Вікіпедія

Гуревич Раїса Самуїлівна

італійська балерина, акторка, мистецтвознавиця та археологиня

Раїса Самуїлівна Гуревич, після 1945 року Раїса Кальца (італ. Raissa Calza також італ. Raissa Calza de Chirico 28 грудня 1894 або 1897[3][4] — 24 січня 1979) — італійська танцівниця, артистка балету і класичний археолог[5]. Послужила моделлю для низки портретів та інших картин свого чоловіка Джорджо де Кіріко.

Гуревич Раїса Самуїлівна
Народилася 28 грудня 1894(1894-12-28)
Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія
Померла 24 січня 1979(1979-01-24)[1] (84 роки)
Рим, Італія
Країна  Російська імперія
 Італія
Діяльність археолог, балерина, акторка, мистецтвознавиця, танцюристка, історик
Галузь балет[2], акторське мистецтво[2], класична археологіяd[2], історія[2] і мистецтвознавство[2]
Вчителі Charles Picardd
Знання мов російська, французька, англійська, німецька і італійська[1][2]
У шлюбі з Джорджо де Кирико, Guido Calzad і Q51669490?
Нагороди

Біографія ред.

Народилася 15 грудня 1894 року[6] або в 1897 році[7][8] в Одесі в родині лісопромисловця, мецената, купця першої гільдії Самуїла Лазаревича (Шмуля Лейзеровича) Гуревича (1863 — 2 січня 1939 Варшава)[9][10][11] і Берти Йосипівни Герценштейн (1867—1919)[12]. Була наймолодшою з п'ятьох дітей[13]. Батько, випускник Житомирської чоловічої гімназії, з братом Львом керував зразковим дослідним господарством в маєтку Корені в 20 км від Брест-Литовська (1900—1913), після продажу якого в 1913 році вони перевели свій торговий дім у Санкт-Петербург і поселилися на вулиці Галерній, № 14[14] і пізніше на Ординарній, № 3б[15]. Тут він в 1914 році заснував макаронну фабрику і в тому ж році придбав маєток (майорат) в Тервусі на північному березі Ладозького озера[16], де Раїса провела кілька років, поки батько не був змушений продати його в 1919 році[17]. Маєток відвідували Микола Реріх, Леонід Андрєєв та інші діячі російської культури, яким С. Л. Гуревич надавав фінансову підтримку[18].

Раїса росла в Брест-Литовську, вчилася в Санкт-Петербурзі. За бажанням батька стала танцівницею і актрисою. На театральній сцені в Москві познайомилася зі своїм першим чоловіком — режисером Георгієм Кролем. У 1919 році знялася в його фільмі «Под игом большевизма[fi]» під псевдонімом Раїса Лорк. Це був перший фільм в історії незалежної Фінляндії.

Після Жовтневої революції, яка застала їх в сімейному маєтку в Тервусі, Раїса та Георгій виїхали з Фінляндії і 30 квітня 1920 року через Англію і Францію переїхали в Турин до одного з компаньйонів батька, Ріккардо Гуаліно. Після нетривалого перебування в Римі (з 9 по 20 липня 1920 року) вони прибули в Берлін, де провели наступні два роки і лише в листопаді 1922 року повернулися до Італії. В офіційних документах цього часу вони значилися як Raissa Kroll-Lork і George Kroll. Наступні півтора року вони багато подорожували по Італії, Північній Африці та Франції, а в січні 1925 року повернулися в Рим.

У 1923 році Раїса танцювала головну партію у Германа Шерхіта в римській постановці «Історії солдата» (театр дельї Ундічі або театр Піранделло). Під час цієї роботи Раїса познайомилася зі знаменитим італійським художником Джорджо де Кіріко, який робив декорації і костюми для постановки. В результаті бурхливого роману Раїса розлучилася з Георгієм Кролем, який наприкінці 1925 року повернувся до Росії, і в грудні 1925 вийшла заміж за Джорджо де Кіріко[19]. У 1926 році Джорджо де Кіріко написав картину «Подружжя», де зобразив себе і Раїсу. У Парижі Раїса захопилася археологією і навчалася в Школі Лувру у Шарля Пикара[fr][20]. У 1930 році де Кіріко переїхав до своєї нової пасії (і майбутній дружині) Ізабелли Пакшвер (1909—1990), єврейки з Варшави. Після розлучення в 1931 році Раїса поїхала в Рим.

У фашистській Італії через відсутність формальної освіти і єврейського походження Раїса не змогла знайти роботу за фахом археолога. З 1937 року працювала фотографом і помічником директора розкопок в Остії-Антик. Очолював ці розкопки великий італійський історик і археолог Гвідо Кальца. Раїса вийшла за нього заміж в 1945 році, за рік до його смерті. Овдовівши, Раїса пропрацювала на археологічних розкопках в Остії-Антик до 1968 року.

Раїса Кальца знала кілька європейських мов, публікувалася на археологічні теми, зробила багато наукових фотографій. В знак визнання її внеску в італійську археологію 2 червня 1967 року було нагороджено золотою медаллю «За внесок в розвиток культури та мистецтва»[21].

Померла 24 січня 1979 року в Римі в будинку для літніх людей. Була похована на кладовищі Сант-Ерколано[22] недалеко від Остії-Антики, де також поховані Гвідо Кальца і Джованни Бекатти[it]. Її архів надійшов в Гуманітарну бібліотеку Сієни[23][24].

Родинні зв'язки ред.

  • Її сестра Анна Самуїлівна Тумаркин була одружена з промисловцем Олександром Мойсеєвичем Тумаркіним (1885—1941) — директором заснованого його тестем Самуїлом Гуревичем акціонерного товариства і племінником філософа Ганни Тумаркин[7]; він разом з іншим зятем С. Л. Гуревича очолював видавництво «Пантеон» в 1908—1910 роках поки З. І. Гржебіна був позбавлений права на видавничу діяльність. Їх внучка — американська історик-славіст Ніна Тумаркин (нар. 1945), професор і декан історичного відділення коледжу Уелслі Гарвардського університету, автор численних праць з сучасної історії Росії та Радянського Союзу, в тому числі монографій «Lenin Lives! The Lenin Cult in Soviet Russia» (Ленін живий! Культ Леніна в Радянській Росії, 1983 і 1997) і «The Living and the Dead: The Rise and Fall of the Cult of World War II in Russia» (Живі і мертві: Зліт і крах культу Другої світової війни в Росії, 1994), дружина теолога Харві Кокса. Інша внучка — Олена Френклі, директор заповідника біблійного ландшафту «Неот Кедумім» в Ізраїлі.
  • Інша сестра Софія Самуїлівна Ройхель (17 квітня 1889 році, Одеса — ?)[25] була одружена з випускником Юр'ївського університету, присяжним повіреним Олександром Ансельмовічем (Ісааком Анчеловічем) Ройхелем (1885—1933)[26], сином кременецького казенного рабина, пізніше завідувача одеським громадським єврейським училищем і талмудторою, купцем першої гільдії, почесним громадянином Анчела (Аншель) Ісааковича Ройхеля (1850—1910 або 1917)[27]. Їхня донька Ізабелла народилася 3 лютого 1907 року. А. А. Ройхель разом з іншим зятем Самуїла Гуревича А. М. Тумаркин був співвласником петербурзького видавництва «Пантеон» З. І. Гржебина в 1908—1910 роках. В еміграції родина жила в Парижі[28].
  • Брат Борис, перервавши навчання в Нью-Йоркському університеті, у вересні 1918 повернувся до Фінляндії і вступив добровольцем в армію генерала Денікіна[29]. У 1920 році разом з братом виїхав до Європи.

Монографії ред.

(Повна бібліографія Раїси Кальци[30])

  • Raissa Calza. Museo ostiense. Roma: La Libreria dello stato, 1947.
  • Raissa Calza. Cronologia ed identificazione dell ' «Aggripina» Capitolina. Rome: Tipografia Poliglotta Vaticana, 1955.
  • Galleria Borghese. Collezione degli oggetti antichi a cura di Raissa Calza . Roma: Gabinetto Fotografico Nazionale, 1957.
  • M. Floriani-Squarciapino, I. Gismondi, G. Barbieri, H. Bloch, R. Calza. Le Necropoli. PI: Le tombe di età republicana e augustea. Roma: Istitito Poligrafico dello Stato, 1958.
  • Raissa Calza, Ernest Nash. Ostia. Firenze: Sansoni, 1959.
  • Raissa Calza, Maria Floriani Squarciapino. Museo ostiense. Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1962.
  • Raissa Calza. I Ritratti. Ritratti greci e romani fino al 160 circo DC Scavi di Ostia. Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1964.
  • Raissa Calza. Iconografia romana imperiale. Da Carausio a Giuliano (287—363 DC). Roma: L'erma di Bretschneider, 1972.
  • Giuseppina Pisani Sartorio, Raissa Calza. La villa di Massenzio sulla via Appia: il palazzo, le opere d'arte. Roma: Istituto di studi romani, 1976.
  • Raissa Calza. Antichità di Villa Doria Pamphilj. Roma: De Luca, 1977.
  • Raissa Calza. Ritratti romani dal 160 circa alla metà del III seco. DC Roma: Istituto poligrafico dello Stato, Libreria dello Stato, 1978.
  • Lidia Paroli, Guido Calza, Giovanni Becatti, Maria Floriani Squarciapino, Raissa Calza. La basilica cristiana di Pianabella. Roma: Istituto Poligrafico e Zecca dello Stato, Libreria dello Stato, 1999..

