Порохівський Гнат Єрмилович

Гнат Єрмилович Порохівський;
	капітан-лейтенант,; Полковник,; Полковник
Загальна інформація
Народження	29 січня 1888; с. Добра, Уманський повіт, Київська губернія, Російська імперія
Смерть	14 січня 1952 (63 роки); Мордовська АРСР, Російська РФСР, СРСР
Громадянство	УНР
Військова служба
Приналежність	УНР
Війни / битви	Перша світова війна; Українсько-радянська війна
Нагороди та відзнаки

Гнат Єрмилович Порохівський (29 січня 1888 — 14 червня 1952) — полковник Армії УНР. Працював співробітником військового-наукового та літературного журналу «Табор».

Життєпис ред.

Народився 29 січня 1888 року в селі Добра, на Уманщині, у родині хліборобів. Мав одного брата і трьох сестер.

Середню освіту отримав у Києві. Згодом закінчив Одеське піхотне юнкерське училище (в іншій реєстраційній картці вказано про закінчення Чугуївського училища) (1907), вийшов до 35-го Сибірського стрілецького полку.

У 1906 році він вступив до Вищої Військової Академії у Владивостоку, яку закінчив у 1911 році. За кілька років до початку Першої світової війни у запасі. Жив у Владивостоці.

Був мобілізований до армії у 1914 р., командував ротою та батальйоном 274-го піхотного Ізюмського полку. У 1916 році отримав чин полковника. Імператорський указ був опублікований у виданні «Инвалид» того ж року. З 01 лютого до 10 липня 1917 р. — т. в. о. командира цього полку. З 13 липня 1917 р. — командир 43-го Сибірського стрілецького полку.

Під час Першої світової війни був нагороджений усіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, Георгіївською зброєю^[1], був двічі поранений, контужений, отруєний газами.

На службі Україні ред.

З 10 жовтня 1917 р. помічник командира 4-го Козацького полку (416-го піхотного) 1-ї Української дивізії 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 01 грудня 1917 р. — командир 8-го Гайдамацького полку 1-го Українського корпусу військ Центральної Ради. З 23 грудня 1917 р. — командир 4-го Козацького полку військ Центральної Ради.

У 1918 р. — помічник командира 4-го пішого Холмського полку Армії Української Держави. Під час протигетьманського повстання з частиною старшин свого полку перейшов на бік повстанців — до загону ім. С. Наливайка отамана Сумчука, у грудні 1918 року — начальник штабу цього загону на Волині.

З 06 грудня 1918 р. він був отаманом для особливих доручень головнокомандувача Південно-Західного району військ Директорії.

З 22 грудня 1918 р. — начальник штабу 5-го Чернігівського корпусу військ Директорії.

З 22 січня 1919 р. — т. в. о. начальника Володимир-Волинської групи військ (згодом — 18-ї пішої дивізії) Дієвої армії УНР, що воювала на польському фронті.

02 березня 1919 р. потрапив до польського полону. З 22 грудня 1919 р. — штаб-старшина у справі формування армії при військовому міністрі УНР.

З середини березня 1920 р. — командир 1-го окремого пішого запасного куреня запасної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР, що формувалася у Бресті-Литовському. З 25 травня 1920 року він був командиром Шостої запасної стрілецької бригади; з кінця липня 1920 р. — начальник 2-ї збірної запасної бригади, незабаром перейменованої в 2-гу бригаду 1-ї Кулеметної дивізії Армії УНР.

У 1920 році перебуває в таборі для полонених у Ланьцуті та на Домб'ю. На чолі 2-ї Кулеметної бригади Армії УНР 11 листопада 1920 р. інтернований у Румунському королівстві. До 1924 р. був комендантом табору інтернованих вояків-українців у м. Брашеві (Румунське королівство).

В еміграції у Румунії ред.

1923 року в Бухаресті був заснований Комітет допомоги українським емігрантам ім. Симона Петлюри. Керували ним полковник Гнат Порохівський, журналіст, поет і письменник Дмитро Івашина, доктор наук Василь Трепке. Полковник Порохівський відіграв значну роль на чолі цього комітету. Він підтримував зв'язок з українською еміграцією в інших країнах, але найбільше з українським урядом в екзилі.

Голова Товариства колишніх вояків Армії УНР у Румунському королівстві.

1928 року одружився з українкою родом з дельти Дунаю — Оленою Павлівною Мургулиною, а у 1933 році народилася їх єдина дочка, Ольга. Купив хату у Бухаресті, пізніше придбав невеличкий маєток на відстані 30 км від столиці в селі Келугерень, де розвів фруктовий сад, виноградник і пасіку, на якій він дуже любив працювати у вільний час.

З червня 1941 р. працював радником та перекладачем у німецьких та румунських військових штабах.

У 1945 р. був схоплений НКВС у м. Тимішоари. Останні згадки про Г. Порохівського, що перебував під слідством, трапляються у документах МГБ і датовані 1947 р.

Багато років по тому родина Порохівського зустрілася випадково з приятелем полковника, румунським офіцером Ніколаєм Трохані, який теж був арештований та висланий до Радянського союзу, де пробув в таборах 10 років. Він розповів :

зустрів полковника Порохівського у Москві, де його судили, а останній раз він зустрів його в 1949 році у концтаборі у Потьмі, Мордовії. Тоді офіцер Трохані розповів, що зустрів полковника дуже хворим, не в силі говорити. Здається, від хвороби і виснаження, полковник помер близько 1950 року.

За іншими даними було страчено.^[2]

Праці ред.

Десять років на еміграції // Табор. — Варшава, 1931.
Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади // За Державність. — Каліш.
Українська військова еміграція в Румунії // Табор. — 1929.
Пам'ятна ніч у повстанському штабі // Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936.
Штаб Південного фронту // Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938.

Примітки ред.

↑ 04.03.1916, за бій 18.06.1915
↑ Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 8.

Посилання ред.

Всесвітня служба радіо Румунія — Гнат Єрмилович Порохівський (2010-07-21)^{[недоступне посилання з липня 2019]}
ТЕРНОВИЙ ВІ ІЗ ДОМБ'Є

Джерела та література ред.

Литвин М. Порохівський Гнат Єрмилович // Західно-Українська Народна Республіка 1918—1923. Енциклопедія. Т. 3: П — С. Івано-Франківськ: Манускрипт-Львів, 2020. С. 232—233. ISBN 978-966-2067-65-1.
Науменко К. Є. Порохівський Гнат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 430. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр 1067. — С. 65; Ф. 1078. — Оп. 2. — Спр. 54. — С. 9;
Порохівський Г. Матеріали до історії 2-ї Кулеметної бригади//За Державність. — Каліш. — Ч. 1. — С. 135—164;
Порохівський Г. Українська військова еміграція в Румунії//Табор. — 1929. — Ч. 11. — С. 76–86; Ч. 12. — С. 75–82. — Ч. 13;
Порохівський Г. Пам'ятна ніч у повстанському штабі//Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1936. — Ч. 1. — С. 7–10; Ч. 2 — С. 18–20;
Порохівський Г. Штаб Південного фронту/'/Літопис Червоної Калини. — Львів. — 1938. — Ч. 7–8. — С. 15–18, Ч. 9. — С. 17–20;
Вдовиченко О. Українська військова еміграції в РумуніїУ/Український Комбатант. — На Чужині. — 1956. — Ч. 4. — С 20–21.

[1] 04.03.1916, за бій 18.06.1915

[2] Єрмолаєв Леонід. Спомин // Тризуб. — Нью-Йорк, 1973. — Ч. 71. — С. 8.

[1]

[2]