Відкрити головне меню

Дéцим Магн Авсóній (лат. Decimus Magnus Ausonius; відомий як Авсоній; 310, Бордо — 395) — державний діяч Римської імперії, консул 379 року, поет і ритор, автор низки віршів та епіграм.

Децим Магн Авсоній
Decimus Magnus Ausonius
Ausonius.jpg
Народився 310[1][2][…]
Бордо[4][3]
Помер 395[5][1][2]
Лангон
Підданство Римська імперія
Діяльність поет, письменник, політик, військовослужбовець
Вчителі Aemilius Magnus Arborius[d]
Володіє мовами латина
Посада консул
Термін 379 рік

ЖиттєписРедагувати

Народився у 310 році в Бурдігалі (сучасне Бордо, Франція). Походив з галльського роду, коріння якого сягають до кельтського племені едуї. Батько, Юлій Авсоній, займався лікарською справою.[6] Мати, Емілія Еонія, дочка землевласника Цецилія Агріція Арборія. Виховувати Авсонія допомагали тітка та бабуся, що робили це досить суворо. Оточення молодого Авсонія описано їм самим у двох великих циклах епітафій — «Про рідних» і «Про викладачів Бурдігали».

Здобув початкову освіту спочатку в Бурдігалі, де навчився читати, писати та познайомився з історією завдяки книгам Варрона. У 13 років розпочав навчання у Толосі (сучасне Тулуза, Франція), де професором був його дядько Емілій Магн Арборій — відомий професор риторики. Освіта дала йому змогу займатися викладанням граматики та риторики, що зробило його відомим на всю Галлію. Викладання в Бурдігалі тривало тридцять років — з 334 по 364 рр. Весь цей довгий проміжок Авсонієвого життя майже невідомий. Його найвідомішим учнем був Паулін Ноланський, майбутній єпископ Ноли, якому наприкінці 390 року Авсоній у трьох посланнях у віршах радив не присвячувати себе аскетичному образу життя.[7]

Авсонію було 55 років, коли доля його змінилася. У 364 році до влади прийшов імператор Валентиніан I. У Валентиніана ріс син і спадкоємець Граціан; викладацька слава Авсонія вже розійшлася по всій Галлії, й імператор у 365 році запросив його в Тревери вихователем Граціана.[8] У 368 році Валентиніан взяв Авсонія та малолітнього Граціана в супровід у зарейнському поході: як здається, Валентиніан мав намір доручити Авсонію віршоване прославляння своїх німецьких перемог. Але Авсонію вдалося переконати імператора, що його покликання — не панегірики, а розважальні вірші. У цій поїздці він написав для забави двору два витончених вірша: «Гриф про число три» (з приводу питання, скільки чаш слід пити на бенкеті) і « Весільний центон» з традиційно-непристойною кінцівкою, весь складений з віршів поета Вергілія. Цим прийомом він не тільки продемонстрував свою ерудицію, а й ухилився від небезпечного суперництва з імператором, який збирався і сам писати твори на те ж весілля. У нагороду Авсоній отримав германську полонянку Біссулу, про яку написав кілька маленьких віршів.[9] Повертаючись з походу в Тревери, він описав своє плавання по річці Мозель у вірші «Мозелла» — найвідомішому своєму творі. У 375 році за бездоганну службу імператор Валентиніан назначив Авсонія квестором священного палацу. Граціан любив і поважав свого вихователя, тому коли сам став імператором у 375 році, він нагородив Авсонія та його сім'ю найвищими громадськими посадами. Роками пізніше Авсонія призначено преторіанським префектом Галлії, його старого батька — вікарієм Іллірика, зятя — проконсулом Африки, сина Гесперія — верховним намісником Італії, Іллірика і Африки, племінника — начальником імператорського майна. У 379 році 70-річного Авсонія призначено консулом Римської імперії.[10] З цієї нагоди він склав дві молитви у віршах, склав «Літопис» усіх римських консулів від початку республіки до власного консульсва і вимовив «Вдячну промову» імператору Граціану.

