Паустовський Костянтин Георгійович

російський радянський письменник

Костянти́н Гео́ргійович Паусто́вський (рос. Константин Георгиевич Паустовский; 19 (31) травня 1892, Москва, Російська імперія — 14 липня 1968, Москва, Російська РФСР, СРСР) — російський письменник українського походження.

Костянтин Паустовський
Константин Георгиевич Паустовский
Костянтин Паустовський, студент Київського університету Святого Володимира, 1913 рік
Ім'я при народженні Костянтин Георгійович Паустовський
Народився 19 (31) травня 1892(1892-05-31)
Москва, Російська імперія
Помер 14 липня 1968(1968-07-14) (76 років)
Москва, РРФСР
Поховання Міське кладовище міста Таруса
Громадянство Російська імперіяСРСР СРСР
Діяльність Прозаїк
Alma mater МДУ
Заклад Літературний інститут імені Горького
Мова творів російська
Роки активності 1912—1968
Жанр роман, повість[d], оповідання, п'єса, казка і нарис
Magnum opus Кара-Бугаз
Автограф
Нагороди
Орден Трудового Червоного Прапора Медаль «За відвагу»
Медаль «За оборону Одеси»
Медаль «За оборону Одеси»
Премії Нагорода Володимира Петжака

CMNS: Паустовський Костянтин Георгійович у Вікісховищі
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

ред.

Походження

ред.

Прадід Костянтина, Григорій Паустовський-Сагайдачний після зруйнування Запорізької Січі у 1775 році поселився у селі Городище. Окрім того, він отримав дворянство, а також прийняв католицтво. Дядько Костянтина Георгійовича, Ілля Максимович (†1932), працював учителем у селі й заснував школу у своєму родовому маєтку.[2] Сам Паустовський писав лише російською мовою. Під час відвідування Києва Микола II запитав гімназиста Паустовського, чи він малорос, на що той відповів «так». Серед предків письменника були українці, поляки, росіяни та турки. Мати письменника, Марія Григорівна (1858—1934), походить із православного українського шляхетського роду Височанських гербу Сас. Мамин брат, улюблений дядько малого Кості — Юзек (Йосиф Григорович Височанський) — генерал-майор царської армії, воював на стороні бурів в англо-бурській війні, нащадок козацького полковника Семена Височана. З його слів: «„Универсал“ и печать остались у нас в семье от гетмана Сагайдачного, нашего отдаленного предка. Отец посмеивался над своим „гетманским происхождением“ и любил говорить, что наши деды и прадеды пахали землю и были самыми обыкновенными терпеливыми хлеборобами, хотя и считались потомками запорожских казаков.»[3]

Перші роки

ред.

Костянтин Георгійович Паустовський народився 19 (31) травня 1892 року в Москві у сім'ї відставного унтер-офіцера, залізничного статистика Георгія Максимовича Паустовського (1862—1912). Після декількох переїздів 1898 року сім'я оселилася в Києві на Анненковській (Лютеранській) вулиці, 33. Пізніше Паустовські переїхали на Святославську вулицю, 9, з 1905 мешкали на Микільсько-Ботанічній, 13 (будинок не зберігся)[4].

1904 року Костянтин почав учитися в Першій київській гімназії. У дитинстві Костянтин багато часу проводив у дідовому маєтку, що містився в селі Городище біля Білої Церкви, де встановлена пам'ятна дошка письменнику.[2]

 
Пам'ятна дошка в Білій Церкві

Городище та Черкаси — свята, а гімназія — будні[2]

Я вырос на Украине. Мои родные со стороны отца говорили только по-украински. С детства я полюбил певучий, гибкий, легкий, бесконечно богатый образами и интонациями украинский язык[4]

Під час навчання Костянтина Паустовського в шостому класі (осінь 1908) батько покинув сім'ю, через що хлопець мусив сам заробляти собі на навчання репетиторством. Його старший брат оселився окремо, а мати з Костянтином і ще двома дітьми, Галиною і Вадимом, переїхала на Велику Підвальну вулицю, 9.

Після розпаду сім'ї Костянтин деякий час мешкав у свого дядька (материного брата) Миколи Григоровича Височанського в Брянську. Повернувся до Києва в 1909 році, за сприяння викладачів відновився в гімназії, оселився спочатку в Дикому провулку (нині — Студентська вулиця), а пізніше — на Лук'янівці (Багговутівська вулиця, 9, будинок не зберігся), у своєї бабусі Вікентії Іванівни в її флігелі.

Під кінець навчання в гімназії, 1912 року, Паустовський написав своє перше оповідання «На воді» (рос. На воде), надруковане в місцевому альманасі «Огни». Того ж року помер і батько письменника[2]. По закінченні гімназії (1912) Костянтин вступив до Київського університету Святого Володимира на фізико-математичний факультет, однак наступного року перевівся на історико-філологічний факультет. Згодом перейшов на юридичний факультет Московського університету.[5]

У зв'язку з початком Першої світової війни перервав навчання й почав працювати водієм трамвая, а згодом — на санітарному поїзді. Через якийсь час, після смерті на війні двох своїх старших братів, Бориса та Вадима (загинули в один день 1915 року на різних фронтах), Паустовський повернувся до Москви, де тоді мешкали його мати Марія Григорівна та старша сестра Галина Георгіївна Паустовська (1886—1936).

