Гленн Герберт Гульд (англ. Glenn Herbert Gould, нар. 25 вересня 1932(19320925) — пом. 4 жовтня 1982) — канадський піаніст, відомий завдяки своїм інтерпретаціям музики Й. С. Баха.

Гленн Гульд
Glenn Gould
Зображення
Основна інформація
Дата народження 25 вересня 1932(1932-09-25)
Місце народження Торонто, Канада[1]
Дата смерті 4 жовтня 1982(1982-10-04) (50 років)
Місце смерті Торонто, Канада[1]
Поховання кладовище Маунт-Плезент
Роки активності з 1945
Громадянство Канада Канада
Національність канадієць
Професія піаніст
Освіта Торонтська консерваторія
Вчителі Alberto Guerrerod
Інструменти фортепіано, орган
Жанр класична музика
Співпраця Ієгуді Менухін
Лейбл Columbia Records
Нагороди Ґреммі
Автограф Glenn Gould (signature).svg
Офіційний сайт (англ.)]
CMNS: Файли у Вікісховищі

БіографіяРедагувати

Народився в Торонто в сім'ї музикантів. З десяти років відвідував класи Торонтонської консерваторії, студію́ючи гру на фортепіано в Альберто Герреро і в Фредеріка Сільвестра на органі.

У 1945 році Гульд вперше виступив перед публікою як органіст, наступного року вперше зіграв з оркестром 4-й концерт Бетховена, в 1947 році виступив з першим сольним концертом. Незабаром він став відомим по всій Канаді завдяки своїм виступам на радіо і телебаченні. У цей же час він почав компонувати музику. У 1955 дебютував з концертами в США і вже після перших виступів йому запропонувала контракт компанія звукозапису «Columbia Records». Перший його запис — Гольдберг-варіації Й. С. Баха (1956) — приніс піаністові успіх.

У 1957 році Гульд здійснив гастрольну поїздку в СРСР, ставши першим північноамериканським музикантом, що виступав у Радянському Союзі після закінчення Другий світової війни. На цих концертах звучала музика Й. С. Баха і Л. Бетховена, яка багато років до цього не виконувалися в СРСР, твори Шенберга і Берга. 10 квітня 1964 року Гленн Гульд дав у Лос-Анджелесі свій останній концерт, після чого назавжди відмовився від публічних виступів і зосередився на студійних записах та виступах по радіо. Ґульд знявся в декількох документальних фільмах, присвячених його творчості, для французького, німецького та канадського телебачення.

ТворчістьРедагувати

 
Юний Гленн Гульд 1940 року

Репертуар Гульда був досить широким, із тяжінням до композиторів-авангардистів початку XX століття. Високу оцінку отримав зроблений Ґульдом повний запис фортепіанних творів Шенберга; він записав ряд рідкісних фортепіанних творів Сібеліуса, Ріхарда Штрауса, Гіндеміта. У той же час до деяких найбільших класиків фортепіанної музики Ґульд висловлював дуже скептичне ставлення — зокрема, він неодноразово заявляв про свою нелюбов до музики В. А. Моцарта і Ф. Шопена (хоча в його репертуарі вони були обидва). Найбільше Г.Гульд виконував «Гольдберг-варіації», здійснивши два записи цього твору — в 1955 і 1981 роках. З композиторів добахівської ери Ґульд понад усе цінував Орландо Гіббонса, називаючи його своїм улюбленим автором.

Гленн Гульд мав видатну піаністичну техніку, яку прийнято частково пов'язувати з його особливим способом сидіння: Гульд вважав, що дуже низька позиція над інструментом дозволяє йому повніше контролювати клавіатуру. Ґульд славився чіткістю туше навіть при дуже високих темпах, особливо в поліфонічних творах. У той же час Гульд був різким противником розважально-віртуозного підходу до музики, розуміючи музикування як духовний та інтелектуальний пошук. Можливо, з ідеєю пошуку пов'язана і відома здатність Ґульда пропонувати щоразу різні трактування одного і того ж музичного матеріалу.

Крім записів, Ґульд залишив після себе кілька оригінальних творів, зокрема сонату для фортепіано, сонату для фагота і фортепіано і струнний квартет; ці твори продовжують традицію Шенберга і Другої віденської школи.

Крім того, Ґульд сам писав тексти супровідних буклетів до багатьох своїх записів, виявляючи в цих текстах своєрідний гумор (зокрема, вводячи до них різноманітних вигаданих музикантів).

Цікаві фактиРедагувати

Ґленн Ґульд славився своєю ексцентричністю. Він, наприклад, мав звичку мугикати чи наспівувати собі під ніс під час виконання, створюючи певні складнощі звукорежисерам своїх записів; сам Ґульд говорив, що це відбувається з ним несвідомо і тим сильніше, чим гірше даний інструмент служить його виконавчим завданням. Ґульд відмовлявся грати інакше як сидячи на одному і тому ж старому стільці, зробленому його батьком (тепер цей стілець виставлений в Національній бібліотеці Канади під скляним ковпаком). Ґульд дуже боявся застуди і навіть у теплу погоду не знімав пальто і рукавичок. Ці та інші дивні речі в характері і поведінці Ґульда дозволили кільком фахівцям вже після його смерті припустити, що великий піаніст страждав нейропсихологічним захворюванням, що дістало назву Синдром Аспергера (за життя Гульда ця хвороба ще не була виділена).

Нагороди та визнанняРедагувати

 
Статуя Г. Ґульда в Торонто

Попри те, що Ґульд не любив змагатися в музиці, він отримав багато нагород до і після своєї смерті. Зокрема, Ґленн Ґульд чотири рази був удостоєний премії «Греммі»:

  • 1974 — Як автор супровідного тексту до свого запису всіх фортепіанних сонат Пауля Гіндеміта.
  • 1983 — Його запис «Ґольдберг-варіацій» отримала дві премії «Греммі» («Найкраще інструментальне виконання сольним виконавцем без оркестру» та «Найкращий класичний альбом»).
  • 1984 — Удостоєний премії Греммі за «найкраще інструментальне виконання сольним виконавцем без оркестру» (за виконання фортепіанних сонат Бетховена).
  • 2013 — Удостоєний премії Греммі «за видатні досягнення (Lifetime Achievement)» (за великий внесок в індустрію звукозапису).

У 1983 році він був внесений до Канадського музичного залу слави[2]. У 1983 році в Торонто для того, щоб вшанувати Ґульда і зберегти пам'ять про нього, була заснована організація «Glen Gould Foundation». Крім іншого, ця організація раз на три роки вручає престижну премію Ґленна Ґульда.

Іменем Ґленна Ґульда названа школа в Торонто (англ. The Glenn Gould School)[3] і Студія (англ. Glenn Gould Studio)[4].

На його честь названо також астероїд 29565 Ґленнґульд[5]

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати