Відкрити головне меню

Гелла Вуолійокі
Hella Wuolijoki
Hella Wuolijoki, the director-general of Finnish Broadcasting Company 1944 -1949..jpg
Ім'я при народженні Ella Maria Murrik
Псевдо Юхані Тервапяя,
Фелікс Тулі
Народилася 20 січня 1896(1896-01-20)
Хельме, Ліфляндська губернія, Російська імперія
Померла 2 лютого 1954(1954-02-02) (58 років)
Гельсинкі, Фінляндія
Поховання цвинтар Гієтанієміd
Громадянство
Національність естонка
Діяльність прозаїк, драматург, підприємиця
Alma mater Гельсінський університет
Мова творів шведська, фінська
Роки активності 19121961
Напрямок модернізм, естетизм
Жанр оповідання, роман, вірш
Партія Фінська народно-демократична лігаd
Брати, сестри Salme Duttd
Нагороди

CMNS: Гелла Вуолійокі на Вікісховищі

Ге́лла Марі́я Ву́олійокі (фін. Hella Maria Wuolijoki; до 1908 року — Е́лла Марі́я Му́ррік / ест. Ella Maria Murrik; псевдоніми Юхані Тервапяя (Juhani Tervapää) і Фелікс Тулі (Felix Tuli); * 22 червня 1886(18860622), Хельме, Ліфляндська губернія, Російська імперія — † 2 лютого 1954, Гельсинкі, Фінляндія) — фінська письменниця естонського походження.

БіографіяРедагувати

Елла Марі Муррік народилася в Хельме. У її батьків, правника Ернста Мурріка і Катаріни Кокамяґі, було ще четверо дітей — син Альберт Леонгард (1891—1962) і дочки Аннетте (1888—1964), Емма Амалія (1893—1983) та Нііна (1897—1947).

Згодом родина переїхала до Валги, де Елла у 1897 році пішла до школи. 1904 року закінчила гімназію в Тарту й вступила до Гельсинського університету, де студіювала фольклористику, історію і російську мову та літературу. У 1905-му, з вибухом революції в Росії, Елла стала на позиції соціалістичного світогляду й вступила до Соціал-демократичної студентської спілки. У той час познайомилася з юристом Суло Вуолійокі (Vuolijoki), членом Соціал-демократичної партії Фінляндії, що приятелював із Володимиром Леніним та Отто Вілле Куусіненом. Здобувши вищу освіту в 1908-му, Елла Муррік того ж року вийшла заміж за Суло Вуолійокі[1]. Згодом вона знову вступила до того ж таки університету — на юридичний факультет, але в 1914-му довелося перервати навчання через те, що почалася Перша світова війна. У 1923 році Гелла Вуолійокі розлучилася з чоловіком і відтоді писала своє прізвище з букви W.

Вуолійокі була марксистка, але ніколи не належала до членів комуністичної партії й не мала зв'язків із комуністичним підпіллям у Фінляндії[2].

Історик Юкка Сеппінен пояснив це тим, що Геллі Вуолійокі було легше провадити шпигунську діяльність і домагатися кращих результатів, будучи не в підпіллі, а на видноті, «в салоні»[3]. Натомість Ерккі Туоміоя, внук Гелли Вуолійокі, фінський державний і політичний діяч, ствердив, що ліві погляди його бабусі суто абстрактні й мають в основі гуманізм та почасти романтизм[2].

У 1920-1930-х роках Вуолійокі містила «політичний салон» лівого толку. У квітні 1940 року, завдяки своїм добрим відносинам з далеко не лівим прем'єр-міністром Рісто Рюті, домоглася надання посвідки на проживання у Фінляндії для Бертольта Брехта і його сім'ї[4]. На основі її начерків Брехт в тому ж році написав п'єсу «Пан Пунтила і його слуга Матті»; в 1946 році п'єсу поставив робітничий театр у Фінляндії під назвою «Господар маєтку Ісо-Хейкілле і його слуга Каллі», при цьому як учасник була вказана Вуолійокі[5].

Фінська поліція підозрювала Вуолійокі в шпигунстві на користь СРСР, проте доказів того не було аж до 1943 року, коли вона була заарештована за приховування радянського парашутиста і засуджена до довічного ув'язнення. У 1944 році, після закінчення радянсько-фінської війни, була випущена на свободу.

Хелла Вуолійокі була членом фінського парламенту і в 1946—1947 роках очолювала фракцію Демократичного союзу народу Фінляндії (SKDL). З 1945 по 1949 роки працювала директором фінського радіо.

Найбільш відомі твори — цикл Ніскавуорі: «Жінки Ніскавуорі», «Хліб Ніскавуорі», «Молода господиня Ніскавуорі» та ін. У 1952 році була нагороджена вищою державною нагородою Фінляндії для діячів мистецтв — медаллю «Pro Finlandia».

Її сестра Сальме була з 1922 року заміжня за Раджані Палмом Даттом. Її дочка Ваппу була одружена фінським політиком і дипломатом Сакарі Туоміоя; її онук — фінський політик Ерккі Туоміоя.

