Вікіпедія

Гасиджак Леся Іванівна

українська етнологиня, музейниця та публіцистка

Гасидж́ак Л́еся Ів́анівна (14 жовтня 1982(19821014), с. Михайлівка, Машівський район, Полтавська область, Україна) — українська етнологиня, музейниця, публіцист, в. о. генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду (з 20 липня 2022).

Гасиджак Леся Іванівна
Народилася 14 жовтня 1982(1982-10-14)[1] (41 рік)
Михайлівка, Машівський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР[1]
Країна  Україна
Діяльність етнолог, музейниця, історик, публіцистка
Alma mater Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2004)
Заклад Національний музей «Меморіал пам'яті жертв голодоморів в Україні»

Життєпис ред.

2004 року закінчила історичний факультет Київський національний університет імені Тараса Шевченка як бакалавр, за спеціальністю «Історія», а у 2005 році там же випустилася як магістр етнології.

У «музейну сферу» прийшла в 2007 р. з початком роботи в департаменті культурологічних програм Міжнародного благодійного Фонду «Україна 3000». Першою музейною практикою була робота в Літературно-меморіальному музеї-квартирі П. Г. Тичини.[2] У 2013—2015 Гасиджак працювала там провідним науковим співробітником за сумісництвом.

У 2009 році захистила дисертацію кандидата історичних наук зі спеціальності етнологія в КНУ імені Шевченка.

У 2008—2014 рр. працювала в громадській організації «Український центр розвитку музейної справи», відповідаючи за інформаційно-аналітичну роботу, як начальник інформаційно-аналітичного відділу. Була редакторкою веб-порталу «Музейний простір», також має понад три сотні публікацій на порталі[2].

У 2014—2015 роках працювала старшим науковим співробітником відділу культурологічних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства.

У 2015—2019 рр. (з перервами) працювала першим заступником генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. У 2019—2021 рр. очолювала БО «Міжнародний благодійний фонд Музею Голодомору».

20 липня 2022 року наказом Міністра культури та інформаційної політики України була призначена виконуючою обов'язки Генерального директора Національного музею Голодомору-геноциду. Попередня директорка, Олеся Стасюк, була звільнена через звинувачення у плагіаті та некомпетентності. Зазаначалося, що Гасиджак виконуватиме обов'язки генерального директора музею до призначення генерального директора, якого буде обрано на конкурсній основі після припинення дії «воєнного стану», введеного через широкомасштабне російське вторгнення в Україну.[3]

Скандали ред.

Наприкінці липня 2023 року розгорівся скандал довкола зовнішності Лесі Гасиджак. 24 липня, Гасиджак провела медіатур для представників провідних українських ЗМІ на будівництві другої черги Музею Голодомору, довкола добудови якого у той час точилися суперечки. Гасиджак та представник генерального підрядника заявили про необхідність завершення спорудження музею.[4] Наступного дня адвокат нардепа Дубінського Клим Братківський, опублікував на своїй сторінці у фейсбуці світлину Лесі Гасиджак з медіатуру з підписом: «Можете називати це бодішеймінгом, фетшеймінгом та лукізмом, але я вважаю, що Музей Голодомору-геноциду має очолити військовий, який пройшов російський полон і знає реально, що таке голод, тому він може зрозуміти всю суть музею про Голодомор, а не пані Леся Гасиджак».[5] А невдовзі народна депутатка Мар'яна Безугла розкритикували Гасиджак через її зовнішність та вагу, доповнивши свій допис світлинами Лесі Гасиджак, виснажених від голоду темношкірих дітей та пам'ятника Голодомору[6]. Ці та інші подібні публікації та коментарі, що критикували Лесю Гасиджак через її зовнішність та вагу, набули значного суспільного резонансу в українських ЗМІ та соцмережах.

Гасиджак підтримали сотні людей, у тому числі й лідери суспільної думки, політики, письменники, зокрема Ірина Цілик та Оксана Забужко[6].

27 липня Леся Гасиджак заявила, що подасть до суду на Клима Братківського[7].

Наукова діяльність ред.

Коло наукових інтересів — історія повсякдення, традиційна та сучасна культура українців, культура жителів передмістя та субкультури професійних груп, а також процеси і тенденції, що проходять в музейній галузі України. Тема дисертації — «Процеси трансформації етнокультури українців Донеччини наприкінці ХХ — на початку ХХІ ст»[8].

Автор двох науково-популярних лекторіїв «(Не)Відомий Донбас: історичні міфи та культурні реалії» та «Літературне тло історичного процесу».[2]

Примітки ред.

  1. ↑ а б Українська Вікіпедія — 2004.
  2. ↑ а б в Біографія та всі публікації автора Лесі Гасиджак на порталі «Музейний простір»
  3. ↑ У Національному музеї Голодомору — зміна керівництва. Історична правда
  4. ↑ На будівництві другої черги Музею Голодомору побували журналісти
  5. ↑ АДВОКАТ КЛИМ БРАТКІВСЬКИЙ ЗАЯВИВ, ЩО МУЗЕЙ ГОЛОДОМОРУ МОЖЕ ОЧОЛЮВАТИ ЛИШЕ ТОЙ, ХТО ЗНАЄ, ЩО ТАКЕ ГОЛОД, А НЕ ПАНІ ЛЕСЯ ГАСИДЖАК AdvokatPost
  6. ↑ а б Леся Гасиджак — про Музей Голодомору, бодішеймінг та уроки гуманізму Vogue Ukraine
  7. ↑ Очільниця музею Голодомору Леся Гасиджак подає до суду через цькування Радіо Свобода
  8. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 13 серпня 2023. Процитовано 13 серпня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела ред.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гасиджак_Леся_Іванівна&oldid=42251465