Гук Микола Петрович
Мико́ла Петро́вич Гук (13 травня 1960, с. Лішня Дрогобицького району Львівської області) — журналіст, громадський та політичний діяч.
Капітан II рангу, військовий пенсіонер. Деякі інформаційні видання звинувачують його в причетність до співпраці з КДБ[1][2]. Оскільки радянські архіви КДБ в Україні закриті то однозначно спростувати чи підтвердити інформацію не можна.
| Гук Микола Петрович | |
|---|---|
| Народився |
13 травня 1960 (63 роки) Лішня, Дрогобицький район, Львівська область, Українська РСР, СРСР |
| Громадянство |
 Україна |
| Національність | українець |
| Діяльність | журналіст |
| Alma mater | Львівське ВВПУ |
| Військове звання | Капітан II рангу у відставці |
Життєпис ред.
Народився 13 травня 1960 у с. Лішня Дрогобицького району Львівської області[3]. Діди загинули під час сталінських репресій на Уралі. Батько — Гук Петро Маркович, 1919 року народження, політв'язень, працював на шахтах Стебника та Донбасу, помер 2001 року. Мати — Звір Анна Михайлівна, 1928 року народження, репресована у 1947. Працювала шахтарем у м. Губаха Пермської області, мешкає у с. Лішня.
Після закінчення у 1977 СШ № 5 м. Дрогобича, працював автослюсарем в ДУМБ № 5. Строкову службу проходив у Забайкальському військовому окрузі.
У 1983 закінчив факультет журналістики Львівського ВВПУ (за фахом військовий журналіст) та був направлений на Чорноморський флот, де проходив службу до 1992 року.
У 1983–1986 та 1988–1992 — редактор багатотиражної газети «Вимпел» 7-го Навчального загону ім. адмірала Ф. Октябрьского Чорноморського флоту.
У 1986–1988 — кореспондент газети «Флаг Родины» Чорноморського флоту.
У травні 1989 був одним з ініціаторів створення Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Голова Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка у 1989–1992 та 1994–2003[4].
У 1990 організував севастопольських просвітян на вибори до Севастопольської міської ради. Троє членів «Просвіти» стали депутатами та утворили у Севастопольській міській раді депутатську групу «Україна».
28 липня 1991 року брав участь у 1-му з'їзді офіцерів України, на якому була створена Спілка офіцерів України (СОУ), був обраний членом Виконавчого комітету СОУ[5]. Після відмови вийти з організації та засудити її діяльність, був звільнений за «антикомуністичну та антиконституційну діяльність» з лав збройних сил СРСР. Після провалу путчу ГКЧП на службі поновлений. Був представником Верховної Ради України у Севастополі з питань проведення Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року.
Микола Гук першим у Севастополі, влітку 1991 року, підняв національний прапор України.
4 вересня 1991 року на квартирі О. Подольного зібралася група військовослужбовців ЧФ: капітани 3 рангу Вадим Махно, Олександр Пляшечников, майори Анатолій Капінос, Володимир Холодюк, Віталій Рожманов, капітан-лейтенанти Ігор Тенюх, Микола Гук, капітан-лейтенант запасу Олександр Подольний, капітан запасу Богдан Корпан, старший прапорщик Василь Федорончук, прапорщики Михайло Климчук та Микола Фіялковський. Обговорили підсумки роботи 1-го з'їзду Спілки офіцерів України. Вирішили створити осередок Севастопольської організації СОУ. Його першим головою обрали капітан-лейтенанта Ігоря Тенюха, заступником — майора Володимира Холодюка[5].
Під Новий 1992 рік Микола Гук, будучи редактором газети «Вимпел», випустив часопис з текстом військової присяги на вірність українському народу та Гімном України[6].
Через тиждень, 8 січня 1992 року, випустив черговий номер газети з великою редакторською статтею «О Україно, о рідна ненько, тобі вірненько присягнем».
У січні 1992 році за видання військової газети «Вимпел» українською мовою, прийняття присяги на вірність Україні та намагання привести до неї курсантів та офіцерів 7-го Навчального загону КЧФ удруге звільнений зі служби командуванням Чорноморського флоту.
У 1992–1994 — старший офіцер Соціально-психологічного управління Міністерства оборони України[6].
З червня 1994 до жовтня 2003 — редактор відділу газети ВМС України «Флот України»[7]. Член виконкому Спілки офіцерів України з 1994.
У березні 1995 заснував та редагував першу україномовну в регіоні газету «Дзвін Севастополя».
Один з авторів Нагрудного пам'ятного знаку «5 років ВМС України», який був впроваджений у серпні 1997 року[8][9].
У 1998 кандидат в народні депутати України по одномандатному виборчому округу N224, м. Севастополь[10].
З 1998 по 2003 — заступник голови товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка.
У 2003—2006 був головним редактором газети «Нація і держава» та членом головного проводу Конгресу українських націоналістів.
З 1999 по 2003 — директор видавництва Севастопольського товариства «Просвіта».
Кандидат у народні депутати України у 2002 по одномандатному виборчому округу № 121, посів друге місце[11]
Почесний голова Севастопольського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка з 2003 року.
Міський голова Дрогобича (2006—2010).
З лютого 2014 по жовтень 2015 року — начальник відділу інформаційного забезпечення Трускавецької міської ради[12][1].
Нагороди ред.
- Нагрудний хрест «Орггрупа ВМС України» (1993)[13].
- Медаль «Офіцерський хрест з мечами» Спілки офіцерів України (1996).
- Медаль «Будівничий України» Всеукраїнського товариства «Просвіта» (1999).
Примітки ред.
- ↑ а б ТРУСКАВЕЦЬКИЙ ВІСНИК, - На сонечко, гнилий хробаче!. Архів оригіналу за 2 квітня 2022. Процитовано 20 травня 2021.
- ↑ Хто Ви, пане Гук? (частина перша)
- ↑ Микола Гук. Архів оригіналу за 3 вересня 2014. Процитовано 2 вересня 2014.
- ↑ Гук Микола Петрович на сайті ВР України. Архів оригіналу за 14 грудня 2013. Процитовано 19 березня 2014.
- ↑ а б Українське життя в Севастополі. Громадсько-політичні організації-генератори відродження Українського Війська та Флоту. Архів оригіналу за 30 травня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
- ↑ а б Архівована копія. Архів оригіналу за 25 серпня 2013. Процитовано 19 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 26 березня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ http://veteranivms.org.ua/istoriy_vms.php?subaction=showfull&id=1372605179&ucat=13&template=istoriy&[недоступне посилання з липня 2019]
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 1 серпня 2012. Процитовано 19 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання) - ↑ Гук Микола Петрович на сайті ЦВК України. Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
- ↑ Екс-мер Дрогобича очолив відділ інформзабезпечення у Трускавецькій міськраді. Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
- ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 19 березня 2014. Процитовано 19 березня 2014.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
Посилання ред.
- Офіцер ВМС Микола Гук — міський голова Дрогобича! [Архівовано 2 березня 2014 у Wayback Machine.]
- Хто є хто в українській журналістиці
- Історія Військово-Морських Сил України у фотографіях[недоступне посилання з липня 2019]
- СЕРЖ. Сервер журналістів [Архівовано 14 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Як у Дрогобичі День міста святкували[недоступне посилання]
- Полудень віку зустрічає Микола Гук