Відкрити головне меню

Григо́рій Коса́р (англ. Grigoriy Kosar, пол. Grzegorz Kosar, тур. Gregory Koşar) (нар. 19 березня 1867(18670319), Пакошівка Сяноцького повіту (австрійська провінція «Галіція») — пом. 19 жовтня 1918, Бужок, Золочівський район Львівської області (з 1918 до 1939 року село входило до складу Польщі) — священик УГКЦ, приклад жертвенного служіння душпастиря в часи лихоліття Першої світової війни та епідемії «іспанки».

Григорій Косар
Косар Григорій (1867 - 1918).jpg
Косар Григорій (1867—1918).
Народився 19 березня 1867(1867-03-19)
Пакошівка, Королівство Галичини та Володимирії. Австрійська імперія
Помер 19 жовтня 1918(1918-10-19) (51 рік)

·(причина - епідемія «іспанки»)
Громадянство Австро-Угорщина
Національність українець
Місце проживання Пакошівка, Львів, Войтково, Сянік, Гарбузів, Ратищі, Чистопади, Бужок. Австро-Угорщина
Діяльність Священик
Alma mater Духовна греко-католицька семінарія у Львові
Посада Парох
Конфесія УГКЦ
Батько Косар Олександер (1828—1889)
Мати Кучма Маргарита (1835—1904)
У шлюбі з Деконська Анна-Амалія (1873—1946)

Збором матеріалів про його жертвенне життя займається Місія постуляційний центр беатифікації УГКЦ, душпастир громади отець Ігор Никифорук.[1]

Короткий життєписРедагувати

Народився в родині місцевого війта Олександра (Олекси) Косара (1828—1889) і Маргарити (з дому Кучми) (1835—1904). В свою чергу Олекса був сином Косара Василя (1787—1855) і Катерини Коциловської (1806—1864), яка була сестрою Коциловського Андрія[2], діда Перемишльського єпископа Йосафата Коциловського.

Косар Григорій ходив до школи спочатку в Сяніку, потім у Перемишлі, вчився у Львові в німецькій гімназії, потім на теології в Перемишлі і закінчив навчання в духовній греко-католицькій семінарії у Львові. Був дуже здібним, відмінником.[3]

Одружився із дочкою урядника Собору Святого Юра — Анною-Амалією Деконською (1873, Львів  — 1946 , село Лисівці, Тернопільська область).

По висвяченні отцю Григорію пропонували лишитись в Соборі святого Юра на сотрудника (висвячувався в Перемишлі, бо належав до перемиської дієцезії). Але Григорій не захотів, казав, що не хоче вислуговуватись канонікам. Пішов на сотрудника до села Войткової на Сяниччині.

Сотрудником у Войткові отець Григорій довго не був, перейшов на катехиту до Сянока, де був один рік. Опісля перейшов до Львівської Єпархії, спочатку до с. Гарбузова, потім Чистопадів, Ратищ. В селі Ратищі був відпуст[4] (місцевий церковний обряд, під час котрого масово відпускаються гріхи) на Успіння Пречистої Діви Марії. Була там чудотворна ікона Матері Божої роботи монаха костьолу Братів Менших Капуцинів у Кракові Василя Зелінського (подібна до Почаївської). 1916 р. в часі Першої світової війни церкву знищено, образ пропав. Отець Григорій мав копію і по війні (1916-17 р.) віддав її до церкви в Ратищах.

Одним із цікавих епізодів історії села була боротьба з пияцтвом до Першої світової війни. Очолили його священики отець Ф. Тарнавський, отець І. Мединський, отець Григорій Косар (парох сіл Ратищі та Чистопади), вчитель Лонгин Тарнавський. У селі було створене «Товариство тверезості». В результаті їх діяльності селяни перестали відвідувати корчми і ті закрились.

 
Бужок. Пам'ятник на могилі отця Григорія Косара.

З Ратищ отець Григорій пішов на завідателя до Білого Каменя, де парох отець Копач був у війську, а по році до Бужка, де теж отець Щебець був покликаний до війська на капелана — священика.

В Григорія і Анни Косарів було 10 дітей. Старша Марія (1895—1966) була одружена з священиком Василем Чижом (1889—1970), Наталія (1898—1974)  — з священиком Миколою Бураком (1893—1965), Галина (1904—1960)  — з священиком Михайлом Панчишином (1900—1978).

В 1918 році, виконуючи свій душпасторський обов'язок, сповідав смертельно хворих на «іспанку», сам заразився і помер 19 жовтня. Похований на кладовищі в с. Бужку, Золочівського району .

Коли отець Григорій помер, наймолодший син Антін (теж майбутній священик) мав 6 років. Тому в його вихованні і навчанні взяли активну участь Митрополит Андрей Шептицький і двоюрідний брат отця Григорія Косара — Йосафат Коциловський.

ПриміткиРедагувати

  1. http://missiopc.blogspot.com/2013/04/blog-post.html
  2. Коциловський Петро
  3. В статті збережено стиль першоджерел і особливості тогочасного правопису.[1]
  4. http://www.traducionalist.info/index/vidpust/0-134

ПосиланняРедагувати