У наступні кілька років Костянтин працював на металургійних заводах Юзівки та Катеринослава, на котельному заводі в Таганрозі. У 1916 році Паустовський навіть займався рибальством у рибальській артілі на Азовському морі.[6] Перебуваючи в Таганрозі, письменник розпочав свій перший роман «Романтики», над яким працював наступні сім років, а опублікував ще через дванадцять, 1935 року.

Тікаючи від влади комуністів після Жовтневого перевороту, переїжджає в Україну, де бере участь у боях проти військ Петлюри у лавах Сердюцького полку гетьмана Скоропадського під Пущею-Водицею. У 1918 мешкав у Києві на Несторівській вулиці, 31, кв. 3 (нині — вулиця Івана Франка, 33).

У 1918—1919 рр. працював коректором у редакції газети «Киевская мысль».

У жовтні 1919 р. переїхав до Одеси, де працював у газеті «Моряк».

З лютого 1922 р. працював у газетах Грузії та Закавказзя.

Від 1923 — співробітник газети «На вахте» (Москва).

У 19241929 рр. служив редактором у Російському телеграфному агентстві.[7]

У 1930-ті рр. працював кореспондентом газети «Правда», журналів «30 дней» і «Наши достижения»

У 1941—1942 рр. був військовим кореспондентом ТАРС на Південному фронті, публікувався в газеті «Красной звезде» та фронтових газетах. В евакуації працював у «Совинформбюро». Згодом повернувся до Москви, займався літературною працею.

Під час хрущовської «відлиги» активно виступав за реабілітацію репресованих письменників.

 
Пам'ятник Паустовському в селі Санжійка

Працював у с. Санжійка в 1960 році.

 
Городище, пам'ятник Костянтину Паустовському на острові Паустовського

Помер у Москві, похований у місті Таруса.

Вшанування пам'яті

ред.
  • Іменем Костянтина Паустовського названо вулиці у Києві, Одесі, Білгороді-Дністровському та селі Городище Білоцерківського району.
  • У селі Городище на острові, де був маєток його батька, встановлено пам'ятник Костянтину Паустовському.

Бібліографія

ред.

Збірки оповідань

ред.
 
Музей К. Паустовського, смт Старий Крим

Романи та повісті

ред.

Біографічні повісті

ред.

Автобіографія (Повість про життя)

ред.

Екранізації

ред.

Переклади творів українською

ред.
  • Кара-Бугаз. — Харків-Одеса, 1934.
  • Колхіда. — Харків-Одеса, 1935.
  • Щастя. — Київ, 1947.
  • Стальний перстень. — Київ, 1953.
  • Скарб. — Київ, 1955.
  • Золота троянда. — Київ, 1957.
  • Літні дні. — Київ, 1960.
  • Повість про життя. — Київ, 1961.
  • Приворотне зілля. — Київ, 1970.
  • Струна. — Київ, 1980.
  • Тарас Шевченко. — Київ, 2014.

Паустовський про Українську революцію 1917 р

ред.
  Я їхав через Київ. Він, так само як і Москва, клекотав на мітингах. Тільки замість «долой!» і «ура!» тут кричали «геть!» і «слава!», а замість Марсельєзи співали «Заповіт» Шевченка і «Ще не вмерла Україна».  
Оригінальний текст (рос.)
Я ехал через Киев. Он, так же как и Москва, ключом кипел на митингах. Только вместо «долой!» и «ура!» здесь кричали «геть!» и «слава!», а вместо марсельезы пели «Заповит» Шевченко и «Ще не вмерла Украина»[9].

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. а б в г Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. Архівовано з джерела 6 березня 2016. Процитовано 2011-07-14. (рос.)
  3. Паустовский К. Г. Дедушка мой Максим Григорьевич // Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)
  4. а б Киевские годы Константина Паустовского
  5. Константин Паустовский. Биография (вариант 1).(рос.)
  6. Костянтин Паустовський. Повернення до Києва. Зеркало недели | Дзеркало тижня | Mirror Weekly (укр.). Процитовано 3 квітня 2024.
  7. Биография Константин Паустовский // peoples.ru. — 2005. — 15 липня.(рос.)
  8. Київський музей К. Г. Паустовського відсвяткував першу річницю журнал «Музейний простір», № 3 (13), 2014. Архів оригіналу за 11 грудня 2015. Процитовано 2 лютого 2016.
  9. К. Г. Паустовский. Повесть о жизни. Кн. 3: Начало неведомого века. Гл. Водоворот. // М., 2007.. (рос.)

Посилання

ред.

Джерела та література

ред.

Література

ред.
  • Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). — 2002. — 2 серп. — С. 4.
  • Бурій В. К. Г. Паустовський і Черкащина / Валерій Бурій // Шевченків край (Звенигородка). — 1997. — 10 трав. — С. 2.
  • Ярмола В. Род Паустовских: Городище-Пилипча. (рос.)
  • Паустовский К. Г. Стальное колечко. — Эксмо, 2012. — 630 с. — ISBN 978-5-699-51648-3. (рос.)