Гейманович Олександр Йосипович
| Гейманович Олександр Йосипович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
3 серпня 1882 Харків |
| Помер |
18 квітня 1958 (75 років) Харків |
| Країна |
 Російська імперія →  СРСР |
| Діяльність | психіатр |
| Alma mater | Харківський університет, Одеський університет |
| Галузь | психоневрологія |
| Заклад | Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України |
| Посада | 1920—1932 — ректор, Український науково-дослідний психоневрологічний інститут |
| Науковий ступінь | заслужений професор УРСР |
| Відомий завдяки: | опис хвороби Гаккебуша-Гейєра-Геймановича |
Олекса́ндр Йо́сипович Гейманович (* 22 липня (4 серпня) 1882, Харків — † 18 квітня 1958, Харків) — лікар-психоневролог, нейроморфолог, автор клінічно-морфологічної класифікації віспяного тифу, заслужений професор УРСР (1927), засновник і директор Українського психоневрологічного інституту (1920–1932), віце-президент Української психоневрологічної академії (1932–1937), лауреат Криловської премії Харківського медичного товариства (1911).
Життєпис ред.
Народився 22 липня 1882 року в родині службовців у Харкові. Закінчивши 1900 року з медаллю гімназію [2], він вступив до медичного факультету Харківського університету, а потім перевівся на медичний факультет Московського університету, закінчивши його у 1908 році, там і працював — у неврологічній (професора В. К. Рота), та психіатричній (професора В. П. Сербського) клініках.
У 1911 році О.Й. Гейманович, повернувшись до Харкова, почав працювати лікарем-психоневрологом Губернської місцевої автономної лікарні (Сабурова дача). В 1911—1918 роках одночасно працював працював старшим асистентом клініки нервових хвороб Харківського жіночого медичного інституту.
Починаючи з Першої світової війни (1914 рік), консультував і оперував у госпіталях, проводив дослідження у військовій неврології та психіатрії.
У 1918–1919 роках брав активну участь в організації радянської охорони здоров’я в Україні.
У 1920 році у Харкові, що був тоді столицею України, за ініціативою О.Й. Геймановича та під його керівництвом, було організовано Український науково-дослідний психоневрологічний інститут, першим директором якого і став Олександр Йосипович (1920–1932)[1]. Український психоневрологічний інститут на чолі з ним став одним із провідних науково-дослідних інститутів України та Європи, підтримуючи тісні зв’язки з престижними російськими та європейськими неврологічними інститутами [2].
У 1929 році був обраний членом Постійного Міжнародного Комітету Міжнародних Неврологічних Конгресів[1].
У 1932 році інститут, об’єднавшись з Українським державним інститутом клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, заснованим у 1926 році проф. В.П. Протопоповим, утворили Всеукраїнську психоневрологічну Академію, віце-президентом якої став О.Й. Гейманович[1].
1927 — заслужений професор УРСР, 1928 — доктор медичних наук.
У 1937 році Академія була реорганізована в Центральний психоневрологічний інститут, у якому вчений був керівником неврологічної клініки та гістографічної лабораторії. Він очолював клініку до 1953 року[1].
У 1940 році, під час війни з білофінами, був консультантом Фінського фронту, у період Великої Вітчизняної — консультантом Закавказького фронту та Чорноморського флоту.
З 1953 - 1957 роках працював консультантом Центральної психоневрологічної та нейрохірургічної лікарні Міністерства шляхів сполучення СРСР (м. Харків) та обласної клінічної бальнеологічної лікарні.
О.Й. Гейманович помер 18 квітня 1958 року у Харкові.
Наукова та педагогічна робота ред.
Клініко-морфолого-фізіологічний напрямок - основний вид діяльності О.Й. Геймановича. Вивчав судинні захворювання, питання хірургічної невропатології та нейроонкології.
Йому належать дослідження та публікації про цереброспінальний сифіліс, зорові рефлекси, монографія з нейроонкології «Об истинных нейромах», вперше вивчені в Україні.
У 1919 році в Одесі разом з Я.М. Раймістом він вперше описав епідемічний енцефаліт на території України, працював над питаннями інфекційних психозів, тонусу та моторної діяльності, хірургічної невропатології, нейроонкології.
У 1920 році разом із психіатром В.М. Гаккебушем він написав монографію «Об Альцгеймеровской болезни», присвячену її клініці та гістопатології, дав нову клініко-морфологічну класифікацію висипного тифу.
У 1936 р. О.Й. Гейманович розробив та запропонував систематику пухлин нервової системи, отримав нові дані про патомеханізми повітряної контузії, фантома тощо[1].
Протягом життя вчений опублікував понад 350 наукових праць, близько 20 монографій. Він підготував 200 вчених-фахівців, 14 професорів та докторів наук, безліч доцентів, керівників охорони здоров’я.
У різний час був організатором, редактором та членом редакційних колегій 24 видань всесоюзного та республіканського значення, журналів «Врачебное дело», «Неврология», «Невропатология и психиатрия», «Вопросы нейрохирургии» та ін.
Вчений володів п’ятьма мовами. Також серед робіт:
- «Про психоаналітичну методику лікування неврозів (по Фрейду)», 1910,
- «Клінічна концепція епідемічного енцефаліту», 1927,
- «Центральні моторні порушення та психіка», 1937,
- «Рання діагностика й профілактика інфекцій нервової системи», 1956.
Звання ред.
- 1927 р. – удостоєний звання «Заслужений професор УРСР».
- 1928 р. – присвоєно звання почесного доктора медицини[1].
Пам'ять ред.
Разом з Т. Гейєром та В. Гаккебушем описав хворобу, названу їх іменами (псевдоальцгеймерівський синдром, каротидно-темпоральний синдром), 1936.
Джерела ред.
- Українці у світі[недоступне посилання з липня 2019]
- Прес-центр
- УРЕ [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.]
- Гейманович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
- ВРЕ [Архівовано 3 лютого 2013 у Wayback Machine.]
- Гейманович Олександр Йосипович [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
Примітки ред.
- ↑ а б в г д е Лісовий, В. М. Выдающийся отечественный психоневролог Александр Иосифович Гейманович. В. М. Лісовий, Ж. М. Перцева // Вірні клятві Гіппократа: розповіді про тих, хто є взірцем для прийдешніх поколінь лікарів / за ред.: В. М. Лісового, В. А. Капустника, Ж. М. Перцевої ; укладачі: Ж. М. Перцева, І. В. Киричок, О. В. Семененко ; Харківський національний медичний університет. – Харків : ХНМУ, 2020. – 624 с. – (215-річчю Харківської вищої медичної школи присвячується). (Стор. 272-274).
- ↑ Тайцлін, В. І. Гейманович Олександр Йосипович (1882-1958). В. І. Тайцлін // Видатні вихованці Харківської вищої медичної школи : біобібліографічний довідник / за заг. ред. В. М. Лісового. – Харків : ХНМУ, 2010. – С. 46-47.
|
Це незавершена стаття про українського науковця. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |