Вікіпедія

Гауришанкар

гора в Непалі та Китаї
(Перенаправлено з Гаурі Санкар)

Гауришанкар, Гаурі Санкар або Гаурі Шанкар (англ. Gaurishankar; деван. गौरीशंकर; тибет. Jomo Tseringma) — гора в Азії, висотою 7146 м — друга за висотою вершина хребта Ролвалінґ-Гімал після Мелунгце (7181 м), який в свою чергу є частиною Гімалаїв, на кордоні Непалу та Китаю. Стандартний час Непалу (UTC+5:45) прив'язаний до меридіану, який проходить через цю гору[3].

Гауришанкар
деван. गौरीशंकर; тибет. Jomo Tseringma
Гора Гауришанкар
Гора Гауришанкар
Гора Гауришанкар
27°57′54″ пн. ш. 86°20′07″ сх. д. / 27.96500° пн. ш. 86.33528° сх. д. / 27.96500; 86.33528[1]
Країна

Непал Непал
зона Джанакпур
(Центральний регіон)

КНР КНР
округ Шигацзе
(Тибетський автономний район)
Регіон Dolakha Districtd
Тибетський автономний район
Система Ролвалінґ-Гімал (Гімалаї)
Тип гора
Висота 7146 м[2]
Висота відносна 1600 м  ↓ 5546 м[2]
Ізоляція 9,5 км → Мелунгце (7181 м)[1]
Список
Перше сходження Гауришанкар Північна (7146 м) — 8 травня 1979 (Джон Роскеллі, Додже Шерпа)
Гауришанкар Південна (7010 м) — 8 листопада 1979 (Британо-Непальська експедиція Пітера Бордмана)
Маршрут сніго-льодовий підйом
Гауришанкар. Карта розташування: Китайська Народна Республіка
Гауришанкар
Гауришанкар
Гауришанкар (Китайська Народна Республіка)
Гауришанкар. Карта розташування: Непал
Гауришанкар
Гауришанкар
Гауришанкар (Непал)
Мапа
CMNS: Гауришанкар у Вікісховищі

Географія

ред.

Масивна гора з двома вершинами: Гауришанкар Північна (Головна або Шанкар), лежить північніше, та Гауришанкар Південна (Гаурі, 6950 м)[4] — лежить за 1,02 км на південь від головної. За іншими даними, висота південного піку складає 7010 м[5]. Адміністративно вершина лежить на кордоні Непалу: у районі Долакха, зони Джанакпур, у крайній північно-східній частині Центрального регіону та Китаю: у повіті Тінгрі, округу Шигацзе, в південній частині Тибетського автономного району.

Гауришанкар лежить біля західного краю хребта Ролвалінґ-Гімал, приблизно за 35 км на південний-захід від Чо-Ойю (8188 м), найближчого восьмитисячника та за 100 кілометрів на схід — північний схід від Катманду. (Це майже безпосередньо між Катманду та Еверестом. Вершину видно з Катманду). На захід від вершини лежить долина річки Бхоте-Коші, західна межа Ролвалінґ-Гімал. На північний схід лежить долина Менлунґ-Чу, яка відокремлює вершину від батьківського піка Мелунгце. На південь лежить Ролвалінґ-Чу, що веде до проходу Тесі Лапча, який дає доступ до регіону Кхумбу[6]. Він знаходиться в районі Долакха.

Абсолютна висота вершини 7146 метрів над рівнем моря, за іншими даними — 7134 м[1]. Відносна висота — 1600 м, з найвищим сідлом — 5546 м. Топографічна ізоляція вершини відносно найближчої вищої гори Мелунгце (7181 м) — становить 9,51 км.

Назва

ред.

Гора має дві вершини: північна (вища) — називається Шанкар (прояв бога Шиви), а південна називається Гаурі (прояв богині Парваті — супутниці і другої дружини бога Шиви). Вершини суттєво піднімається над долинами річок Бхоте-Коші і Тама-Коші (річки басейну річки Коші) більш як на 5000 м[7][8], і оточені з усіх боків крутими схилами та довгими, корінними хребтами.

На рубежі XIX і XX століть європейці помилково іменували Гауришанкаром ще більш високу гору, справжня назву якої на тибетській мові — Джомолунгма[9].

Історія підкорення

ред.

Перші спроби піднятися на Гауришанкар були зроблені в 1950-х і 1960-х роках, але погода, лавини та складні льодові обставини завадили цим експедиціям[10]. З 1965 по 1979 рік гора була офіційно закрита для сходження. Коли було надано дозвіл для підйомів в 1979 році, американсько-непальська експедиція, нарешті 8 травня, дісталася до верхівки Головної вершини — «Шанкар», через Західний схил[11]. Це був шлях надзвичайних технічних труднощів. У дозволі міністерства туризму Непалу було передбачено, що сходження може бути здійснено лише у випадку, якщо на вершину піднялася б однакова кількість альпіністів з обох країн. Джон Роскеллі та Додже Шерпа виконали це зобов'язання[6].

У тому ж році британсько-непальська експедиція на чолі з Пітером Бордманом піднялася на довгий і труднодоступний Південно-західний хребет. Бордман, Тім Лич, Гай Недхардт і Пемба Лама піднялися на Південну вершину — «Гаурі» (7010 м.) 8 листопада 1979 року[12]. Хоча вони не зробили спробу пройти по гребню до Головної вершини — «Шанкар», їхній підйом був сам по собі значним досягненням в альпінізмі.

У 1983 р. Гауришанкар знову був підкорений словенською командою[13][14]. Головна вершина (7146 м) була підкорена 1 листопада Славком Канкаром (лідером експедиції), Бояном Шротом та Сміляном Смодишем; а через три дні це повторили — Франко Пєпєвнік та Йоже Зупан. Вони піднялися на ліву частину Південного схилу, щоб дістатися до Південно-західного хребта, а потім продовжили шлях на Головну вершину[15].

Сайт «Himalayan Index» містить офіційну інформацію лише про два додаткових підйоми Головну вершину Гауришанкар[16]. Другий підйом був зроблений весною 1984 року Віманом Кульбреттом та Шерпом Анг Камі, через новий маршрут до Південно-західного хребта. Третій підйом (і перший зимовий), у січні 1986 року, було зроблено південнокорейцем Чой Хан-Джо та Шерпа Анг Камі[17].

Галерея

ред.
  •  
    Гауришанкар (ліворуч)
  •  
    Гауришанкар (вид з півдня)
  •  
    Масив Гауришанкар

Див. також

ред.

Примітки

ред.
  1. ↑ а б в Gaurishankar, China/Nepal. Peakbagger.com[d], (англ.).
  2. ↑ а б "High Asia II: Himalaya of Nepal, Bhutan, Sikkim and adjoining region of Tibet". Peaklist.org. Retrieved. редаговано 20-03-2011. Peaklist.org. Архів оригіналу за 6 квітня 2016. Процитовано 14-11-2017.
  3. ↑ Gurung, Trishna. 15 minutes of fame. Nepali Times. Архів оригіналу за 25 Jul 2011. Процитовано 18-11-2017.
  4. ↑ Guarishankar-Guari Peak, China. Peakbagger.com[d], (англ.).
  5. ↑ Rolwaling Valley. Gauri Shankar — 7134m. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 17 листопада 2017.
  6. ↑ а б Fanshawe, Andy; Venables, Stephen (1995). Himalaya Alpine-Style. Hodder and Stoughton.
  7. ↑ Ohmori, Koichiro (1994). Over The Himalaya. Cloudcap Press (The Mountaineers). ISBN 978-0938567370.
  8. ↑ DEM files for the Himalaya [Архівовано 10 грудня 2009 у Wayback Machine.] (Corrected versions of SRTM data)
  9. ↑ The Environs and Native Names of Mount Everest [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] (англ.)
  10. ↑ Neate, Jill (1989). High Asia: An Illustrated History of the 7000 Metre Peaks. The Mountaineers. ISBN 978-0898862386.
  11. ↑ Read, Al (1980). The Nepalese-American Gaurishankar Expedition. American Alpine Journal. American Alpine Club. 22 (2): 417. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 19-11-2017.
  12. ↑ Boardman, Peter (1983). Sacred Summits. London: Arrow Books, LTD. ISBN 978-0099310402.
  13. ↑ Griffen, Lindsay (5 листопада 2013). South face of Gaurishankar finally climbed. British Mountaineering Council. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 19-11-2017.
  14. ↑ An interview with Aco Pepevnik. 16 червня 1997. Архів оригіналу за 03-01-2015. Процитовано 19-11-2017.
  15. ↑ Griffin, Lindsay (2014). Gaurishankar (to Point 6,850m), south face, Peine Prolongée. American Alpine Journal. American Alpine Club. Архів оригіналу за 3 січня 2015. Процитовано 19-11-2017.
  16. ↑ Himalayan Index. Alpine Club. Архів оригіналу за 17 липня 2017. Процитовано 19-11-2017.
  17. ↑ AAJ online. American Alpine Journal: 237. 1986. Архів оригіналу за 20 січня 2015. Процитовано 19-11-2017. {{cite journal}}: Cite має пустий невідомий параметр: |df= (довідка)

Посилання

ред.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гауришанкар&oldid=41805151