Вікіпедія

Гренландська незалежність

Гренландська незалежність (дан. Grønlandsk uafhængighed, гренл. Kalaallisuut kiffaanngissusiat) — політичний проєкт деяких політичних партій (таких як Вперед, Інуїт Атакатігііт, Налерак і Нунатта Кіторнай), правозахисних груп та окремих осіб Гренландії, автономної території в складі Королівства Данія, стати незалежною суверенною державою.

Гренландська незалежність
Країна  Гренландія
Святкування національного дня Гренландії 2010 у Сісіміуті рівно через рік після встановлення самоврядування у 2009 році

Передумови

ред.

Скандинавська та інуїтська колонізація

ред.

Сучасне населення Гренландії переважно складають інуїти, що походять від народу Туле, який мігрував з Північної Америки в ХІІІ столітті нашої ери, поступово розселяючись по всьому острову. Претензії Данії на острів походять від скандинавського заселення південної Гренландії, яке тривало з 980-х років до XV століття.

Вчені вважають, що найдавніші відомі норвезькі поселення в Гренландії походять з Ісландії[1] і що Ерік Рудий заснував першу колонію в 985 році[2]. Вважається, що ісландський контроль над Гренландією тривав до 1261 року. Пізніше на Гренландію претендувало Королівство Норвегія, яке контролювало її приблизно в 1261—1319 роках.[3][4]

Ці скандинавські поселення зникли протягом XIV та початку XV століть.[5] Інуїти стали єдиними мешканцями острова, розширившись до південного та західного узбережжя, і були де-факто незалежними понад 200 років, доки не відновилася європейська колонізація. Попри це, де-юре європейські держави взяли на себе європейське володіння Гренландією.

Європейська колонізація у XVIII—XX ст

ред.

Європейські контакти з Гренландією були відновлені до 1721 року з місією Ганса Егеде, за якою послідували моравські місії. Вони створили міцні колонії та, не знайшовши скандинавських народів, спробували християнізувати інуїтів.

До цього часу Норвегія і Данія були об'єднані в Данію-Норвегію, яка вважала Гренландію частиною своєї території.[6] Це закінчилося 14 січня 1814 року після того, як Норвегія була передана Данії в результаті наполеонівських війн у Європі. У результаті Кільського договору незабаром Данія отримала повний колоніальний контроль над Гренландією.[7] З 1814 по 1953 рік Гренландія була колонією, окремою і не данською територією, яка безпосередньо контролювалась данським урядом.[6]

Американський протекторат і окупація

ред.

Під час Другої світової війни між 1940 і 1945 роками Данія була окупована та контролювалася нацистською Німеччиною.[8] У результаті 9 квітня 1941 року уряди Данії та США підписали угоду про передачу оборони та контролю над Гренландією Сполученим Штатам[9]. (Уряд Данії був представлений послом Данії в США, оскільки США не визнавали нацистський уряд Данії). Перші американські війська прибули до Гренландії 7 липня 1941 року[10][11]. На острові США побудували два аеропорти з повнорозмірними злітно-посадковими смугами, які станом на 2018 рік все ще є основними міжнародними аеропортами Гренландії; однак вони були розташовані далеко від будь-якого традиційного поселення.

Протягом цих років Гренландія була фактично незалежною і дозволила Сполученим Штатам на своїй території будувати бази, попри довоєнний нейтралітет Данії. Після війни довоєнна ситуація була відновлена, бази США залишилися, а Данія разом із Гренландією як частиною королівства приєдналася до НАТО.[12]

Рух до незалежності

ред.

У 1953 році нова конституція Данії включила Гренландію до складу Данії, таким чином острів отримав представництво в данському парламенті та був визнаний данською провінцією, відомою як округ Гренландія.[13]

У 1972 році на прохання Ради провінції Кнуд Гертлінг створив комітет із членів Гренландії для вивчення можливості посилення місцевої влади. У 1975 році комітет рекомендував якомога швидше перейти до саморегулювання.[14] Гертлінг відповів створенням Комісії з питань самоврядування в Гренландії з 14 членів, рівномірно розподілених між представниками Гренландії та Данії. У червні 1978 року комісія представила остаточний звіт із пропозиціями щодо закону про самоврядування.[14]

У 1979 році уряд Данії надав Гренландії самоуправління, при цьому Данія зберегла контроль над низкою сфер, включаючи зовнішні відносини, оборону, валютні питання та правову систему в Гренландії.[15][16]

Мінімальне представництво Гренландії в данському фолькетингу означало, що, хоча понад 70 % гренландців виступали проти вступу до Європейського спільного ринку (ЄЕС), все ж вона приєдналася в 1973 році як частина Данії. Побоювання жителів Гренландії, що митний союз дозволить іноземним компаніям конкурувати та переловлювати рибу в її водах, швидко справдилися. Після того, як самоуправління було забезпечено, 23 лютого 1982 року майже більшість (53 %) населення Гренландії проголосувала за вихід з ЄЕС, процес, який тривав до 1985 року. Це призвело до Гренландського договору 1985 року.

У 2008 році громадяни Гренландії схвалили референдум про самоврядування Гренландії, проголосувавши 75 % на користь вищого ступеня автономії.[17] Гренландія взяла під контроль правоохоронні органи, берегову охорону та правову систему. 21 червня 2009 року, у національний день Гренландії, змінилася офіційна мова острова з данської на гренландську.[18] Закон дає контроль над зовнішніми відносинами Гренландії з островом у торгівлі та інших сферах, за які вона відповідає. Гренландія має представників у Копенгагені, Брюсселі, Рейк'явіку та Вашингтоні.[19]

Відповідно до закону про самоврядування 2009 року (розділ § 21), Гренландія може оголосити повну незалежність, якщо вона хоче цього добитися, але це має бути схвалено на референдумі серед гренландців.[20] Опитування 2016 року показало, що серед жителів Гренландії явна більшість була за повну незалежність[21], але опитування 2017 року показало, що була явна опозиція (78 %), якщо це означало падіння рівня життя.[22]

Колишній прем'єр-міністр Гренландії Куупік Клейст неодноразово висловлював необхідність диверсифікації економіки Гренландії, яка в основному залежить від рибальства, туризму та значного щорічного пакетного гранту від Данії.[23] Блоковий грант дорівнює приблизно двом третинам державного бюджету Гренландії[24] чи приблизно одній чверті всього ВВП Гренландії.[25] Економічна стабільність розглядається як основа для повної політичної незалежності від Данії.[26] У 2017 році зі значною більшістю голосів лідером найбільшої партії Вперед, що виступає за незалежність Гренландії, був переобраний Кім Кільсен. Спостерігачі вважали це перемогою фракції «повільної незалежності» замість фракції «зараз незалежності».[22] (Його опонент, Віттус Куяукіцок, виступав за незалежність, навіть якщо це означало втрату великого щорічного пакетного гранту від данської держави).[27] Під час дебатів у парламенті Данії (в якому також є члени від Гренландії) у 2018 році прем'єр-міністр Данії Ларс Люкке сказав, що Гренландія має чітко дати зрозуміти, чи хоче вона залишатися частиною Королівства, чи стати незалежною.[28] Якби Гренландія стала незалежною країною, припинилася б щорічна блокова дотація від Данії до Гренландії.[28]

У 2008 році борці за незалежність рекламували 2021 рік (300-річчя колоніального панування Данії) як дату потенційної незалежності.[29]

Опитування

ред.

Опитування 2016 року показало, що серед жителів Гренландії явна більшість (64 %) виступає за повну незалежність.[21]

Опитування 2019 року показало, що 67,8 % жителів Гренландії підтримують незалежність від Данії протягом наступних двох десятиліть.[30]

В культурі

ред.

Питання незалежності Гренландії значною мірою фігурує у восьмому епізоді шведсько-ісландського телесеріалу «Тонкий лід» (2019—2020). Написаний Сьореном Стермозом і Лєною Ендре, він був здебільшого знятий у Гренландії в розпал гренландської зими.[31][32] До кінця першого сезону Гренландія здобуває незалежність за прихованої підтримки Сполучених Штатів. Політична система нової незалежної Гренландії не повідомляється, хоча показано, що країна надала неназваній американській нафтовій компанії права на морське буріння великого глибоководного нафтового родовища.

