Відкрити головне меню

Плахов Андрій Степанович

Андрій Степанович Плахов (* 14 вересня 1950, Старокостянтинів, Хмельницька область, УРСР) — радянський, російський кінокритик і кінознавець, оглядач газети «Коммерсантъ». Діяч міжнародного кінофестивального руху. У 2005—2010 рр. — президент Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ).

Плахов Андрій Степанович
Andrey Plahov2.jpg
Дата народження 14 вересня 1950(1950-09-14) (69 років)
Місце народження Старокостянтинів, Хмельницька область, УРСР
Громадянство СРСР СРСРРосія Росія
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка і Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія кінокритик, кінознавець
Нагороди
IMDb ID 2672861
plakhov.com
Плахов Андрій Степанович у Вікісховищі?

БіографіяРедагувати

Закінчив механіко-математичний факультет Львівського університету (1972) і кінознавчий факультет ВДІКу (1978). У 1982 році захистив кандидатську дисертацію про творчість Лукіно Вісконті.

У 1977-1988 рр. працював у відділі культури газети «Правда». У роки перебудови був секретарем правління Спілки кінематографістів і головою Конфліктної комісії з творчих питань, що випустила на екрани понад 200 заборонених радянською цензурою фільмів. В цей же час почав активно співпрацювати із закордонними колегами в рамках ФІПРЕССІ. У 1987-1991 роках і з 1997 по 2005 рік був віце-президентом цієї організації, потім до 2010 року був президентом ФІПРЕССІ, в даний час — один з почесних президентів.

Неодноразово входив до журі міжнародних кінофестивалів (Берлін, Локарно, Токіо, Сан-Себастьян). У рамках Московського кінофестивалю організовував власні авторські програми. Є ініціатором сезонних мініфестивалів «Ейфорія», які проходять у московському кінотеатрі «Ролан», на яких особисто представляє публіці найцікавіші, на його думку, картини майбутнього прокату. Як керівник відбіркової комісії бере участь в організації кількох міжнародних кінооглядів. Зокрема, багато років є програмним директором фестивалю «Дух вогню». У 2010—2011 роках очолював конкурсну комісію Санкт-Петербурзького міжнародного кінофоруму, в 2012 зайняв аналогічну позицію в оргкомітеті кінофестивалю «Дзеркало».

З 1972 року регулярно публікується, співпрацює з багатьма російськими і зарубіжними виданнями («Мистецтво кіно», «Сеанс», Sight & Sound та ін.), є постійним кінооглядачем газети «Коммерсантъ». Автор понад десяти книг про радянський та сучасний світовий кінематограф, присвячених творчості Акі Каурісмякі і Катрін Деньов.

Володар кількох професійних нагород, зокрема Призу кінопреси найкращому кіножурналісту року (за серію публікацій в газеті «Коммерсантъ» і журналі «Мистецтво кіно», 1994). Неодноразовий лауреат Премії Гільдії кінознавців і кінокритиків Росії(1999, 2002, 2005, 2006, 2008).

Художні уподобанняРедагувати

Плахов бере участь в опитуваннях про найвидатніші фільми в історії, які проводить раз на десять років журнал Sight & Sound. Список Плахова, складений у 2012 році, оновився більш ніж наполовину. У новий список не потрапили названі в минулому опитуванні стрічки «Леді з Шанхаю» (1947, Орсон Веллс), «На останньому диханні» (1959, Годар), «Носферату. Симфонія жаху» (1922, Ф. В. Мурнау), «Рашьомон» (1950, Куросава), «Розтинаючи хвилі» (1996, фон Трієр), «Синій оксамит» (1986, Лінч)[1]. Чотири картини, яким кінознавець зберіг вірність, нижче позначені «зірочкою», а повністю його вибір 2012 року виглядає наступним чином[2]:

Аналогічне опитування, присвячене російському кіно, провів у 2008 році журнал «Сеанс». Список десяти найкращих фільмів Росії на думку Плахова вийшов таким[3]:

БібліографіяРедагувати

НагородиРедагувати

  • Почесна грамота Президента Російської Федерації (12 березня 2014 року) за досягнуті трудові успіхи, багаторічну плідну працю, активну законотворчу діяльність.

Громадська позиціяРедагувати

У червні 2018 року на кінофестивалі «Кінотавр» закликав звільнити ув'язненого в Росії українського кінорежисера Олега Сенцова.[4]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати