Вікіпедія

Вільгельм Кюльц

німецький політик

Вільгельм Леопольд Фрідріх Кюльц (нім. Wilhelm Leopold Friedrich Külz 18 лютого 1875, Борна — 10 квітня 1948, Берлін) — німецький політик, член Німецької демократичної партії і Ліберально-демократичної партії Німеччини. У 1926 році був рейхсміністром внутрішніх справ, в 1945—1948 роках обіймав посаду голови ЛДПН.

Вільгельм Кюльц
нім. Wilhelm Külz
 
Ім'я при народженні: нім. Wilhelm Leopold Friedrich Külz
Народження: 18 лютого 1875(1875-02-18)[1][2][3]
Борна, Amtshauptmannschaft Bornad, округ Лейпциг[d], Королівство Саксонія, Німецька імперія[1][2]
Смерть: 10 квітня 1948(1948-04-10)[1][2][…] (73 роки)
Берлін, Німеччина[1][2]
Поховання: Wilmersdorf Cemeteryd
Країна: Німеччина і НДР
Релігія: лютеранство
Освіта: Лейпцизький університет[2], Тюбінгенський університет[2] і Gymnasium St. Augustind
Партія: Німецька демократична партія (1930)[2], Ліберально-демократична партія Німеччини[2] і German State Partyd[2]
Діти: Helmut R. Külzd

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Біографія ред.

Кюльц народився в родині саксонського священика, брат-близнюк Вільгельма Кюльца — лікар тропічної медицини та викладач вищої школи Людвіг Кюльц. Вільгельм Кюльц отримав атестат зрілості в 1894 році в земельній школі Святого Августина в Гріммі і потім вивчав юридичні та державні науки в Лейпцизькому і Тюбингенському університетах і захистив докторську дисертацію. У 1901 році Кюльц влаштувався міським писарем в Ціттау, в 1903 році обіймав посаду заступника бургомістра Мерані. У 1904—1912 роках служив бургомістром Бюккебургу. Обирався в ландтаг Шаумбург-Ліппе, був депутатом в 1906—1912 роках і з 1910 року обіймав посаду голови ландтагу.

У 1907 році Кюльц був призначений рейхскомісаром з питань самоврядування в Німецькій Південно-Західній Африці і провів рік в Африці. Введена там система комунального управління була підготовлена Кюльцем. У 1912 році Вільгельм Кюльц був обраний обер-бургомістром Циттау, воював чотири роки солдатом в Першу світову війну і демобілізувався в званні майора. У 1923 році Кюльц був обраний другим бургомістром Дрездена і відповідав за міські фінанси.

Спочатку Кюльц тяжів до Націонал-ліберальної партії і безуспішно висувався від неї в Рейхстаг. У 1918 році вступив в Німецьку демократичну партію. У 1920—1933 роках очолював партію в Саксонії. У 1919 роках був депутатом Веймарського національних зборів і в 1922—1932 роках — депутатом рейхстагу.

У січні 1926 р Кюльц був призначений рейхсміністром внутрішніх справ у другому уряді Ганса Лютера і зберіг цей пост за канцлера Вільгельма Маркса аж до його повалення в грудні того ж року.

9 лютого 1931 року Кюльц був обраний обер-бургомістром Дрездена. Був зміщений з посади рейхскомісаром Манфредом фон Кіллінгер за те, що не хотів звільняти небажаних підлеглих і в березні 1933 року відмовився підняти над ратушею прапор зі свастикою. У 1935 році Кюльц переїхав до Берліна, де працював адвокатом і служив в різних господарських об'єднаннях і підтримував контакти з антифашистськими колами.

В середині 1945 року Кюльц виступив одним із засновників Ліберально-демократичної партії Німеччини і в листопаді того ж року став головою партії після зсуву Вальдемара Коха радянською окупаційною владою. З 1945 року був видавцем газети ЛДПН Der Morgen. 17 березня 1947 року разом з Теодором Хойсом був обраний співголовою Демократичної партії Німеччини. Менш року спроба створення загальнонімецької партії провалилася через участь ЛДПН в організованому СЄПН 1-му Німецькому народному конгресі за єдність і справедливий світ. Як представник другої за значимістю партії в Радянській зоні окупації Німеччини Кюльц не погоджувався з домінуванням СЄПН на конгресі. 18 січня 1948 року Кюльц був виведений зі складу правління ДПН з формулюванням «за прийняття російської позиції з питання єдності Німеччини», що фактично стало кінцем ДПН.

Разом з Отто Нушкою і Вільгельмом Піком Кюльц став співголовою Німецького народного ради, попередника Народної палати НДР.

Син — Гельмут Р. Кюльц (1903—1985) займав в 1946—1948 роках пост міністра юстиції Тюрінгії і після втечі в західну окупаційну зону Німеччини служив в 1953—1971 роках головою судової колегії Федерального адміністративного суду.

Вільгельм Кюльц разом з дружиною Ерной і сином Гельмутом був похований на Вільмерсдорфском кладовищі в Берліні.

Твори ред.

  • Leben und Streben des Akademischen Gesangvereins Arion während der 50 Jahre seines Bestehens. Festschrift zum 50jährigen Jubiläum. Allen Arionen gewidmet von einem Alten Herrn . Leipzig 1899.
  • Deutsch-Südafrika im 25. Jahre deutscher Schutzherrschaft . Süsserott, Berlin 1909.
  • Die Gemeindepolitik der Deutschen Demokratischen Partei. Demokratischer Verlag, Berlin o. J. (1920).
  • Deutsche Wiedergeburt. Parteileitung d. Liberal-Demokratischen Partei Deutschlands, Berlin o. J. (1947).
  • Aus Reden und Aufsätzen. Hrsg. von Manfred Bogisch, Buchverlag Der Morgen, Berlin одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири.
  • Ein Liberaler zwischen Ost und West: Aufzeichnungen 1947—1948. Hrsg. von Hergard Robel, Oldenbourg, München 1989, ISBN 3-486-54101-3 .

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г Deutsche Nationalbibliothek Record #118725114 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в г д е ж и к Biografisches Handbuch der Berliner Stadtverordneten und Abgeordneten 1946-1963 — B: Berlin Landesarchiv, 2011. — S. 159. — 331 с. — ISBN 978-3-9803303-4-3
  3. ↑ Munzinger Personen
  4. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.

Література ред.

  • Armin Behrendt: Wilhelm Külz: Aus dem Leben eines Suchenden. Buchverlag Der Morgen, Berlin 1968. Наступні
  • Karl-Heinz Grundmann (Hrsg.): Zwischen Verständigungsbereitschaft, Anpassung und Widerstand: Die Liberal-Demokratische Partei Deutschlands in Berlin und der Sowjetischen Besatzungszone 1945-1949. FDP-Bundestagsfraktion, Bonn 1978.
  • Thomas Kübler: Wilhelm Külz als Kommunalpolitiker. In: Jahrbuch zur Liberalismus-Forschung. Band 18, 2006, S. 101—110.
  • Harald Lönnecker: Johannes Hohlfeld (1888—1950) — Deutscher Sänger, Genealoge und Politiker, in: Einst und Jetzt. Jahrbuch des Vereins für corpsstudentische Geschichtsforschung 46 (2001), S. 185—226, hier S. 198.
  • Harald Lönnecker: "Nicht Erz und Stein, Musik soll unser Denkmal sein! "Die Singbewegung und das nie gebaute Denkmal der Deutschen Sängerschaft (Weimarer CC), in: Einst und Jetzt. Jahrbuch des Vereins für corpsstudentische Geschichtsforschung 47 (2002), S. 321—352, hier S. 349.
  • Wolfgang Mischnick: Erinnerungen an Wilhelm Külz. Wilhelm-Külz-Stiftung, Dresden 1995.
  • Gerhard Papke: Die Nachkriegspolitik von Wilhelm Külz. Wilhelm-Külz-Stiftung, Dresden 1 998.
  • Werner Schneider: Die Deutsche Demokratische Partei in der Weimarer Republik: 1924—1930. Fink, München 1978, ISBN 3-7705-1549-8 .

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Вільгельм_Кюльц&oldid=41966845