Ґуаньїнь
Ґуаньїнь[1](кит. 観音), або Ґуаньшиїнь[джерело?] — персонаж китайської, в'єтнамської, корейської та японської міфологій: божество, переважно в жіночому вигляді, що рятує людей від усіляких лих; подателька дітей, покровителька жіночої половини будинку, бодгісаттва[1]. Образ сходить до буддійського бодгісаттви Авалокітешвари,[1] але Ґуаньїнь шанується представниками практично всіх конфесій Китаю[2][1]. Образ Ґуаньїнь проник і в країни, що є сусідами з Китаєм, зокрема, в корейській міфології відома богиня милосердя Кван (Квансеім), у японській — Каннон, помічниця будди Амітабхи.
| Ґуаньїнь | |
|---|---|
 | |
| Міфологія | Journey to the West universed |
| Покровитель для | Милосердя |
| Частина від | Four Great Bodhisattvasd і Five House Godsd |
| Персонаж твору | Подорож на Захід[d] і Подорож на Захід |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Ґуаньїнь в буддійській традиції
ред.Основним джерелом інформації про аватари Ґуаньїнь є «Саддгармапундаріка-сутра», в якій описуються її 32 основних подоби. У Китаї в текстах проповідей найчастіше фігурують брагман і воїн (цзіньґан). У буддійській традиції бодгісаттва Ґуаньшиїнь займає одне з центральних місць. Її ім'я зазвичай перекладається як «Та що бачить звуки світу». Канон зображує Бодгісаттву в жіночому образі (ця традиція виникає не раніше XIV століття), що є спадщиною добуддисьтських уявлень про Ґуаньїнь, але згідно з традицією бодгісаттви не мають статі. Існує легенда про Мяошань, доньку царя одного з південнокитайських держав, яка за своє праведне життя отримала титул «так ци да бей цзю ку цзю нань на мо лін гань Ґуань ши інь пуса», тобто «премилосердний, який рятує від мук і лих, притулок тих що удаються, чудотворний владика світу Бодгісаттв». У китайському буддизмі існують дві основні школи, практика яких тісно пов'язана з ім'ям бодгісаттви Ґуаньшиїнь — школа Тяньтай і школа Цзинту (чиста земля).
Іноді її зображували із дитиною на руках. Проте зустрічаються її зображення у вигляді тисячорукого і тисячоокого бодгісаттви або дівчини з кошиком, наповненим рибою, верхи на хмарі або драконові.
Легенди
ред.Ґуаньїнь і тисяча рук
ред.Одна буддійська легенда з «Повної історії Ґуаньїнь і південних морів» (南海 觀音 全 撰) описує, що Ґуаньїнь присягнулася не знати спокою, поки всі живі істоти не будуть звільнені від сансари або перероджень. Попри наполегливі зусилля, вона бачила, що ще дуже багато нещасних істот не врятовані. Від старань забезпечити потреби настільки багатьох істот її голова розкололася на одинадцять частин. Будда Амітабга, бачачи це, наділив її одинадцятьма головами, щоб чути крики тих, хто страждає. Тоді Ґуаньїнь спробувала дотягнутися до всіх, хто потребує допомоги, але виявила, що її руки розриваються на частини. І знову Амітабга прийшов на допомогу і дав їй тисячу рук.
Легенда про Мяо Шань
ред.Історія, викладена в «Дорогоцінному сувої Гори Пахощів», описує земне втілення Ґуаньїнь, як дочку жорстокого короля, який хотів видати її заміж за багатого, але байдужого нареченого. Ця історія зазвичай приписується дослідженню буддійського ченця Цзян Чжіці в XI столітті. Ймовірно, вона має даоське походження. Цзян Чжіці вважав, що Ґуаньїнь була насправді принцесою по імені Мяо Шань (妙善), сповідувала буддизм на Горі Пахощів. Але в китайській міфології є багато варіантів цієї історії.
Відповідно до цієї історії, після того як король запропонував своїй дочці Мяо Шань вийти за багатія, вона відповіла, що підкорятиметься його велінням, якщо шлюб полегшить три нещастя: страждання людей від старіння, страждання людей від хвороб і страждання від смерті. А якщо шлюб нічому такому не допоможе, вона б воліла піти у релігію. Коли батько запитав, хто ж може надати таку допомогу, Мяо Шань сказала, що на це здатний лікар. Батько розсердився, бо він хотів видати її за багату людину, а не цілителя. Він примусив її до тяжкої праці, обмежив в їжі і воді, але вона не піддавалася. Кожен день вона просила відпустити її в черниці. Зрештою, батько дозволив їй працювати при храмі, але наказав ченцям давати їй найважчі доручення. Ченці змушували Мяо Шань працювати вдень і вночі, але її доброта привернула їй на допомогу тварин, що жили навколо храму. Батько, бачачи це, так засмутився, що спробував спалити храм. Мяо Шань загасила вогонь. Вражений страхом, батько засудив її до смерті.
За однією версією, коли Ґуаньїнь стратили, чудесний тигр забрав її в одне із пекельних царств мертвих. Але демони не чіпали її, а навколо розцвіли квіти. Просто перебуваючи в цьому пеклі, Ґуаньїнь перетворила його в рай.