У 383 році під час військового перевороту загинув імператор Граціан: після цього Авсоній остаточно повернувся до спокійного життя. Тоді у нього з'явилося нове коло знайомих: Аксій Павло, теж ритор і поет-аматор; Феон, закоренілий сільський господар, над яким Авсоній добродушно підшучував; і, нарешті, Паулін Ноланський, молодий поет, улюблений учень Авсонія, разом з ним він колись служив при Граціані. Паулін був християнином нового складу — християнство означало для нього переоцінку всіх традиційних цінностей, відхід від світу, чернецтво. Для Авсонія таке рішення було абсолютно незрозуміле: для нього християнство вінчало звичну культуру, а не скасовувало її. На старість років Паулін приніс смуту старому вчителю, що затьмарили останні роки Авсонія. Близько 395 року він помер.[11]

 
Децим Магн Авсоній

Особисте життяРедагувати

Перебуваючи в Тревери Авсоній оженився з дівчиною з провінційної знаті. Вона народила йому трьох дітей: старша дитина померла в дитинстві, друга — син Геспер, і третя — дочка Талласія та її чоловік стали найближчими для Авсонія людьми до останніх років. Дружина його померла молодою, років через десять після весілля. Згодом Авсоній згадав її одним з найбільш ніжних своїх віршів «Про рідних».[12]

ТворчістьРедагувати

Для творчості Авсонія, як і для багатьох римських поетів пізнього періоду, характерно захоплення формальною стороною вірша, різного роду складні поетичні експерименти, свідома вторинність, «цитатність» творчості (відсилки до авторів класичної епохи, центони). З художньої точки зору критика Нового часу ставила пізньоримських поетів невисоко, але для Авсонія частково робила виняток, бачачи в ньому оспівувача природи сучасних Франції та Німеччини, і знаходячи в його ліриці співзвучність настроїв романтизму, хоча і критикуючи при цьому його риторичну химерність.

Найвідомішим з його творів є «Мозелла», що написаний у 370—371 рр. — опис подорожі притоками річки Рейн. Дві її основні частини — це опис приток річки, рибна ловля, поведінка риб, їхні смакові якості та опис вілл, виноградників на Мозеллі, з їхньою красою і різноманітністю. Ці дві частини співвідносяться як картина природи і картина культури. Авсонієва «Мозелла» цінується за вільний, легкий та життєрадісний стиль; але попри це твір вважається похідним та неоригінальним.

У циклі віршів «Про славні міста» Авсоній оповідає про найбільші та найзначущі міста імперії. Вірші про них написані по книгам, адже сам Авсоній, як відомо з біографії, за все життя не залишав Галлію).

У доробку Авсонія присутні вірші шкільного походження, що не виокремлюються особливою поетичністю, вони зібрані в «Книзі еклог»: «Про термін життя всього живого», «Про розподіл фунта», «Про розрахунок своєчасного дітонародження», «Скільки днів в кожному місяці», «На які числа місяців припадають нони і іди», «Скільки днів між сонцестояннями і рівноденнями», «Про дванадцять подвигів Геркулеса», «Про чотири Всегрецьких іграх», «Де вони відбувалися», "Хто їх заснував "… Їх витік — найпростіша форма всієї дидактичної поезії, вони виконують функції мнемотехнічних віршів, які полегшують запам'ятовування певних дат і фактів.[13] Складалися вони не для практичного вжитку: запам'ятати 12 місяців або скільки виношується дитина в утробі матері було легше у повсякденному житті, аніж за віршами Авсонія; але художній принцип тут був вище через любов Авсонія пояснюється не до шкільного викладання.

Оточення молодого Авсонія описано їм самим у двох великих циклах — «Про рідних» і «Про викладачів Бурдігали», останній автор присвятив 24 друзям і колегам. У цих циклах Авсоній розвиває жанр епітафії.

Авсоній був також прозаїком, який писав на штучній, вичурній латині. Збереглися листи (деякі з них в поетичній формі) до різних осіб, перш за все до друзів, таким як Паулін, Симмах, які захоплювалися ним і порівнювали його з Вергілієм.

