Відкрити головне меню

Генрієтта Нассау-Вайльбурзька (нім. Henriette von Nassau-Weilburg); 22 квітня 1780 — 2 січня 1857) — принцеса Нассау-Вайльбурзька, донька князя Нассау-Вайльбурга Карла Крістіана та принцеси Оранської Кароліни, дружина принца Вюртемберзького Людвіга.

Генрієтта Нассау-Вайльбурзька
Henriette von Nassau-Weilburg
Henriette von Württemberg (1780-1857).jpg
Генрієтта близько 1800 року
Прізвисько Еммі
Псевдо Генрієтта Вюртемберзька
Народилася 22 квітня 1780(1780-04-22)
Кірххаймболанден
Померла 2 січня 1857(1857-01-02) (76 років)
Кірхгайм-унтер-Тек
Поховання Монастирська церква Штутгарта
Громадянство
(підданство)
Німеччина
Національність німкеня
Діяльність аристократ
Титул принцеса Нассау-Вайльбурзька
Конфесія лютеранство
Рід Нассау-Вайльбурги
Батько Карл Крістіан Нассау-Вайльбург
Мати Кароліна Оранж-Нассау-Діц
Брати, сестри
У шлюбі з Людвіг Вюртемберзький
Діти Марія Доротея, Амелія, Пауліна, Єлизавета, Александр
Нагороди Орден Святої Катерини

Зміст

БіографіяРедагувати

Ранні рокиРедагувати

Генрієтта народилась 22 квітня 1780 року у Кірххаймболандені — містечку поблизу Вормса. 27 квітня було прилюдно оголошено про народження принцеси. Реформатський пастор та придворний проповідник Йоганн Фрідріх де Кот охрестив новонароджену в реформатській вірі із іменем Генрієтта. Французьке ім'я для немовляти в німецьких землях було звичним явищем для того часу.[1]

Дівчинка стала п'ятою донькою та молодшою дитиною з численних нащадків князя Нассау-Вайльбурга Карла Крістіана та його дружини Кароліни Оранської. Карл Крістіан, хоч і походив з одного з найшляхетніших та найдавніших родів, однак, в масштабі Європі не мав великого впливу чи могутності. Його власний батько лише 1737 року отримав титул імперського князя.[1]

 
Замок Кірххаймболандена у наш час

На момент народження Генрієтти із старших дітей живими залишались доньки Марія, Луїза, Кароліна та Амалія й сини Фрідріх Вільгельм та Карл Вільгельм. Ще один брат Карл, що народився за чотири роки, помер невдовзі після народження. Дитинство малюків проходило у замку Кірххаймболандена, оточеному великим садом.[1]

Матір померла, коли Генрієтті було сім, батька не стало ще за рік. У спадок дівчинка отримала пристойну кількість грошей. Юридичним опікуном Генрієтти став князь Нассау-Узінґена Карл Вільгельм. У січні 1789 її старший брат Фрідріх Вільгельм досяг повноліття і став наступним правителем Нассау-Вайльбургу. Надалі він опікувався молодшими дітьми сам і власноруч навчав їх історії, природничим наукам та іншим предметам, в яких ретельно розбирався.

У вересні 1792 року, після окупації французами сусіднього Майнца, родина була змушена втікати. Спочатку вони оселились у Вайльбургу, у вересні 1795 — перебрались до Ганау і, нарешті, 1796-го осіли у Байройті.[2] Це місто, разом з Ерлангеном та Ансбахом довгі роки слугувало притулком не лише німецькій шляхті, а й аристократам-французам.

ЗаміжжяРедагувати

Саме там із Генрієттою познайомився вюртемберзький принц Людвіг. Йому сподобалась красива енергійна дівчина і шляхтич попросив її руки.

Весілля відбулось 28 січня 1797 року у Ермітажі, поблизу Байройта. Нареченій було 16 років, нареченому — 40. Людвіг вже мав сина від першого шлюбу із полькою Марією Чарториською. Як свідчать деякі джерела, не зважаючи на різницю у віці, шлюб був щасливим і гармонійним. За дев'ять місяців Генрієтта подарувала чоловікові доньку, що згодом стала консортом палатина Угорщини. Всього ж у подружжя народилося п'ятеро дітей:

 
Людвіг Вюртемберзький

Оскільки родина часто переїжджала, всі вона з'явились на світ у різних містах. Виросли вони добре освіченими та релігійними людьми.

Людвіг спочатку був воякою прусської армії, а у 1800-му — перейшов на службу до російського імператора. Деякий час обіймав посаду губернатора Риги, що була центром Ліфляндської губернії.

У 1807 родина повернулася до Вюртембергу. Оскільки Людвіг полюбляв жити пишно — в нього утворилися величезні борги. До весілля Генрієтта нічого про це не знала.[3] Марнотратство принца викликало обурення його старшого брата, правлячого короля, і сім'ю віддалили від двору. За принцом-вигнанцем мав спостерігати придворний офіцер полковник фон Міліус. Новою резиденцією родини було призначено замок Кірхгайм. 11 квітня 1811 року вони вперше побували там. Генрієтта з дітьми на постійній основі оселилися в замку восени. До того часу герцогиня страждала від спазматичного кашлю на ґрунті нервових переживань.

Апанаж сім'ї становив 33 581 флоринів на рік. Із материнських статків герцогиня продовжувала отримувати щорічний пансіон у 440 флоринів. Турботи по облаштуванню замка взяла на себе королівська сім'я. На освіти дітей окремо виділялися 4 тисячі флоринів.

Для них була найнята французька гувернантка. Генрієтта опанувала французьку мову й собі.

Навесні 1817 року пара видала заміж доньку Амелію, а за півроку Людвіга не стало. Генрієтта після його смерті була відновлена у попередніх економічних правах. Хоча й після того до неї періодично мали претензії кредитори чоловіка. 1820 всі економічні питання були влаштовані полюбовно.

Подальше життяРедагувати

Подальше життя герцогиня-вдова присвятила благодійності та влаштування шлюбів інших дітей. Окрім рангу рівності та бажаності політичного союзу, для неї грала велику роль фінансова сторона питання. Особисті симпатії вона вшановувала рідко.[3]

 
Герцогиня Генрієтта на портреті пензля Антона Айнсле, 1838

Із справжньою щирістю Генрієтта займалася благодійництвом. Вже у 1817 році пожертвувала на нещодавно відкриту промислову школу. Також приєдналася до створеної Асоціації добробуту, яку очолила у 1821. На цій посаді вона сприяла створенню добровольчої пожежної команди. У 1826 році, спільно із містом та опікунською радою, заснувала та фінансувала дитячий будинок «Paulinenpflege», який отримав назву від імені доньки Генрієтти, що відкрила аналогічний заклад у Штутгарті.

Також створювала школи та інші дитячі заклади, серед яких була школа для маленьких дітей — аналог сучасного дитсадка (1838).

У 1840-му за її ініціативи була відкрита одна з надсучасних лікарень для того часу, що отримала назву на ім'я зятя принцеси — «Wilhelmshospital».[4]

На її прохання представник пієтизму Альберт Кнапп кілька років проповідував у Кірхгаймі-унтер-Теку. Кнапп згодом згадував, що герцогині не подобались церемонії і на богослужіннях вона сиділа серед інших парафіян. Для тих, хто не мав відповідного одягу для відвідування церкви, вона посилала безпосередньо вбрання.[5]

Герцогиня пережила двох старших доньок і пішла з життя у Кірхгаймському замку 2 січня 1857 у досить похилому віці. Для жителів Кірхгайма це було важкою втратою, оскільки вони звикли бачити у Генрієтті не просто благодійницю, а «доброчесну мати».[2]

Як і чоловік, похована у Монастирській церкві Штутгарта.[6]

Як заявила у 2007 році представник мера Кірхгайма-унтер-Тека Ангеліка Матт-Хайдекерː

«Соціальний вплив герцогині Генрієтти і досьогодні відлунюється в нашому місті. Як благодійниця, вона заклала міцні громадські традиції, що й дотепер існують у Кірхгаймі».[7]

У замку, що був перетворений на музей, до 150-річчя із дня смерті герцогині була відкрита виставка, присвячена їй.

НагородиРедагувати

Великий хрест Ордену святої Катерини (9 квітня 1801).

ГенеалогіяРедагувати

Йоганн Ернст Нассау-Вайльбург
 
 
Марія Поліксена Лейнінґен-Дагсбург-Хартенбурзька
 
Георг Август
 
Генрієтта Доротея Еттінген-Еттінгенська
 
Джон Віллем Фрісо
 
 
Марія Луїза Гессен-Кассельська
 
 
Георг II
 
 
Кароліна Бранденбург-Ансбахська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Август Нассау-Вайльбург
 
 
 
 
 
Августа Фредеріка Нассау-Ідштайнська
 
 
 
 
 
Віллем IV
 
 
 
 
 
 
Анна Великобританська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Карл Крістіан Нассау-Вайльбург
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Кароліна Оранж-Нассауська
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Генрієтта
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ПриміткиРедагувати

  1. а б в Karl G Sindele. Herzogin Henriette von Württemberg: Eine Biographie 1780—1857 [1] нім.
  2. а б Біографія герцогині [2] (нім.)
  3. а б Персоналії замку Кірхгайм [3] (нім.)
  4. Замок Кірхгайм. Благодійниця [4] (англ.)
  5. Karl Friedrich Ledderhose: Henriette, Herzogin von Württemberg. In: Allgemeine Deutsche Biographie (ADB). Band 11, Duncker & Humblot, Leipzig 1880, [5] (нім.)
  6. Профіль на Find A Grave [6] (англ.)
  7. До 150-річчя із дня смерті герцогині Генрієтти [7] (нім.)

ЛітератураРедагувати

  • Frauen gestalten Diakonie: Vom 18. bis zum 20. Jahrhundert, Том 2, стор. 84—98 [8]
  • Karl G Sindele. Herzogin Henriette von Württemberg: Eine Biographie 1780—1857, Thorbecke Verlag der Schwabenverlag AG, 2006, ISBN 3799501738

ПосиланняРедагувати