Відкрити головне меню

Гельмут Бергер (нім. Helmut Berger, справжнє прізвище Штайнбергер, нар. 29 травня 1944, Бад-Ішль) — австрійський актор.

Гельмут Бергер
Helmut Berger
Зображення
фото 1974 року
Ім'я при народженні Гельмут Штайнбергер
Дата народження 29 травня 1944(1944-05-29) (75 років)
Місце народження Бад-Ішль, Австрія
Громадянство Австрія Австрія
Національність австрієць
Професія актор
Кар'єра 1967 — дотепер
Нагороди «Давид ді Донателло» (1973)
IMDb ID 0000918
Гельмут Бергер у Вікісховищі?

Зміст

БіографіяРедагувати

Гельмут Бергер народився у курортному містечку Бад-Ішлі у сім'ї власників готелю, для яких він залишається персоною «нон грата»[1]. Провів дитинство в Зальцбурзі і відвідував францисканський коледж у Фельдкірсі. У 18-річному віці Бергер переїхав до Лондона, щоб навчатися акторській майстерності. Для того, щоб сплатити за навчання, він підробляв офіціантом, брав участь у показах модного одягу, знімався в рекламі. З 1965 року навчався в університеті Перуджі і був статистом у ряді італійських фільмів[2].

У 1964 році зіграв в епізоді фільму французького режисера Роже Вадима «Карусель»(1964). Того ж року на одному з показів моди Бергер познайомився з Лукіно Вісконті. Завдяки цій зустрічі, Гельмут Бергер зіграв свої найкращі, зоряні ролі в кіно і здобув широку популярність. У 1966 році Вісконті дав Бергеру першу роль в кіноновелі «Відьма, спалена живцем» для кіноальманаху «Чаклунки/Відьми» (фільм складався з п'яти новел, знятих різними режисерами, пов'язаних наскрізною роллю Сільвани Мангано).

 
Гельмут Бергер у фільмі «Загибель богів» (1969)

Всесвітню популярність Бергеру принесли ролі Мартіна фон Ессенбека в «Загибелі богів» (1969), яку кінокритик Нью-Йорк Таймс Вінсент Кенбі назвав «роллю року»[3], і Людвіга II у стрічці «Людвіг» (1972). У одній з найзнаменитіших сцен «Загибелі богів» Бергер в жіночій сукні пародіює пісню, яку Марлен Дітріх, виконувала у своєму знаменитому фільмі «Блакитний ангел». У пізніших фільмах режисери в основному експлуатували одночасно сексуальний і інфернальний образ Бергера[2], що дало привід російському кінокритику Андрію Плахову висловити сумнів щодо наявності у Бергера власного акторського таланту[4].

Смерть у 1976 році Лукіно Вісконті привела Бергера до глибокої депресії, у нього з'явилися проблеми з алкоголем і наркотиками. 17 березня 1977 року у першу річницю смерті Вісконті Бергер вчинив спробу самогубства, прийнявши смертельну дозу снодійного[4].

Бергер багато знімався у 1980-90-х роках, зокрема на телебаченні, але усі його пізні роботи поступалися за якістю ролям у фільмах Вісконті. У 1983-1983-84 роках він був задіяний в одному сезоні популярною американською мильної опери «Династія».

Особисте життяРедагувати

Гельмут Бергер — відкритий бісексуал, перебував у тривалих стосунках з Вісконті. Йому приписувалися романи з іншими знаменитостями обох статей. 19 листопада 1994 року Бергер одружився на італійській письменниці Франчесці Гуідато (Francesca Guidato), але у 2004-му вони розлучилися[5].

Неодноразово з'являвся у ток-шоу на німецькому і австрійському телебаченні (що нерідко оберталося скандалами). 1998 року Бергер опублікував у Австрії мемуари «Ich» (Я)[6], значну частину якої присвятив своєму особистому життю.

Бергер вільно володіє німецькою (його рідна мова), англійській, французькою і італійською мовами, якими користується як у фільмах так і під час інтерв'ю.

