Сербська православна церква

Сербська православна церква;
	Кафедральний собор святого Савви в Белграді
Засновники	Святий Сава
Дата заснування	1219
Самостійність проголошена	1219–1463; 1557–1766; 1920– від Константинопольської православної церкви
Самостійність визнана	всіма помісними православними церквами
Перший предстоятель	Святий Сава
Чинний предстоятель	Порфирій
Центр	Белград, Печ, Сербія
Кафедральний собор	Храм Святого Сави
Основна юрисдикція	Сербія; Чорногорія; Північна Македонія; Хорватія; Боснія і Герцеговина,; Словенія
Юрисдикція для діаспори	США; Канада; Західна Європа; Австралія
Літургічна мова	Сербська, Церковнослов'янська
Церковний календар	Юліанський
Єпископів	3 митрополити, 45 єпископів
Єпархій	46: 5 митрополій, 34 єпархій, 1 автономна архієпископія — 1 митрополія і 6 єпархій
Монастирів	34
Офіційний сайт	spc.rs

Се́рбська правосла́вна це́рква (серб. Српска православна црква) — автокефальна помісна православна церква, що займає шосте місце в диптиху автокефальних помісних церков. Управляється патріархом Сербським, Священним Синодом і Церковно-народним собором. Офіційний титул предстоятеля церкви: Архієпископ Печський, Митрополит Белградсько-Карловацький, Патріарх Сербський.

ІсторіяРедагувати

Єпархії Сербської православної церкви

Початки християнстваРедагувати

Сербська Православна Церква заснована наприкінці IX століття. З 1219 р. — автокефалія. З 1346 р. — перший (т. зв. Пецький) Патріархат.

Пецький патріархатРедагувати

Від початків свого існування Сербська православна церква перебувала в залежності від Константинопольського Патріарха. У 1219 році стала автономною. На початок 1346 року сербський король Стефан Душан настільки підніс і зміцнив свою державу, що вирішив прийняти титул імператора, а сербського архієпископа поставити патріархом.

У «Житії преподобного Ісаї старця» (Афонський Патерик) про виконання Стефаном свого наміру написано таке: «Це він зробив єдиною своєю владою, не тільки не порадившись з Патріархами грецькими, але й не побоявшись накликати на себе через цей вчинок церковне відлучення».

Того ж року Стефан зібрав у Скоп'є церковний Собор, на якому Сербська Церква була піднесена до рангу Патріархії і першим Сербським Патріархом поставили архієпископа Іоаникія II.

Нову Патріархію визнали лише політично залежні від сербського короля Патріарх Тирновський і архієпископ Охридський. Водночас король, своєю владою, вигнав із завойованих сербами візантійських провінцій єпископів-греків і поставив на їх місце сербів, так що на одних і тих же кафедрах перебували і єпископи серби, і єпископи-греки.

Неправедна анафема (1347—1374 рр.)Редагувати

За самовільне проголошення Сербського Патріархату і такі дії стосовно єпископів-греків, Константинопольський Патріарх Каліст І наклав на короля Стефана Душана анафему, у якій було сказано:

Божою милістю ми, Каліст, Архієпископ, Вселенський Патріарх, сповіщаємо з усім Синодом нашої великої Кафоличної Апостольської Церкви, за дозволом царя нашого кир Андроніка юного і усього синкліту його, що в наше Православ'я з'явився від західної Місії (тобто Католицької Церкви) неправедний і хижий цар сербського народу Душан, сильний однодумець Західної Церкви… Повеліваємо: нехай буде «Маран ата і фрі фрі» (тобто анафема) з усім його народом сербської землі.

Обґрунтовано анафему нібито належністю короля Стефана до Католицької Церкви. Воно є дивним у світлі того факту, що його дипломатичні відносини з Папою почалися лише з 1353 року, коли постала загроза Сербській державі з боку короля Угорщини Людовіка.

До чого ж призвела анафема, накладена Константинопольським Патріархом не тільки на короля Стефана, але й на Патріарха, духовенство і весь народ Сербії? «Були тоді суперечки, розкол і незгода між церковною владою грецькою і сербською; греки не приймали до причастя Пречистих і Божественних Таїн духовенство сербське і насміхалися з нього».

Однак все це не стало на заваді Константинопольському Патріарху Філофею у 1374 році, через посередництво афонського ченця Ісаї, після 28 років розділення, зняти накладену Калістом анафему з «царя, і Патріарха, і всіх живих та спочилих і прийняти у спілкування і співслужіння всіх архиєреїв та ієреїв». Він навіть згодився з тим, щоб «сербам мати вже не архиєпископа лиш, але Патріарха самовладного». На підтвердження свого рішення Патріарх послав своїх представників — ієромонахів Матфея і Моїсея, — які служили у придворній церкві разом з раніше відлученими сербськими архиєреями і священиками. Безрозсудне накладення анафеми на весь сербський народ закінчилось визнанням її нечинності.

В османській неволіРедагувати

В XV ст. потрапила під ярмо турків й у церковну залежність від Константинопольського патріархату. В 1557 р. здобула незалежність, але через два століття знову виявилася в підпорядкуванні в Константинополя. Тільки в 1879 р. знову стала автокефальною.

На території сусідньої Македонії християнство відомо ще із часів апостола Павла. З IV по VI століття Македонська Церква поперемінно залежала те від Рима, то від Константинополя. Наприкінці IX — початку XI століття мала статус автокефалії — Охридська архієпископія-патріархія (Охридська патріархія; Архієпископія охридська Першого Юстиніана і всєї Болгарії) із центром в Охриді й, можливо, брала участь у Хрещенні Русі.

Особлива церковна доля була в Чорногірської православної церкви, а також у Буковинської Митрополії, що деякий час підпорядковувалась Сербському первосвященику.

АвтокефаліяРедагувати

Об'єднання всіх цих православних областей у єдину Сербську Церкву відбулося в 1919 р. З 1920 році відновлений Сербський патріархат. Німецька окупація й наступний соціалістичний період нанесли Сербській Церкви значної втрати. У 1967 році Македонія відокремилася в самочинну автокефалію (під верховенством архієпископа Охридського й Македонського). До 20 листопада 2020 року Сербську церкву очолював патріарх Іриней, який у цей день помер у госпіталі від коронавірусу. 18 лютого 2021 року патріархом Сербської православної Церкви обраний Порфирій (Перич)^[1].

ПосиланняРедагувати

↑ Митрополит загребачко-љубљански Порфирије изабран за Патријарха српског | Српскa Православнa Црквa [Званични сајт]. www.spc.rs (sr). Процитовано 2021-02-18.

[1] Митрополит загребачко-љубљански Порфирије изабран за Патријарха српског | Српскa Православнa Црквa [Званични сајт]. www.spc.rs (sr). Процитовано 2021-02-18.

[1]