерз», де став тренером і помічником менеджера Нета Лофтгауса. Після звільнення Лофтгауса Макілрой в литопаді 1970 року став новим менеджером клубу, але подав у відставку вже через 18 днів через незгоду з продажем основних гравців.

ВшануванняРедагувати

 
Трибуна імені Джиммі Макілроя на стадіоні Терф Мур

З 1996 року східна трибуна домашнього стадіону «Бернлі» Терф Мур названа на честь Макілроя.

2011 року Макілрой був нагороджений Орденом Британської імперії (MBE) за заслуги у футболі і благодійності[3][4].

Титули та досягненняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Matthews, Tony (1994). The Encyclopaedia of Stoke City. Lion Press. ISBN 0-9524151-0-0. 
  2. Stoke City 101 Golden Greats. Desert Islands Books. 2002. ISBN 1-874287554. 
  3. The London Gazette: (Supplement) no. 59647. p. 19. 31 December 2010.
  4. BBC News

ПосиланняРедагувати