Обрана фільмографіяРедагувати

Рік Назва Оригінальна назва Роль Опис
1964 Карусель La Ronde епізод     В титрах не вказаний
1966 Відьми: Відьма, спалена жицем Le Streghe юнак з готелю    
1968 Молоді тигри Les jeunes tigres головна роль
1969 Загибель богів La Caduta degli dei Мартін фон Ессенбек    
Номінований на Золотий глобус найкращому новому акторові
1969 Красивий монстр Un beau monstre головна роль  
1969 Уяви собі, якось увечері за вечерею Metti, una sera a cena
1970 Портрет Доріана Грея Il Dio chiamato Dorian Доріан Грей      
1970 Сад Фінці-Контіні Il Giardino dei Finzi-Contini Альберто Фінці Контіні    
1971 Метелик з закривавленими крилами Una farfalla con le ali insanguinate головна роль  
1972 Знаменита колона La Colonna infame головна роль  
1972 Людвіг Ludwig Людвіг II Баварський        
Спеціальна премія «Давид ді Донателло»
1973 День покаяння Ash Wednesday Ерік  
1974 Сімейний портрет в інтер'єрі Gruppo di famiglia in un interno Конрад Х'юбел  
1975 Романтична англійка The Romantic Englishwoman    
1976 Салон Кітті Salon Kitty головна      
1976 Перемога під Ентеббе Victory at Entebbe німецький терорист  
1977 Звір з автоматом La Belva col mitra Нанні Віталі  
1978 Велика битва Il Grande attacco Курт Циммер      
1980 Моя дружина — відьма Mia moglie e'una strega Азмодео  
1980 Фантомас Fantômas Фантомас/Гурн/Вальгран/Нантейл/граф Зайц          
Телевізійний міні-серіал (4 серії)
1981 Смертельні ігри Lethal Games головна роль  
1982 Жінки Femmes головна роль  
1983/1984 Династія Dynasty  
1985 Кодове ім'я: Ізмарагд Code Name: Emerald  
1988 Безликі Faceless    
1988 А. Д. А. М. A.D.A.M. Тобіас Шмідт-Ебербах  
1989 Пуританка La maison des fantasmes головна роль  
1990 Хрещений батько 3 Godfather, The: Part III Фредерік Кейнсідж  
1992 Людвіг 1881 Ludwig 1881 Людвіг II Баварський    
1997 120 днів Боттропа Die 120 Tage von Bottrop  
1999 Під пальмами Unter den Palmen Інгрід Нолль    
2008 Дитинка Honey Baby Карл      
2008 Візит старої дами Der Besuch der alten Dame Олівер Маркс  
2009 Залізний хрест Iron Cross Шрагер/Фольгер  
2012 Помста мандрівної блудниці Die Rache der Wanderhure граф Сокольни  
2013 Інстинкт гравця Spieltrieb  
2013 Паганіні. Скрипаль диявола Der Teufelsgeiger лорд Бургхерш      
2014 Святий Лоран. Страсті великого кутюр'є Saint Laurent Сен-Лоран у 1989 році    

Премії і нагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. "Ich bin ein Weltstar – und wer seid Ihr?". Die Welt. 8 January 2013. Процитовано 8 October 2013. 
  2. а б Hans-Michael Bock. The concise Cinegraph: encyclopaedia of German cinema. — Berghahn Books, 2009. — С. 36. — 574 p. — ISBN 9781571816559.
  3. Рецензія на «Загибель богів» на Amazon.com
  4. а б Плахов, А. С. (28 мая 1994). Двойной юбилей на фоне "Голубого ангела". КоммерсантЪ. Архів оригіналу за 2012-03-11. Процитовано 2010-07-31. 
  5. Das merkwürdige Phänomen Helmut Berger. Die Welt. 5 April 2010. Процитовано 8 October 2013. 
  6. Berger, Helmut: Ich: die Autobiographie

ПосиланняРедагувати