Деякі вірші Авсонія були перекладені українською мовою М. Зеровим та В. Маслюком: [14]

ІМ'Я НА МАРМУРІ

Літера тільки єдина блищить і дві крапки за нею:
«Люцій!» — читаємо ми власне наймення мерця.
Далі нарізане «М», але «М» не цілком збереглося,
Камінь упав і вгорі літеру ту пощербив.
І не вгадає ніхто із остачі нужденної — Марій,
Марцій чи, може, Метелл тут під землею поліг.
Порозпадались на порох усі переплутані скалки,-
Як уложити тепер прізвище з них родове?
Чи ж дивуватися смерті людей? Не втече від загину
Камінь могили твердий, імені слава дзвінка.


ЕПІГРАМА НА «АФРОДІТУ» ПРАКСІТЕЛЯ

Кнідську Кіпріду Венера, побачивши раз, заявила:
«Голою, знаю, мене бачив, Праксителю, ти».
«Ні, я не бачив, та й гріх, а залізом ми творим скульптури,
Марсу ж Градіву над ним влада належить уся».
Знає залізний різець, що Арею Кіпріда солодка,
Тож і такою її точно для нього зробив.'

ЕПІГРАМА НА ВЕНЕРУ У ЗБРОЇ

Якось у зброї Венеру побачила Діва-Паллада;
«Ми за Паріса тепер можемо битись», — рекла.
«Як же ти смієш, зухвала, боротись зі мною, що в зброї,
Як колись, гола цілком, перемогла я тебе?»'


У творчому доробку Авсонія є близько 120 епіграм.

ЛітератураРедагувати

  • Hagith Sivan: Ausonius of Bordeaux: Genesis of a Gallic Aristocracy, Routledge, 1993. (англ.)
  • The Cambridge History of Classical Literature, Edward John Kenney, Cambridge University Press. (англ.)
  • М. Л. Гаспаров: Авсоний и его время, М. 1993. (рос.)

ПриміткиРедагувати

  1. а б Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118505165 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б SNAC — 2010.
  3. а б Любкер Ф. Ausonius // Реальный словарь классических древностей по Любкеру / под ред. Ф. Ф. Зелинский, Л. А. Георгиевский, М. С. Куторга и др. — Санкт-Петербург: Общество классической филологии и педагогики, 1885. — С. 196–197.
  4. Авзоний // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСанкт-Петербург: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. I. — С. 79.
  5. В. Брюсов Авсоний // А — Аколла — 1926. — Т. 1. — С. 181.
  6. Kenney, E. J.; Clausen, Wendell Vernon; Clausen, W. V. (1983-07-14). The Cambridge History of Classical Literature: Volume 2, Latin Literature, Part 5, The Later Principate (en). Cambridge University Press. ISBN 9780521273718. 
  7. ПАВЛИ́Н НОЛА́НСКИЙ | Энциклопедия Всемирная история. w.histrf.ru (ru). Процитовано 2018-06-03. 
  8. Гаспаров М. Л. Авсоний и его время.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2018-06-03. 
  9. Гаспаров М. Л. Авсоний и его время.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2018-06-03. 
  10. ДЕЦИМ МАГН Авсоний (Ausonius, Decimus Magnus), фото, биография. persona.rin.ru. Процитовано 2018-06-03. 
  11. Kenney, E. J.; Clausen, Wendell Vernon; Clausen, W. V. (1983-07-14). The Cambridge History of Classical Literature: Volume 2, Latin Literature, Part 5, The Later Principate (en). Cambridge University Press. ISBN 9780521273718. 
  12. Гаспаров М. Л. Авсоний и его время.. ancientrome.ru (ru). Процитовано 2018-06-03. 
  13. ДЕЦИМ МАГН Авсоний (Ausonius, Decimus Magnus), фото, биография. persona.rin.ru. Процитовано 2018-06-03. 
  14. Децім Магн Авсоній. Поезія. ae-lib.org.ua. Процитовано 2018-06-04.