Готель Лютеція
Готель Лютеція (фр. Hôtel Lutetia) — п'ятизірковий готель із загальною місткістю 184 номерів і люксів (станом на 2018 рік) на 6 поверхів, розташований у VI окрузі Парижа в районі Notre-Dame-des-Champs, на перехресті бульвару Распай (Raspail, 51) та вулиці Севр (Rue de Sèvres), приблизно за 200 метрів від універмагу Bon Marché.
| Готель Лютеція | |
| Дата створення / заснування | 1910 |
|---|---|
 | |
| Країна |
.svg){kind=small} Франція[1] |
| Адміністративна одиниця | VI округ Парижа[1] |
| Розташовано на вулиці | Rue de Sèvresd, boulevard Raspaild і place Alphonse-Devilled |
| Власник | Alrov Properties & Lodgings Ltd.d |
| Оцінка критика | 4.4/5[2] |
| Архітектор | Louis-Charles Boileaud, Henri Tauzind, Jean-Michel Wilmotted, Alain-Charles Perrotd і Florent Richardd |
| Архітектурний стиль | ар деко і модерн |
| Дата офіційного відкриття | грудень 1910 |
| Статус спадщини | пам'ятка історії зареєстрованаd[1] |
| Рейтинг готелю | 5*d[3] |
| Кількість кімнат | 184[4] |
| Категорія Вікісховища для інтер'єра елемента | d |
 | |
| Офіційний сайт(фр.)(англ.) | |
 Готель Лютеція у Вікісховищі | |
Координати: 48°51′04″ пн. ш. 2°19′37″ сх. д. / 48.851354310705396244° пн. ш. 2.32720309783539792° сх. д.
Лютеція, на честь якої названий готель, є римським прселенням на місці сучасного Парижа. Ця назва письмово засвідчена в «Записках про галльську війну» (De bello Gallico), написаних Гаєм Юлієм Цезарем.
Архітектура ред.
Готель був побудований в 1910 році за проєктом, відзначеним нагородою в 1908 році та був спільно підписаний архітекторами Луї-Іполітом Буало (1878—1948) і Анрі-Алексісом Тозеном (1879—1918).[5] Фасади були розроблені Полем Бельмондо, батьком актора Жана-Поля Бельмондо. Перша розбудова була зроблена в 1913 році, а друга — в 1926 році. У 1929/1930 рр. відбулася нова перебудова.[6] Готель «Лютеція» вважається першим готелем у стилі модерн (фр. Art nouveau) у Парижі та має бар у стилі ар-деко.
У 1985 році Соня Рікель отримала замовлення на редизайн готелю. У кімнатах на першому поверсі вона розмістила різноманітні твори мистецтва Армана та Сезара.[7] На той час у готелі було 230 номерів, 30 з них у стилі ар-деко.
З квітня 2014 року[8] по липень 2018 року в готелі був проведений ремонт приблизно на 200 мільйонів євро.[9] Кращі кухарі дому подають чудову французьку кухню, столи вишукано сервіровані.
Історія ред.
Наприкінці Французької Третьої республіки противники нацистської диктатури вперше зустрілися у вересні 1935 року на зустрічі в приміщенні цього готелю, що дало групі назву, яка була широко відома як коло Лютеції (пізніше Комітет з підготовки німецького народного фронту). Метою було об'єднати організації та людей різних антифашистських течій для планування та побудови єдиного народного фронту. Перша «конференція Народного фронту» зібралася 2 лютого 1936 року також в готелі Лютеція. Після останньої конференції 10 і 11 квітня 1937 року проєкт провалився через принципові розбіжності.
Під час німецької окупації Франції в роки Другої світової війни готель Лютеція був штаб-квартирою німецької контррозвідки та СС.[10] З липня 1940 по липень 1942 року тут, у центрі управління обороною, працював відомий німецький підприємець Альфред Тепфер, пов'язаний з нацистським режимом У підвальних приміщеннях відбувалися численні знущання та жорстокі тортури учасників Опору.
Після закінчення війни готель став пунктом прийому та першим домом для вцілілих у концтаборах.
Господарі та гості ред.
З 1955 по 2005 рік готель належав шампанській династії Тетенже, перш ніж став власністю ізраїльтянина Альфреда Акірова (група компаній Алров).
Серед відомих гостей готелю були Теодор В. Адорно[11], Пабло Пікассо, Анрі Матісс, Андре Жид, Шарль де Голль,Антуан де Сент-Екзюпері, Альбер Коен, Жульєт Греко, Катрін Денев, Ізабель Юппер, Жерар Депардьє та ін.
Примітки ред.
- ↑ а б в base Mérimée — ministère de la Culture, 1978.
- ↑ Google Maps — 2005.
- ↑ Skyscanner — 2001.
- ↑ http://www.pss-archi.eu/immeubles/FR-75056-10035.html
- ↑ Maria Ludovica Cantelli, Jacques Guillerme: L'illusion monumentale: Paris, 1872—1936, éd. Mardaga, 1991 (online), S. 55.
- ↑ Tauzin, Henri, in der Datenbank des Institut national d'histoire de France (online).
- ↑ Website des Hotels, abgefragt am 3. Februar 2018
- ↑ Michaela Wiegel: Das Lutetia soll seine Seele nicht verlieren. FAZ.net, 23. April 2014.
- ↑ Legendäres Hotel «Lutetia» wieder offen FAZ.net, 12. Juli 2018.
- ↑ https://community.zeit.de/user/monsieur-rainer/beitrag/2010/08/20/die-organisation-des-deutschen-repressionsapparates-frankrei
- ↑ Gretel Adorno/Walter Benjamin: Briefwechsel 1930—1940. Frankfurt a. M. 2019. S. 254.
Література ред.
- Willi Jasper: Hotel Lutetia. Ein deutsches Exil in Paris. C. Hanser, München 1994, ISBN 3-44617832-5.
- Pierre Assouline: Lutetias Geheimnisse. Karl Blessing Verlag 2006, ISBN 3896672878. Heyne Verlag, München 2008, ISBN 978-3-45340532-5. (Німецький переклад французького роману про готель)
- Pascaline Balland: Hôtel Lutetia Paris. L'esprit de la Rive Gauche. Ed. JC Lattès, Paris 2009, ISBN 978-2-70963335-2 (in franz. Sprache).