Джарилгацький маяк

маяк Чорного моря

Джарилга́цький мая́к — один з найважливіших маяків Чорного моря. Розташований в східній частині острова Джарилгач Херсонської області Скадовського району. Побудований у 1902 році, має статус пам'ятника культури. Загальна висота маяка 24,4 метра, з видимістю світла до 14,8 милі. Його металевий каркас та технічне оснащення виготовлено в Парижі.

Джарилгацький маяк

46°00′47″ пн. ш. 33°03′51″ сх. д. / 46.01306200002777302° пн. ш. 33.06427900002777420° сх. д. / 46.01306200002777302; 33.06427900002777420Координати: 46°00′47″ пн. ш. 33°03′51″ сх. д. / 46.01306200002777302° пн. ш. 33.06427900002777420° сх. д. / 46.01306200002777302; 33.06427900002777420
КраїнаУкраїна Україна
РозташуванняХерсонська область, Скадовський район, острів Джарилгач
Дата початку спорудження1900
Відкриття1902
Висота24,4 м
Призначеннямаяк

Джарилгацький маяк. Карта розташування: Україна
Джарилгацький маяк
Джарилгацький маяк
Джарилгацький маяк (Україна)
Джарилгацький маяк. Карта розташування: Херсонська область
Джарилгацький маяк
Джарилгацький маяк
Джарилгацький маяк (Херсонська область)
Мапа

CMNS: Джарилгацький маяк у Вікісховищі

Острів Джарилгач

ред.

Джарилгач — (крим. Carılğaç) слово тюркського походження має значення «обпалені дерева»[1]. Острів у Каркінітській затоці Чорного моря, найбільший острів України та Чорного моря. Площа — 5605 га, загальна довжина — 42 км, а найвища точка — 2 м. Джарилгацький острів відділений від материка Джарилгацькою затокою складається з двох різних частин. Західна частина — вузька піщана,- починається у селища Лазурне. Її довжина 18,5 км, ширина від 30 до 430 м і займає лише 6 % загальної площі острова. Східна частина має довжину 23,2 км і ширину до 4,6 км. Загальна її площа 949 га, з 200 соляними та кількома прісними водоймами. Адміністративно належить до Скадовського району Херсонської області. Вся територія острова та частина прилеглої акваторії входить у Національний природний парк «Джарилгацький».

Історія виникнення

ред.

Газета «Юг» від 10 жовтня 1899 р. писала: «У вересні 1899 року головний командир флоту і портів Чорного й Азовського морів віце-адмірал Сергій Петрович Тиртов відвідав всі пристані Каркінітської затоки і дійшов до висновку, що Джарилгацька бухта й порт Скадовськ придатний для каботажних суден. Морське міністерство ухвалило рішення спорудити на острові Джарилгач маяк»[2].

У тому ж 1899 році Сергій Балтазарович Скадовський викупив острів Джарилгач у землевласника Вассала Олександра Романовича, а з весни 1900 року Морське міністерство почало спорудження маяка саме в тому місці, де вже майже 75 років діяв маячний знак «5 Зн».

Технічне оснащення

ред.

На мисі Джарилгач у 1902 році в координатах 46° 00′ та 33° 04′ був зібраний та встановлений Джарилгацький 24,4-х метровий маяк,[3] виготовлений у вигляді білої залізної башти розкосої системи з центральною трубою. Його центральна частина у вигляді циліндра забезпечувала морякам видимість світла до 14,8 милі багато років[4]. Світло було двох кольорів — білого та червоного. Білий від SW 78° 30′ до SW 15°, червоний від SW 15° до SO 65°, червоний від SO 65° до NO 50° 45′, білий від NO 50° 45′ до NW 50° 45′. У червоних секторах позначалася небезпека. Для прийняття телеграм на маяку розміщувався телефон.

Усе його технічне оснащення та металевий каркас було виготовлено в Парижі на гроші С. Б. Скадовського. Є інформація, що ажурний металевий каркас маяка та його необхідні пристрої були спроєктовані французьким архітектором А. Г. Ейфелем, який є автором символу Парижу — Ейфелевої вежі[5]. За іншими джерелами, маяк був виготовлений за проєктом одного з його учнів.

