Десня́к Василь (справжнє ім'я — Василенко Василь Трохимович; 7 (19) березня 1897, с. Семиполки сучасного Броварського району Київської області — 20 жовтня 1938) — український критик, публіцист.

Василь Десняк
Ім'я при народженніВасиленко Василь Трохимович
Народився7(19).03.1897
с. Семиполки суч. Броварського р-ну Київської обл.
Помер20 жовтня 1938(1938-10-20)
ГромадянствоУРСР
Діяльністькритик, публіцист, поет
Alma materЧернігівська учительська семінарія, Інститут журналістики, Вищий літературно-художній інститут
Мова творівукраїнська
Роки активності1920—1933
У шлюбі зОльга Шамраєва

Життєпис

ред.

Освіту здобував у Чернігівській учительській семінарії, Інституті журналістики та Вищому літературно-художньому інституті в Москві[1].

Із 1917 року перебував на партійній роботі.

Приблизно в 1923—1924 роках Василь Десняк одружився з Ольгою Шамраєвою (за першого шлюбу — Петрицька)[2].

  Василенко, другий чоловік Ольги Вікторівни, був товаришем Петрицького, і відбив [у нього] жінку.  

— Г. Шапран, «Ми жили на одному поверсі», М. Кучеренко

Протягом 1930—1933 років разом із дружиною Василь Десняк проживали в Харкові в будинку «Слово» у 60-ій квартирі на 3-му поверсі 5-го під'їзду[3].

Професійна діяльність

ред.

На початку 1920-х років Василь Десняк був заступником головного редактора газети «Більшовик»[4]. У ці ж роки (приблизно до серпня 2024-го) він працював «червоним цензором» (Сергій Єфремов)[5].

  ...цей самий мудрий чоловічина, опріч літератури, ще й служить за цензора і зводить, як цензор, свої особисті рахунки з нелюбими йому людьми та виданнями. (...) Колись розуміли, що не можна сполучати редакторства з цензорством, щоб не давати приводу до втручання в літературну полеміку цензорської власної руки. Тепер це розуміння втрачено, і мало не кожен совітський літератор буває разом і цензором для супротивника. Картина пречудова.  

— Сергій Єфремов, Щоденники 1923–1929

На початку 30-х років Василь Десняк був редактором журналу «Критика» (1928—1932 рр.) — місячника марксистсько-ленінської критики, бібліографії та літературознавства[4].

Василь Десняк, за спогадами Сергія Єфремова, активно писав доноси. Навіть його критичні статті й відгуки на художні твори інших авторів часто мали викривальний характер[5].

Свої художні й критичні тексти Василь Десняк друкував у журналі «Глобус», «Життя й революція» тощо. Низку поезій опублікував у журналі «Семафор у майбутнє» (1922, № 1)[1].

Відомі книги та статті

ред.
  • «Про „Сонячну машину“ В. Винниченка» (1929);
  • «Мотиви творчості Лесі Українки» (1928);
  • «У завороженім крузі (Про творчість О. Кобилянської)» (1928);
  • «За життя розплата тільки кров'ю» (1928);
  • «З поля літературознавства» (1928).

1988 року твори Василя Десняка з'явилися в «Зведеному списку книг, що підлягають вилученню з бібліотек та книготорговельної мережі»[6].

Критика

ред.

Сергій Єфремов не схвалював діяльність Василя Десняка. Він неодноразово критикував його непрофесійну цензорську роботу. Про літературно-критичну діяльність письменника критик також відгукувався несхвально. Наприклад, у щоденникових записах від 23 листопада 1925 року читаємо такий відгук про фейлетон «Виступ академіка»: «Дурна, брехливо-доносительна балаканина, розрахована, видко, на повну безкарність»[5].

Арешт

ред.

8 грудня 1933 року Василь Десняк разом з іншими літераторами, науковцями, викладачами й працівниками радянських установ були репресовані за Справою Української військової організації (стаття звинувачення: 54-11 УК УССР).

Згідно з рішенням судової трійки при колегії ДПУ УСРР, 24 лютого 1934 року було винесено вирок — 5 років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі[7].

Згодом Василя Десняка перевезено до м. Уральська (за спогадами В. Слупської також загадано про м. Уфа), пізніше — розстріляно. Його дружина Ольга, яка поїхала разом із чоловіком на «вільне поселення», повернулася до Києва вдовою[2].

Реабілітований 23 січня 1965 року посмертно[7].

Джерела

ред.
  1. а б Мороз-Стрілець, Тамара (2007). Десняк Василь. Енциклопедія Сучасної України.
  2. а б Кучеренко, Микола (2016). «Ми жили на одному поверсі». Спогади Г.М. Шапран і В.С. Слупської (PDF). Краєзнавство. с. 27—48.
  3. Десняк Василь. ProSlovo.
  4. а б "Критика" (1928–1932 рр.). eScriptorium.
  5. а б в Єфремов, Сергій (1997). Щоденники 1923–1929 (PDF). Київ: ЗАТ «РАДА». с. 834.
  6. Федотова О., Шаповал Ю. (2017). Проскрипції як цінне джерело з історії цензури в радянській Україні (PDF). Український історичний журнал, № 2. с. 142—159.
  7. а б Десняк (Василенко) Василь Трохимович. Державна архівна служба України. Український мартиролог ХХ cт. 06.11.2020.