Відкрити головне меню

Лев Емануїлович Гуревич (рос. Гуревич Лев Эммануилович, 14 червня 1904 – 28 червня 1990) — фізик-теоретик і астроном, основоположник радянської школи фізичної кінетики. Автор першої в світовій літературі книжки, в котрій фізична кінематика була представлена як окремий розділ теоретичної фізики. Професор (1946)[1].

Лев Емануїлович Гуревич
рос. Гуревич Лев Эммануилович
Лев Гуревич
Лев Гуревич
Народився 14 червня 1904(1904-06-14)
Париж, Франція
Помер 28 червня 1990(1990-06-28) (86 років)
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність теоретична фізика, астрофізика
Alma mater Ленінградський політехнічний інститут
Сфера інтересів теоретична фізика, астрономія
Заклад Московський фізико-технічний інститут
Посада професор
Науковий ступінь доктор фізико-математичних наук
Аспіранти, докторанти Israel D. Vagner[d]

Зміст

БіографіяРедагувати

Лев Гуревич народився 14 червня 1904 року в Парижі в сім'ї професійного революціонера і журналіста Е.Л. Гуревича. Закінчив Ленінградський політехнічний інститут з дипломом інженера-електрика.

Ще з 1926 року, будучи студентом — характерний для того часу парадокс — Лев розпочав викладацьку діяльність Гірному інституті[2].

В 60-их рока Гуревич створив у Фізтеху (Московський фізико-технічний інститут) досить активну космологічну школу, яскравим досягненням якої стала теорія первинного вакуумного стану Всесвіту[3].

Внесок в наукуРедагувати

В області фізики твердого тіла найвідоміший цикл його робіт присвячений ефекту захоплення електронів фононами (1940). Він вперше вказав, що цілий ряд кінетичних ефектів в металах і напівпровідниках за великим рахунком визначаються «фононним вітром», тобто тим фактом, що фононна система перебуває в незбалансованому стані. Згодом показав, що фононна незбалансованість другого типу («розігрів фононів») відіграє важливу роль в проблемі «гарячих» електронів у напівпровідниках.

Великий цикл праць Гуревича присвячений всебічному дослідженню хвиль і нестійкостей у твердих тілах. Відкрив нові типи хвиль в напівпровідниках і металах, котрі можуть існувати і утворюватися в нерівноважних умовах. Одне з найяскравіших явищ – термомагнітні хвилі, що виникають в провідниках при наявності градієнта температури.

В серії робіт 1945-1950 років, виконаних частково спільно з О. Г. Лебединським, висунув ряд нових фізичних ідей, завдячуючи яким вдалося розвинути і конкретизувати теорію ранніх стадій формування Сонячної системи в ході процесу гравітаційної конденсації[3].

Довів можливість повторних термоядерних вибухів у тонких зоряних оболонках (1947–1954). Розробив теорію первинного космологічного вакууму (1975).

КнижкиРедагувати

  • Фізична кінетика - (1940)[1];
  • Загальна теорія відносності після Ейнштейна - Знання:Москва, 1972 - 64с. (Разом з Ерастом Борисовичем Глінером)

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

  1. а б Академік. Процитовано 2011-02-19.  (рос.)
  2. ПАМ'ЯТІ ЛЕВА ЕМАНУЇЛОВИЧА ГУРЕВИЧА. Архів оригіналу за 2016-10-29. Процитовано 2011-02-20.  (рос.)
  3. а б Особистості. Архів оригіналу за 2016-11-16. Процитовано 2011-02-19.  (рос.)