Герман (патріарх Сербії)
Патріарх Герман (серб. Патријарх Герман, у світі Хра́нислав Джо́рич, серб. Хранислав Ђорић; 7 (19) серпня 1899, Йошаничка-Баня, Королівство Сербія — 27 серпня 1991, Белград) — єпископ Сербії, 1958 – 1990 — предстоятель ПЦС з титулом Архієпископ Печський, Митрополит Белградсько-Карловацький, Патріарх Сербії.
| Патріарх Герман (Джо́рич) серб. Патриjарх Герман (Ђорић) | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 13 вересня 1958 — 30 листопада 1990 | ||
| Попередник: | Вікентій II | |
| Наступник: | Павло | |
| ||
| 9 червня 1956 — 13 вересня 1958 | ||
| Попередник: | Йосип (Цвийович) | |
| Наступник: | Василій (Костич) | |
| ||
| 3 липня 1952 — 9 червня 1956 | ||
| Попередник: | Хризостом (Войнович) | |
| Наступник: | Арсеній (Брадваревич) | |
| Альма-матер: | Богословський факультет Белградського університету | |
| Діяльність: | православний священник | |
| Ім'я при народженні: | Хранислав Джорич | |
| Народження: | 19 серпня 1899 Йошаничка-Баня | |
| Смерть: | 27 серпня 1991 (92 роки) Белград | |
| Похований: | Церква Святого Марка[d] | |
| Чернецтво: | 7 липня 1951 | |
| Єп. хіротонія: | 15 липня 1951 | |
| Автограф: | 
| |
Життєпис ред.
Народився у сім’ї вчителя, який пізніше став священиком. Навчався у Великій Дренові поблизу Трстеника і в місті Крушеваць, у семінаріях Белграда та Сремських Карловців. Закінчив у 1921. Вивчав право у Сорбоні, потім вступив на богословський факультет Белградського університету, який закінчив у 1942.
1924 – рукопокладений в диякона при катедральному соборі Жичі, назначений службовцем церковного суду.
1925 – 1927 викладав Закон божий в гімназії міста Чачак.
1927 — священник на приході в Міоковці.
1931 – переведений в м. Врнячка-Баня настоятелем храму та архієрейським намісником, при храмі заснував щомісячний часопис «Преглед» та річний календар «Светі Лазар».
1938 – став вдівцем, переїхав до Белграда, де призначений референтом Священного Синоду.
7 липня 1951 пострижений у чернецтво в монастирі Студениця. 12 липня зведений в сан архімандрита.
1951 – обраний головним секретарем в сані єпископа з титулом Моравичський.
15 липня – хіротонія.
3 липня 1952 обраний єпископом Будимським, але через перешкоди із угорською владою не зміг зайняти катедру.
1955—1956 адміністратор Будимлянсько-Полимської єпархії.
9 червня 1956 — єпископ Жичський, відновив більше 40 храмів і заснував монастир Йоване.
1956—1957 – адміністратор Рашсько-Призренської єпархії.
Був редактором головного органу Сербської православної церкви – журналу «Гласник».[1]
13 вересня 1958 обраний патріархом Сербії. Вирішуючи кадрову проблему Сербської православної церкви, був ініціатором обрання 27 єпископів.
Провів реформу навчальних програм духовних навчальних закладів СПЦ, відновив духовні семінарії у Сремських Карловцях, у монастирі Крка та чернечу школу у монастирі Дечани. У приміщенні Патріархії у Белграді був заснований Православний народний університет, в якому патріарх Герман читав лекції. Під час патріаршества Германа була розширена видавнича діяльність СПЦ.
Незважаючи на перешкоджання комуністичної влади, мав привілеї на відновлення церков і монастирів.
Під час патріаршества Германа, внаслідок втручання влади у справи церкви, відбулося два розколи: від’єдналася значна частина закордонних парафій, головним чином у США, утворивши Вільну Сербську церкву із центром у Новограчаницькому монастирі, а також від’єдналися приходи Македонії, які утворили неканонічну Македонську церкву.
30 листопада 1990 через похилий вік та важку травму був відправлений на відпочинок.
Помер 27 серпня 1991 у Белграді. Похований у церкві апостола Марка.
Його перебування на посаді Предстоятеля Сербської Православної Церкви протягом 32 років є одним з найдовших в історії Сербської Православної Церкви.
Нагороджений орденом Святого Сави,[2] орденом Югославського прапора, орденом Почесного легіону, орденом Георгія I, національним орденом Кедра та низкою інших відзнак і нагород.
Примітки ред.
- ↑ Spasović, Stanimir; Miletić, Srboljub. ИСТОРИЈА СРПСКЕ ПРАВОСЛАВНЕ ЦРКВЕ У АУСТРАЛИЈИ, НОВОМ ЗЕЛАНДУ И ЈУЖНОЈ АФРИЦИ — НАСТАНАК РАСКОЛА НА СЕВЕРНОАМЕРИЧКОМ КОНТИНЕНТУ. svetosavlje.org (серб.). Архів оригіналу за 24 September 2015. Процитовано 23 April 2020.
- ↑ Acović, Dragomir (2012). Slava i čast: Odlikovanja među Srbima, Srbi među odlikovanjima. Belgrade: Službeni Glasnik. с. 97.