ЛітератураРедагувати

Власні твориРедагувати

  • Talulapsed (1912, ест.) — «Сільські діти», п'єса
  • Udutagused (1914) — «Ті, що за туманом», роман
  • Koidula (1932) — «Койдула»
  • Ministeri ja kommunisti (1932) — «Міністр і комуніст»
  • Laki ja järjestys (1933) — «Закон і порядок»
  • Kultuurivalssi (1935) — «… вальс»
  • Niskavuoren naiset (1936) — «Жінки з Ніскавуорі»
  • Justiina (1937) — «Юстина»
  • Juurakon Hulda (1937) — «…Гульда»
  • Niskavuoren leipä (1939) — «Хліб Ніскавуорі»
  • Niskavuoren nuori emäntä (1940) — «Молода господиня Ніскавуорі»
  • Enkä ollut vanki (1944) — «Я не була ув'язнена»
  • Koulutyttönä Tartossa (1945) — «Школярка в Тарту»
  • Yliopistovuodet Helsingissä (1945) — «Університетські роки в Гельсинкі»
  • Kuningas hovanarrina (1945) — «Королівський блазень»
  • Kuningas ja hovanarri (1946) — «Король і блазень»
  • Kummitukset ja kajavia (1947) — «Привиди і…»
  • Työmiehen perhe (1949/50) — «Робітнича сім'я»
  • Salaperäinen sulhanen (1950) — «Загадковий наречений»
  • Niskavuoren Heta (1950) — «Гета з Ніскавуорі»
  • Entäs nyt, Niskavuori? (1953) — «Що тепер буде з Ніскавуорі?»
  • Minusta tuli liikenainen (1953) — «Я стала діловою жінкою»

Prosa: Udutagused (1914); Enkä ollut vanki. Tuokiokuvia vankilasta (1944; Fånge var jag aldrig, 1945); Koulutyttönä Tartossa vuosina 1901−1904. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa I (1945; En skolflicka i Dorpat. Åren 1901−1904. Min monolog i tidens drama I, 1946); Ylioppilasvuodet Helsingissä 1904−1908. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa II (1945); Kummituksia ja kajavia. Muistelmia Eino Leinosta ja Gustaf Mattsonista (1947); Minusta tuli liikenainen eli ”valkoinen varis”. Juhani Tervapään yksinpuheluja aikojen draamassa III (1908−1918); Työmiehen perhe. Työmies Rantasen perheen kronikka vuosilta 1895−1945 (1970). Diktverk: Sõja laul (1915; Sången om kriget 2007). Teaterpjäser och hörspel: Talulapsed (1912; Talonlapset, 1914); Ministeri ja kommunisti (1931, ”Ministern och kommunisten”); Koidula (1932); Laki ja järjestys (1933); Kulkurivalssi (1935); Niskavuoren naiset (1936; ”Kvinnorna på Niskavuori”, 1978); Palava maa (1936); Vastamyrkky (1936); Justiina (1937); Juurakon Hulda (1937); Naiset ja naamarit (1937, en av tre pjäser övers. ”Primavera – eller apotekerskans lyckodröm”, 1948); Vihreä kulta (1938); Vastamyrkky (1939; Motgift, 1946); Niskavuoren leipä (1938; Niskavuoris bröd, 1978); Niskavuoren nuori emäntä (1940, ”Unga värdinnan på Niskavuori”, 1941); Parlamentin tytär (1941); Häijynpuoleisia pikkunäytelmiä (1945); Kuningas hovinarrina (1945); Tuntematon tuomari (1945); Iso-Heikkilän isäntä ja hänen renkinsä Kalle (tills. med Bertolt Brecht 1946; Husbonden på Iso-Heikkilä och hans dräng, 1961); Hetamuorin pitkä reissu (1948); Oppinut kissa kultaisessa ketjussa (1949); Työmiehen perhe (1949−1950); Ei se ollut rakkautta (1950); Omalla ajalla (1950); Salaperäinen sulhanen (1950; Den hemliga fästmannen, 1952); Niskavuoren Heta (1950; ”Heta från Niskavuori”, 1977); Kallen kalossit eli korvapuusti (1951); Kuunsilta (1951); Entäs nyt, Niskavuori (1953; ”Hur skall det gå med Niskavuori?”, 1978); Sahanpuruprinsessa (1965).

ПерекладиРедагувати

КритикаРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Hella Wuolijoki. Naytelmat.fi. 2014. Suomen Näytelmäkirjailijaliitto.
  2. а б Erkki Tuomioja: Hella Wuolijoki oli omalla tavallaan vilpittömästi Suomen asialla. Helsingin Sanomat, 3.7.1994
  3. Jukka Seppinen: «Vallankumouksesta sotien loppuun», Neuvostotiedustelu Suomessa 1917—1991, s. 65-123. Jyväskylä: Gummerus, 2006. ISBN 951-20-6548-7
  4. Шумахер Е. Життя Брехта = Leben Brechts. — М. : Веселка, одна тисяча дев'ятсот вісімдесят вісім. — С. 145. — ISBN 5-05-002298-3.
  5. Еткінд Е. [http: //lib.ru/INPROZ/BREHT/breht3_4.txt Пан Пунтила і його слуга Матті] // Бертольт Брехт. Театр. П'єси. Статті. Висловлювання. У п'яти томах.. — М. : Искусство, 1 964.