Відкрити головне меню

Гельмут Гвідо Александер Гайє (нім. Hellmuth Guido Alexander Heye; нар. 9 серпня 1895, Беккінген, Саар — пом. 10 листопада 1970, Естріх-Вінкель, Гессен) — німецький військово-морський діяч, віце-адмірал кріґсмаріне (1 вересня 1944), політик ФРН.

Гельмут Гайє
нім. Hellmuth Heye
Bundesarchiv Bild 183-L17874, Heye (crop).jpg
Капітан-цур-зеє Гельмут Гайє (29 січня 1941)
Народився 9 серпня 1895(1895-08-09)[1][2]
Беккінген, Мерциг-Вадерн, Саарланд
Помер 10 листопада 1970(1970-11-10)[1][2] (75 років)
Mittelheim[d], Естріх-Вінкель, Райнгау-Таунус, Дармштадт, Гессен, ФРН
Громадянство
(підданство)
Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність солдат, політик
Володіє мовами німецька
Учасник Перша світова війна
Посада член Бундестагу Німеччини[d][2], Parliamentary Commissioner for the Armed Forces[d] і Представник Парламентської Асамблеї Ради Європи[d][3]
Військове звання віце-адмірал[d] і Віце-адмірал
Партія Християнсько-демократичний союз
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста
Застібка до Залізного Хреста 1-го класу Застібка до Залізного Хреста 2-го класу
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Військовий Хрест Фрідріха-Августа (Ольденбург)
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Командор ордена Корони Італії
Медаль «У пам'ять 1 жовтня 1938»
Медаль «У пам'ять 22 березня 1939 року»
Орден Корони Румунії


Зміст

БіографіяРедагувати

Відразу ж після закінчення школи в Берліні 1 квітня 1914 вступив кадетом в імперський флот.

Учасник Першої світової війни. З 10 травня по 10 серпня 1914 служив на бронепалубному крейсері «Вікторія Луїза», потім — на лінкорі «Імператриця» (11 квітня 1914 — 2 січня 1916, 5 березня 1916 — 2 грудня 1917).

У грудні 1917 — переведений у підводний флот. За бойові заслуги був нагороджений Залізним хрестом 1-го і 2-го класу.

Лейтенант з 13 липня 1916 року. Після демобілізації німецької армії залишений на флоті. У березні-червні 1919 — у складі гвардійського резервного полку брав участь в боях з комуністами.

З 21 грудня 1924 служив командиром міноносця G-7, з 24 вересня 1926 — офіцер зв'язку ВМС при командуванні сухопутних військ. З 29 вересня 1929 — торпедний і вахтовий офіцер на крейсері «Німфа», з 17 квітня 1929 — торпедний офіцер на легкому крейсері «Кенігсберг».

1.10.1929 переведений в Морське керівництво. З 2.03.1931 — командир 1-го батальйону корабельної кадрової дивізії «Остзеє». 28.09.1932 призначений командиром 4-ї напівлотилії міноносців. З 1.10.1934 по 11.04.1939 — референт і керівник групи в Оперативному відділі Морського керівництва (з 1935 — ОКМ), одночасно з 16.03.1938 — офіцер зв'язку ВМС при Імперському міністерстві авіації.

Учасник Другої світової війни. На посаді командира 2-ї групи військових судів брав участь в операції по захопленню Данії і Норвегії.

З квітня 1939 по вересень 1940 був першим командиром важкого крейсера «Адмірал Гіппер». Командуючи «Адміралом Гіппером» капітан 1-го рангу Гайє під час реалізації плану вторгнення німецьких сил в Норвегію, очолював Групу 2, призначену для захоплення порту Тронхейм в квітні 1940 року. По дорозі до цілі, йдучи на допомогу есмінцю «Бернд фон Арнім», атакував і знищив англійська есмінець «Глоуворм»(який встиг його протаранити). Потім, атакував берегову батарею норвежців в Гісені, придушивши її вогонь. Після доставки десанту в Тронхейм через пошкодження (від «Глоуворма») пішов до Німеччини.

Через Червоний Хрест Гайє направив послання британському Адміралтейству, в якому висловив захоплення хоробрістю командира та екіпажу «Глоуворма», що сприяло нагородження капітана (посмертно) першим в період Другої світової війни Хрестом Вікторії.

Крім «Адмірала Гіппера», до складу групи (яка повинна була захопити Тронхейм) увійшли ескадрені міноносці «Пауль Якобі», «Теодор Рідель», «Бруно Гайнеман» і «Фрідріх Еккольдт». На їх борту знаходилося близько 1700 військовослужбовців вермахту. Потім зробив кілька плавань в Північне море. З 5 вересня 1940 — начальник штабу командувача охороною «Схід», з 19 жовтня 1940 — «Захід».

У 1941 році Гайє отримав звання віце-адмірала, з 14 лютого 1941 — адмірал на Південному Сході, з 1 липня 1941 — командувач групи ВМС «Південь».

18 січня 1941 нагороджений Лицарським хрестом Залізного хреста. З 15 вересня по 9 листопада 1942 виконував обов'язки адмірала Чорного моря. З 3 грудня 1942 — начальник штабу Командування групи ВМС «Північ», одночасно з 7 червня1943 — начальник штабу флоту.

З 20 квітня 1944 — адмірал малих морських бойових сил, серед них — міні-субмарини, бойові водолази тощо. Очолював диверсійно-штурмову з'єднання ВМС (адмірал диверсійно-штурмових засобів), на чолі якої в кінці війни провів кілька успішних операцій.

У 1944 році віце-адмірал Гайє, який командував з'єднанням «К», провів спеціальну нараду з керівництвом медичної служби кріґсмаріне і провідними фахівцями в галузі фармакології, що залишалися на той час в Німеччині. На нараді також були присутні офіцери штабу з'єднання «К» і командири його дивізіонів і ряду окремих підрозділів. Віце-адмірал заявив, що, зважаючи на ситуацію на той момент в рейху ситуації настала нагальна потреба в якнайшвидшому створенні суперсучасного медичного препарату, нової «диво-зброї», який дозволив би німецьким солдатам і матросам переносити негативний вплив стресових ситуацій протягом більш тривалого часу, а також дав би їм можливість діяти більш впевнено і холоднокровно в будь-яких складних ситуаціях. Адмірала активно підтримав відомий диверсант Третього рейху, улюбленець фюрера штурмбанфюрер СС Отто Скорцені.

10 вересня 1945 був інтернований британськими військами. 6 грудня 1946 — звільнений.

Після закінчення війни був членом групи військово-морської історії в Бремергафені (1949—1952), радником уряду ФРН з питань створення та організації нової армії. У 1953 році вступив до партії ХДС (Християнсько-демократичний союз) канцлера Аденауера, очолював фракцію партії у федеральному парламенті (бундестазі) з 1953 по 1961. Військовий радник Бундестагу (1961—1964).

НагородиРедагувати

Перша світова війнаРедагувати

Міжвоєнний періодРедагувати

Друга світова війнаРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Hans H. Hildebrand: Deutschlands Admirale 1849—1945. Band 2: H-O. Biblio Verlag, Osnabrück 1989, ISBN 3-7648-1499-3, S. 93–94.
  • Rudolf J. Schlaffer: Der Wehrbeauftragte 1951 bis 1985. Aus Sorge um den Soldaten (= Sicherheitspolitik und Streitkräfte der Bundesrepublik Deutschland, Band 5). Oldenbourg, München 2006, ISBN 978-3-486-58025-9, S. 347.
  • Möglichkeiten einer Seekriegsführung gegen England und die sich daraus ergebenden Forderungen für die strategische Zielsetzung und den Aufbau der Kriegsmarine. Marine-Denkschrift, 1938.
  • Heinrich Dräger und Franz Sackmann: Probleme der Verteidigung der Bundesrepublik — Ihre Betrachtung unter Berücksichtigung wirtschaftlicher und technischer Belange. Mittler-Verlag, 1959.
  • Heinrich Dräger und Franz Sackmann: Der Grundschutz. Mittler-Verlag, 1962, DNB 450991806.
  • Hans Steinmetz und Julius Poeverlein: Menschenbeurteilung und Menschenbehandlung im öffentlichen Dienst. Lutzeyer-Verlag, 1963, DNB 452004519.
  • Der Bürger in Uniform. Die Neue Gesellschaft, 10. Jahrgang 1963, Heft 6, Verlag Neue Gesellschaft, Bielefeld 1963.
  • Dörr, Manfred (1995). Die Ritterkreuzträger der Überwasserstreitkräfte der Kriegsmarine—Band 1: A–K [The Knight's Cross Bearers of the Surface Forces of the Navy—Volume 1: A–K] (German). Osnabrück, Germany: Biblio Verlag. ISBN 978-3-7648-2453-2. 
  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939–1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile [The Bearers of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939–1945 — The Owners of the Highest Award of the Second World War of all Wehrmacht Branches] (German). Friedberg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 978-3-7909-0284-6. 
  • Nietrug, Gerd (2004). Die Ritterkreuzträger des Saarlandes 1939 – 1945 [The Knight's Cross Bearers of the Saarland 1939 – 1945] (German). Zweibrücken, Germany: VDM Nickel. ISBN 978-3-925480-93-5. 
  • Scherzer, Veit (2007). Die Ritterkreuzträger 1939–1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives [The Knight's Cross Bearers 1939–1945 The Holders of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939 by Army, Air Force, Navy, Waffen-SS, Volkssturm and Allied Forces with Germany According to the Documents of the Federal Archives] (German). Jena, Germany: Scherzers Militaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.