Світлооптичний апарат

ред.

Світлооптичний апарат маяка ВВТ складався з одного керосиножарового пальника (замість 15-ті масляних на старих системах) і давав пучок світла силою у 150000 кандел замість декілька сотень старих. Світло пальника фокусувалося в лінзі Френеля діаметром до 1,5 метра, і складалося із пару рядів скляних обручів, оправлених у бронзовий каркас. Ця лінза Джарилгацького маяка збереглася і дотеперішнього часу. Її поставили на новий маяк, а світло дають світлодіодні лампи від сонячних батарей[6].

1958 року на маяк встановили електричну 500-ватну лампу, що забезпечувала видимість світла на 23 милі. Підживлення акумулятора здійснювалося за рахунок дизеля-генератора.

Начальники маяка

ред.

З червня 1902 року першим начальником Джарилгацького маяка був губернський секретар Володимир Олександрович Дунін. У березні 1903 року його змінив Аркадій Павлович Чеков — відставний колезький секретар, який, ймовірно, обіймав цю посаду до 1917 року.

З 1923 р. і до 1940 р. начальником Джарилгацького маяка був Пилип Федорович Соколов, разом з ним працювали: Шаповалов, Рєзанов та Сєлищев. В ніч з 24 на 25 червня 1924 р., саме вони, коли був шторм 8 балів, за 3 кілометри від маяка врятували вітрильне судно «Рєзвий»[7] . З 1940 року начальником Джарилгацького маяка був Василь Володимирович Чернов, він же виконував ці обов'язки з 1943 до 1952 року.

У 1952—1957 рр. маяком керував Никифор Архипович Смирний, а після нього до 1963 року — Анатолій Васильович Климак.

Головним наглядачем маяка з 1963 до 1966 рр. був Трохим Юхимович Литовка, потім протягом року — Володимир Данилович Лихогуб. Два роки керував маяком В'ячеслав Олексійович Ямшиницький, а з 1969 року його посаду зайняв Михайло Михайлович Пензов.

Будівлі біля маяка

ред.

Джарилгацький маяк з комплексом жилих будівель був збудований у 200 метрах від моря. У 1920-х роках у них було розквартировано прикордонний загін, пізніше там жив обслуговувальний персонал маяка, існувала метеостанція[8]. У 60-х рр. шторм зруйнував одну з будівель. Пізніше прийшлось розібрати й інші. На цей час цих будівель вже немає, їх зруйнувало море (залишивши один кут спиляного вапняку). Кожен рік воно наступало на 1- 1,5 метра.

Сучасний стан

ред.

Маяк зберігся до нашого часу, і до нього можна було вільно зайти. На його оглядовий майданчик вели 105 сходинок, з якого було видно увесь острів, материкове узбережжя Херсонщини, навіть Крим. У вересні 2005 року вхід до маяка було закрито і він припинив своє функціонування.

Цей пам'ятник культури постійно піддається ерозії з боку моря. Є наміри демонтувати старий Джарилгацький маяк, оскільки немає кому його утримувати, але тоді ми втратимо одну з цікавих історичних пам'яток — візитну картку Скадовська[9]. Була пропозиція перенести споруду на площу в Скадовську або поставити маяку пам’ятник, а саму вежу розібрати.[10]

Джарилгацький маяк і письменники

ред.

Борис Житков в оповіданні «Джарилгач» (1924 р.) згадує другий Джарилгацький знак. Та розповідає про пригоди дев'ятирічного хлопчика Митька Хряпова на острові Джарилгач.

Про маяк на острові Джарилгач згадував і Давид Давидович Бурлюк (художник, поет, теоретик мистецтва, літературний і художній критик, видавець) у «Морской повести», (закінчив писати 27 листопада 1919 р). Він вказує на те, що доглядач маяка прожив з дружиною на острові 22 роки. Автор згадує про їхню доньку Зіну, і помічників начальника маяка (у якого він і зупинявся) — матросів Перфільєва і Васильєва.

