Демонстрації в Грузії (1978)

Демонстрації в Грузії (14 квітня 1978) — масові протести грузинської інтелігенції та інших активістів, в першу чергу в столиці Грузинської РСР Тбілісі.

ПодіїРедагувати

1977 року була прийнята нова конституція СРСР і в республіках почали готуватися нові проекти конституцій. У 1978 році в грузинській російськомовній газеті «Заря Востока» була опублікована стаття 75 проекту конституції Грузинської РСР такого змісту:

«Грузинська РСР забезпечує використання в державних і громадських органах, культурних та інших установах російської мови та здійснює всебічну турботу про її розвиток.

В Грузинській РСР на основі рівноправності забезпечується вільне використання в усіх органах і установах російської, а також інших мов, якими користується населення.

Будь-які привілеї чи обмеження у використанні тих чи інших мов не допускаються.»

У чинній на той момент конституції 1937 року стаття про мову звучала так:

«Державною мовою Грузинської РСР є грузинська мова.
Національним меншинам, що населяють територію Грузинської РСР, забезпечується право вільного розвитку й використання рідної мови як у своїх культурних, так і державних установах.»

Таким чином, у разі прийняття зазначеної вище редакції грузинська мова втратила би статус державної мови Грузинської РСР.

В середовищі студентів та викладачів пішли чутки, що грузинська мова за новою конституцією Грузії більше не буде державною. Мітинги не були спонтанними: дочка директора «Грузія-фільм» Резо Чхеїдзе, студентка Тбіліського університету Тамріко Чхеїдзе поширювала листівки із закликами вийти на демонстрацію.

Події були спровоковані бажанням грузинської інтелігенції зберегти в грузинської мови статус офіційної мови Грузії поряд із російською мовою. Двомовність і навіть багатомовність вже стала стандартною юридичною нормою в інших національних республіках і автономіях СРСР. Виняток із правила довгий час складали три закавказькі республіки. Модифікація конституції в Азербайджані не викликала активних протестів, ситуація у Вірменії була більш напруженою, але тільки в Грузії почалися масові протести, хоча статті конституції про державні мови закавказьких республік були ідентичними[2]. Верховна Рада Грузії, а також партійний апарат республіки на чолі з Едуардом Шеварднадзе обережно, але досить наполегливо підтримали протести. У підсумку Шеварднадзе зачитав перед присутніми текст 75-ї статті нової конституції Радянської Грузії:

«Державною мовою Грузинської Радянської Соціалістичної Республіки є грузинська мова.

Грузинська РСР здійснює державну турботу про всебічний розвиток грузинської мови й забезпечує її використання в державних та громадських органах, установах культури, освіти та інших.
В Грузинській РСР забезпечується вільне використання в цих органах і установах російської та інших мов, якими користується населення.

Будь-які привілеї чи обмеження у використанні тих чи інших мов не допускаються.»

НаслідкиРедагувати

Грузинська мова залишилася єдиною державною в республіці.

Грузинські протести ускладнили відносини грузинської національної еліти з численними національними меншинами Грузії. У відповідь на демонстрації 29 березня 1978 року у декількох селах Гудаутського району Абхазії відбулися збори, на яких було підписано «Лист 130-ти» і знову пролунали вимоги припинити масове переселення грузинів на територію Абхазії. В результаті Абхазька АРСР у новій конституції отримала 3 офіційні мови: абхазька, грузинська і російська[3].

Пам'ятьРедагувати

  • 14 квітня в пострадянській Грузії відзначається як День рідної мови.

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Цит. за: Алексеева Л. «История инакомыслия в СССР». Глава: «Грузинское национальное движение»
  2. Конституция СССР: политико-правовой комментарий. Политиздат, 1982. А. Е. Бовин, Б. Н. Пономарёв.
  3. Сергей Маркедонов. Советский Кавказ в 1970-е годы: предчувствие гражданской войны