Гіппонакс
Гіппонакс (дав.-гр. Ἱππῶναξ), або Гіппона́кт — давньогрецький поет другої половини VI ст.до н. е..
| Гіппонакс | |
|---|---|
 | |
| Народився | 6 століття до н. е. Ефес, Сельчук, Ізмір (іл), Туреччина |
| Помер | 6 століття до н. е. Клазомени |
| Діяльність | поет |
| Знання мов | давньогрецька |
| Роки активності | 540 до н. е.[1] — 537 до н. е.[1] |
| Жанр | ямбічна поезіяd[2] |
Життєвий шлях
ред.Відомостей про життя дуже мало. Народився в Ефесі в аристократичній родині. Тиран Афенагор вигнав його з батьківщини, можливо, через гострий характер опису правителів у ямбах Гіппонакта. Став жити в Клазоменах, де вів життя «злидаря і блазня», потерпав від бідності.
Особливості творчості
ред.Творча спадщина Гіппонакта нараховує близько 170 уривків, які дійшли до нас. Хоча відомо, що у XII ст. н. е. ще існували кілька збірок його творів. Гіппонакт увів у ямбічний рядок новий рядок, тому цей рядок почали називати холіямбом («кульгавим» ямбом). Суть холіямбу в тому, що шоста стопа була хореїчною, поряд з іншими п'ятьма ямбічними, це порушувало ритміку ямбічного вірша. Холіямбами користувалися пізніші поети: Герод, Бабрій, Леонід Тарентський.
У своїх творах він змальовує життя і побут міського низького соціального прошарку. Характерним для цих творів став відвертий натуралізм. В інших уривках можна знайти описи дрібних ремісників і представників дня соціальної ієрархії, які проводили свій час у шинках, по міських окраїнах, і які вирішували свої проблеми за допомогою бійок та сварок.
Мова фрагментів різнобарвна і наповнена жаргонізмами, діалектизмами і тогочасними арготизмами. Потерпаючи від свого жебрацтва, Гіппонакт у своїх ямбах відверто звертається до богів і просить допомоги. Так у ямбі до Гермеса:
Як мерзну я на стужі, як тремчу дрібно.
Подай якусь свитину, ходаків пару.
А ще для Гіппонакта роздобудь спритно
Статерів шість десятків золотих, боже!З доріканням звертається до бога Плутоса, лає його:
І мовив: «На, небоже, тридцять мін срібних
I ще ось всяку всячину». Але — де там! —
Осліп на старість, видно, стуманів зовсім.В іншому ямбічному фрагменті Гіппонакт зображує ненажерливого аристократа, який збанкрутів, бо проїв своє багатство. Тепер колишній багач має важко працювати і їсти рабську їжу.
Гіппонакт писав пародії на героїчний епос, відверто і брутально піддаючи все сатирі. Використовуючи вуличну мову жебрацтва, він заперечує будь-які літературні норми. Його ямби грубі, деякі навіть сповнені прямих погроз «вибити око суперникові». Наведений вище фрагмент вірша зі звертанням до Гермеса також є пародійним. Тут перероблено високий стиль епосу і традиційне прохання до божества допомогти у великому звершенні чи оспівати подвиг героя (з «Іліади»: «Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея, Ахілла…»).
Є версія, що Гіппонактові належить пародія на поему Гомера «Одіссею».
Манера письма Гіппонакта імовірно могла стати основою для згрубілої і просторічної мови персонажів у давній аттичній комедії.
Література
ред.- Пащенко В.І, Пащенко Н. І. Антична література. — К.: Либідь, 2001. — 718 с. — С.: 148.
Посилання
ред.- Гіппонаксейська строфа // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 230.
- Большой энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона [Архівовано 20 листопада 2011 у Wayback Machine.] (рос.)
- Вірші — Гіппонакт [Архівовано 17 грудня 2013 у Wayback Machine.]