26 серпня 1928 року письменник і мандрівник — Павло Лукницький записав у своєму щоденнику: «На шаланді „Голубка“ ходив на острів Джарилгач, а звідтіля до соляних промислів, до пустинних устричних мілин і островів, де живуть мільйони пронизливо і голосно крикливих бакланів, чайок, мартинів і різних інших, де чаплі не бояться людей, а дельфіни живуть в домашній обставі — лежать на піску та повільно і ліниво жують рибу, котра сама повзе до рота. Ловив камбалу, дресував ящірку, після роботи ходив по ґрунту, засипаному устричними черепашками. Все це — Бретань, Нормандія, все, що завгодно, тільки не Чорноморське узбережжя. На вітрильно-моторному човні „Красный казак“ потрапив у Хорли, найтаємничіший куток на Чорному морі.»

Мальовничо писав про Джарилгацьку затоку і письменник Костянтин Георгійович Паустовський у повісті «Чорне море» (1935 р.).

Не оминув увагою Джарилгацьку затоку і Павло Загребельний. Його третя збірка «Новели морського узбережжя» (1958 р.) — писалися влітку 1956 року у Скадовську на березі Джарилгацької затоки[11] .

23 квітня 2010 року Джарилгацький маяк відвідав Акір Судзукі — перекладач з Японії[12]. Саме він переклав оповідання Давида Бурлюка «Морская повесть», та став головним його популяризатором на Херсонщині[13].

Новий маяк

ред.

1997 року в 50 метрах від Джарилгацького маяка, за 200 метрів від моря, споруджено новий 24-метровий маяк. З оглядового майданчика сучасного маяка відкриваються красиві пейзажі. З одного боку острова — відкрите море, з іншого — Джарилгацькка затока.

Галерея

ред.

Література

ред.
  • Лиховид, Олег Миколайович. Джарилгач [Текст] / Олег Лиховид ; фото автора. — Скадовськ: АС, 2006. — 95 с. : кольор. фотогр.
  • Лиховид, Олег Миколайович. Скадовський край [Текст] / Олег Лиховид. — Скадовськ: АС, 2012. — 200 с. : фотогр.
  • Херсонщина запрошує: Художній фотоальбом.-Херсон: Наддніпряночка, 2008.-384 с., іл.

Примітки

ред.
  1. Херсонщина туристическая:ежегодный рекламный каталог. — Херсон : Наддніпряночка, 2015. — С. 34.
  2. Неймовірні подорожі до маяків Херсонщини / Обл. держ. адмін. упр. кул. і туризму. — Херсон : Наддніпряночка, 2012. — 8 с.
  3. Лиховид О. М. Джарилгацькі легенди. — Скадовськ : АС, 2014. — С. 76.
  4. Джарылгачский маяк. khersonregion.com. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 20 березня 2018 року.(рос.)
  5. Александр Гавриш: Маяк Эйфеля будет сохранен на Херсонщине. khersonci.com.ua. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018 року.(рос.)
  6. Маяк Джарилгач: Морська повість. — Херсон : Гілея, 2017. — С. 90.
  7. Лиховид О. М. Джарилгацькі легенди. — Скадовськ : АС, 2014. — С. 78.
  8. Маяки та маячні знаки. http://skadovsk.org. Архів оригіналу за 25 серпня 2017. Процитовано 21 березня 2018 року.
  9. А. Истомина. Как спасти маяк на Джарылгаче // Вгору. — Вип. від 8 вересня 2016 року №36. — С. 8.
  10. 7 маяків України, які треба побачити в першу чергу. О, Море.Сity (укр.). Процитовано 1 травня 2024.
  11. Лиховид О. М. Джарилгацькі легенди. — Скадовськ : АС, 2014. — С. 90.
  12. Русский футуризм по-японски. http://artkavun.kherson.ua. Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018 року.(рос.)
  13. Маяк Джарилгач: Морська повість. — Херсон : гілея, 2017. — С. 82.