За іншою версією, коли кат намагався здійснити страту, його сокира розлетілася на тисячу осколків; потім так само розколовся меч, а стріли розвертались від неї. Тоді він у розпачі вбив її голими руками. Мяо Шань пробачила йому, розуміючи, що він був змушений виконати королівський наказ, і прийняла на себе кармічну провину. Тому вона і потрапила в пекло. Тут вона безпосередньо побачила жахи і страждання, яким піддаються істоти, і сповнилася горя. Вона звільнила багато душ що страждали. При цьому пекло стало раєм. Щоб запобігти руйнуванню свого царства, Яньло послав її назад на землю, і після цього вона з'явилася на Горі Пахощів.
Ще одна версія каже, що Мяо Шань взагалі не вмирала, а чудесний тигр відразу відвіз її на Гору Пахощів.
Легенда про Мяо Шань зазвичай закінчується тим, що Мяо Чжун'янь, батько Мяо Шань, захворів жовтяницею. Жоден лікар не міг його зцілити. Але тут якийсь чернець заявив, що жовтяницю можна вилікувати зіллям з очей і рук людини, яка не знає гніву, і підказав, що таку можна знайти на Горі Пахощів. Коли це дійшло до Мяо Шань, вона сама запропонувала свої очі і руки. Мяо Чжун'янь зцілився і прийшов на Гору Пахощів висловити подяку своєму благодійнику. Дізнавшись, що це його дочка пожертвувала собою, він просив у неї вибачення. Мяо Шань перетворилася на тисячорукого Гуаньїнь, а король, королева і її дві сестри побудували на горі храм на її честь. Ґуаньїнь збиралася піднестися на Небеса, але почула стогін і плач страждаючих і, сповнившись співчуття, повернулася на Землю, присягнувши, що не покине її, поки не припиниться будь-яке страждання.
Повернувшись на Землю, Ґуаньїнь кілька років перебувала на острові Путошань, де вдавалася до медитації, вгамовувала бурхливе море, допомагала морякам і рибалкам, тому їй часто поклоняються як покровительці моряків і рибалок. Десятиліття потому Ґуаньїнь повернулася на Гору Пахощів, щоб продовжити свою медитацію.
Гуаньїнь та Шань Цзай
ред.Легенда свідчить, що Шань Цзай (Судгана на санскриті) був маленьким калікою з Індії, що цікавився вивченням буддійського вчення. Почувши, що на острові Путошань є вчитель буддизму, він відразу ж вирушив у дорогу. Прибувши на острів, він зумів розшукати Бодгісаттву Ґуаньїнь. Та, поговоривши з ним, вона вирішила випробувати його рішучість цілком віддатися вченню і навела ілюзію — трьох піратів, що напали на неї. Переслідувана ними Ґуаньїнь кинулася до краю урвища. Шань Цзай, побачивши це, щосили пошкандибав в гору, щоб захистити вчительку, але зірвався. Ґуаньїнь зупинила його падіння і потім звеліла йому йти. Шань Цзай виявив, що може тепер нормально ходити, він більше не каліка, а глянувши в ставок, побачив, що став також дуже гарний. З того дня Ґуаньїнь наставляла Шань Цзая в буддійському вченні.
Ґуаньїнь і вірний синівському обов'язку папуга
ред.«Дорогоцінний сувій папуги» розповідає історію про папугу, який став учнем Ґуаньїнь. За часів династії Тан маленький папуга вирушає на пошуки улюблених ласощів його матері, але його ловлять браконьєри. Коли йому вдається звільнитися, виявляється, що його мати вже померла. Папуга віддається скорботі і влаштовує їй похорон, а потім вирішує стати учнем Ґуаньїнь. В іконографії цей папуга має білий колір і звичайно зображується праворуч і зверху від Ґуаньїнь, з перлиною або намистиною у дзьобі. Папуга став символом синівської шанобливості.
Див. також
ред.- Т'єґуаньїнь 铁观音 («Залізна Ґуаньїнь») — популярний різновид чаю вулун.
- Тара
Примітки
ред.- ↑ а б в г Альзахрані, 2017, с. 42.
- ↑ Yu, Chun-fang (2001). Kuan-yin, The Chinese Transformation of Avalokitesvara. New York: Columbia University Press. ISBN 0-231-12029-X.
Джерела
ред.- Альзахрані, Д. (2017). Традиції та новаторство в зображенні Бодгісаттви Ґуаньїнь-Авалокітешвари (на прикладі роману Алая «Цар Гесар») (PDF). СХІДНІ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ (1(23)): С.42-45. Процитовано 26 листопада 2022.
{{cite journal}}:|pages=має зайвий текст (довідка)
Посилання
ред.- Гуаньїнь на сайті supermif [Архівовано 15 березня 2018 у Wayback Machine.]
| Ця стаття потребує додаткових посилань на джерела для поліпшення її перевірності. (листопад 2020) |
| Цю статтю треба вікіфікувати для відповідності стандартам якості Вікіпедії. |