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ Stefánsson, Vilhjálmur (1906). The Icelandic Colony in Greenland. American Anthropologist. 8 (2): 262—270. doi:10.1525/aa.1906.8.2.02a00060. JSTOR 659000.
  2. ↑ Carlson, Marc. History of Medieval Greenland. idrisi.narod.ru. Процитовано 12 січня 2015.
  3. ↑ Lonely Planet Norway. Lonely Planet. August 2011. с. 32. ISBN 9781742204727. Процитовано 12 січня 2015. Greenland 1261 1319.
  4. ↑ Helle, Knut (2003). The Cambridge History of Scandinavia (вид. Volume 1, Issue 1). Cambridge University Press. с. 713. ISBN 9780521472999. Процитовано 11 січня 2015.
  5. ↑ «Why societies collapse». ABC Science.
  6. ↑ а б COLONIALISM AS SEEN FROM A FORMER COLONIZED AREA. arcticcircle.uconn.edu. Архів оригіналу за 31 October 2017. Процитовано 10 січня 2015. Danish use of these terms was somewhat peculiar, as Greenland was already regarded a part of Danish-Norwegian territory since the independent Norse medieval communities in Greenland had agreed to pay taxes to the Norwegian king about AD 1260 (Norlund 1934:25). Iceland had also agreed to this status as a tributary country in the same period (Norlund 1934:24). From 1380 to 1814, Denmark and Norway formed one kingdom (Kirkegaard and Winding 1949:62; Gad 1984:206).
  7. ↑ Return to Greenland. britannica.com. Britannica. Процитовано 11 січня 2015. With the Treaty of Kiel (January 14, 1814), Denmark gave up all its rights to Norway to the king of Sweden. It did not, however, relinquish its rights to the old Norwegian dependencies of Iceland, the Faroes, and Greenland, as England strongly opposed any buildup of Swedish power in the North Atlantic. The Danes did not intend this agreement to end the union with Norway.
  8. ↑ THE OCCUPATION OF DENMARK. denmark.dk/. Архів оригіналу за 19 November 2013. Процитовано 12 січня 2015.
  9. ↑ American Occupation of Greenland. indiana.edu. Архів оригіналу за 27 October 2014. Процитовано 12 січня 2015. The U.S. and Danish governments signed an agreement whereby the American government agreed to take over the defense of Greenland in exchange for the right to construct air and naval bases on the island. On April 10, the U.S. established a protectorate over Greenland.
  10. ↑ Polmar, Norman and Allen, Thomas (1996). World War II: the Encyclopedia of the War Years, 1941–1945. с. 352. ISBN 9780486479620. Процитовано 12 січня 2015. US troops landed there on July 7, relieving a British garrison for combat.
  11. ↑ Wegert, Hans. Iceland, Greenland and the United States. foreignaffairs.com. Процитовано 12 січня 2015.
  12. ↑ Thomas, Alastair (2009). The A to Z of Denmark. Scarecrow Press Inc. с. XXXI. ISBN 9780810872059. Процитовано 12 січня 2015.
  13. ↑ Rosenberg, Matt. Is Greenland an Independent Country?. geography.about.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2010. Процитовано 10 січня 2015. In 1953, Greenland was established as a province of Denmark.
  14. ↑ а б Kleivan, Helge (1984). Contemporary Greenlanders. Handbook of North American Indians. 5. Arctic: 700—716.
  15. ↑ Greenland Takes a Step Towards Autonomy. Spiegel Online. 26 листопада 2008. Процитовано 10 січня 2015.
  16. ↑ Greenland Profile – BBC. bbc.com. Процитовано 10 січня 2015.
  17. ↑ Greenland takes step toward independence from Denmark. telegraph.co.uk. 21 червня 2009. Процитовано 10 січня 2015.
  18. ↑ Rosenberg, Matt. Is Greenland an Independent Country?. geography.about.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2010. Процитовано 10 січня 2015. It wasn't until 2008 that Greenland's citizens voted in a non-binding referendum for increased independence from Denmark. In a vote of over 75% in favor, Greenlanders voted to reduce their involvement with Denmark. With the referendum Greenland voted to take control of law enforcement, the justice system, coast guard, and to share more equality in oil revenue. The official language of Greenland also changed to Greenlandic (also known as Kalaallisut).
  19. ↑ Kruse, Simon; Mouritzen, Kristian (4 листопада 2019). Verdens største ø vil til New York: Grønland lufter nye planer om kontorer i Kina og USA. Berlingske (дан.). Процитовано 20 лютого 2020.
  20. ↑ Selvstyreloven (PDF). Lovtidende A. 27 червня 2009. Процитовано 20 січня 2018.
  21. ↑ а б Massivt flertal for selvstændighed. Sermitsiaq. 1 грудня 2016. Процитовано 28 липня 2017.
  22. ↑ а б Bjerregaard, M. (27 липня 2017). Redaktør: Grønlændere vil ikke ofre levestandard for selvstændighed. DR. Процитовано 28 липня 2017.
  23. ↑ Stigset, Marianne. Greenland Steps Up Its Independence Calls as Oil Ambitions Grow. bloomberg.com. Процитовано 12 січня 2015. 'We’re trying to develop a more diversified economy, we’re looking at tourism, we’re looking at mineral resources and of course we’re still looking at developing the harvesting of living resources," Kleist said. "As it is today, we are very vulnerable.'
  24. ↑ Danish doubts over Greenland vote. BBC. 27 листопада 2008. Процитовано 28 липня 2017.
  25. ↑ Rossi, M. (22 жовтня 2016). Greenland isn't in a rush to fight climate change because it's good for the country's economy. Quartz. Процитовано 28 липня 2017.
  26. ↑ Greenland's mineral rush 'could lead to independence'. euractiv.com. 25 липня 2012. Процитовано 12 січня 2015. He said potential economic independence via the exports of natural resources could guarantee Greenland independence from Denmark.
  27. ↑ Olsen, D. (27 липня 2017). Rundspørge: Selvstændighed eller ej?. Sermitsiaq. Процитовано 28 липня 2017.
  28. ↑ а б Ritzaus Bureau (19 січня 2018). Løkke: Selvstændigt Grønland skal klare sig selv økonomisk. Sermitsiaq. Процитовано 20 січня 2018.
  29. ↑ McSmith, Andy (27 листопада 2008). The Big Question: Is Greenland ready for independence, and what would it mean for its people?. The Independent.
  30. ↑ Martin Breum: Her er den egentlige forskel på dansk og grønlandsk syn på fremtiden. Arktis (da-DK) . Процитовано 29 червня 2022.
  31. ↑ Thin Ice. IMDb. Процитовано 23 травня 2021.
  32. ↑ An all-star cast puts 'Thin Ice' on solid ground. SBS.com. 22 квітня 2021. Процитовано 23 травня 2021.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гренландська_незалежність&oldid=39723246