Джерела ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  3. ↑ Laura Nicotra. Raissa Gourevitch Calza, in Archeologia al femminile. Il cammino delle donne nella disciplina archeologica attraverso le figure di otto archeologhe classiche vissute dalla metà dell'Ottocento ad oggi, Roma, «L'Erma» di Bretschneider, 2004, pp. 107—136. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  4. ↑ Raissa Gourevich Calza «I miei primi vent'anni» [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.] Опубликованная в 1989 году устная автобиография Раисы Гуревич начинается словами «Я родилась в России в 1897 году» («Miei primi vent'anni», в сборнике D. Fagioli. Ricordando Raissa, Roma, 1989)
  5. ↑ Раиса Гуревич-Кальца — итальянский археолог. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  6. ↑ Антонелла д'Амелия. Раиса Гуревич и итальянская культура [Архівовано 9 жовтня 2021 у Wayback Machine.]: Дата рождения — 15 декабря 1894 года — известна из полученного ею в 1921 году на имя Раиссы Кролль-Лорк удостоверения личности («Raissa Kroll-Lork, artiste, mariée, Odessa 15/XII/1894, âge — 26, taille-petite, cheveux noir, yeux bleux, visage ovale»). Однако, в дневниковой записи от 21 апреля 1932 года Раиса Гуревич указывает свой возраст: 35 лет.
  7. ↑ а б А. В. Урядова «Фонд Раисы Гуревич-Кроль-Де Кирико-Кальцы (Раисы Лорк) в Гуманитарной библиотеке Сиены» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  8. ↑ Elizabeth Colantoni. Archeologia al femminile. Il cammino delle donne nella disciplina archeologica attraverso le figure di otto archeologhe classiche vissute dalla metà dell'Ottocento ad oggi. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  9. ↑ Два объявления о смерти в варшавской газете «Nasz Przegląd» от 3 января 1939 года (факсимиле) [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.]: Похоронен на еврейском кладбище на Окоповой улице. Ещё одно извещение о смерти в той же газете за 4 января 1939 года [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.]: Здесь указывается имя сына — Иосиф.
  10. ↑ Незабытые могилы. Российское зарубежье: некрологи 1917—1997: В 6 т. Т. 2. Г — З / Рос. Гос. Б-ка; Сост. В. Н. Чуваков. — М., 1999. С 277.
  11. ↑ Некрологи: Новое русское слово. — Нью-Йорк, 1939, 2 янв., № 9482; Последние новости. — Париж, 1939, 8 янв., № 6495.
  12. ↑ Антонелла Д'Амелия. Раиса Гуревич и итальянская культура [Архівовано 9 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. Образы Италии в русской словесности (Томск, 2011).
  13. ↑ Raissa Calza: The Muse Of Giorgio De Chirico With A Passion For Ancient Rome. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  14. ↑ Адресная и справочная книга «Весь Петербург» на 1914 год (братья Лев и Самуил Гуревич). Архів оригіналу за 4 грудня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  15. ↑ Адресная и справочная книга «Весь Петроград» на 1917 год. Архів оригіналу за 8 лютого 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  16. ↑ Имение Гуревича в Терву. Архів оригіналу за 10 березня 2017. Процитовано 8 жовтня 2021.
  17. ↑ Игорь Петров «Добрый человек из Терву» (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
  18. ↑ Письма Н. К. Рериха. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  19. ↑ Русские жены Джорджио де Кирико. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  20. ↑ По другим данным, окончила отделение классической археологии Сорбонны.
  21. ↑ Calza Sig.ra Raissa - Medaglia d'Oro. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 8 жовтня 2021.
  22. ↑ Saint Ercolano's church [Архівовано 8 жовтня 2021 у Wayback Machine.](англ.)
  23. ↑ Archivio Raissa Calza. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  24. ↑ Фонд Раисы Гуревич-Кроль-де Кирико. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  25. ↑ Архивы Санкт-Петербурга: Ройхель. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  26. ↑ Документы по истории и культуре евреев в архивах Санкт-Петербурга. Путеводитель. Ред. А. И. Иванов и М. С. Куповецкий. СПб: Мир, 2013. Стр. 250—251.
  27. ↑ Е. А. Голлербах «Германский след в русском пантеоне. Петербургское издательство Пантеон (1907—1912) как агент немецкой культуры». Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.
  28. ↑ В автобиографии Раисы Гуревич «Мои первые двадцать лет» (1989) утверждается, что её сестра София эмигрировала в Берлин, затем была вынуждена бежать в Лондон, где вышла замуж за князя Оболенского.
  29. ↑ Усадьба Лускала. Историческая информация (От Сиверса до Рериха) (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 22 вересня 2020. Процитовано 8 жовтня 2021.
  30. ↑ Raissa Calzo Bibliografia. Архів оригіналу за 8 жовтня 2021. Процитовано 8 жовтня 2021.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гуревич_Раїса_Самуїлівна&oldid=40257331