Вікіпедія:Конфлікти: поява, вирішення, запобігання, поглиблення

Конфлікт — це протилежність гармонії та злагоді; стан їхньої відсутності. Конфлікт стартує тоді, коли дві сторони розходяться щодо бачення певного питання. Лише від підготовленості сторін залежитиме те, як розвиватиметься конфлікт: чи вийдуть сторони із нього взаємно збагачені, чи взаємно розбиті.

Причини і передумови

Кожен вважає себе правим

Вікіпедія характерна тим, що конфлікти тут дуже запеклі. Відбувається це через те, що люди роблять свій внесок дуже щиро, із душею, а відтак — приймають все близько до серця. Ніхто, за виключенням вандалів чи найманих редагувальників, не приходить у Вікіпедію без здорового ентузіазму, без натхнення дописати у ній щось недописане чи виправити невиправлене. Ніхто, окрім згаданих винятків, не приходить її спеціально попсувати. Відповідно, при появі конфлікту практично кожен вікіпедист вважає, що робить все правильно, із найкращими намірами, і саме він поліпшує Вікіпедію.

Те, що кожна сторона конфлікту щиро вважає, що саме вона несе добро, правду, раціо і справделивість — фактор, який треба завжди мати на увазі. Це ж і причина запеклості конфліктів: щирість власних намірів; образа на те, що найкращі пориви і намагання людини хтось не оцінив, чи й розкритикував; щирість переконання у тому, що опонент щось псує, а не виправляє.

Атомізація у спільноті

Одна з передумов того, що конфлікт розвиватиметься ірраціонально — це атомізація у спільноті. Тобто коли участь у конфлікті бере одна або навіть дві сторони, які не вміють розв'язувати суперечність у конструктивний спосіб. А не вміють вони через те, що здебільшого займалися написанням статей на самоті — тобто працювали атомізовано, без навичок взаємодії з іншими у складних ситуаціях.

Неконструктивність взаємодії полягатиме у наступних діях:

• проста війна редагувань із наміром «побороти» іншу сторону;
• звернення до адмінів без самостійних спроб вирішити конфлікт;
• апеляція до власних світоглядних цінностей, а не апеляція до правил.

Натомість, конструктивна взаємодія мала б виглядати так:

• при перших ознаках того, що з'явилася незгода на сторінці, сторони починають обговорення, без спроб вести війну редагувань;
• обидві сторони викладають свою точку зору на проблему, із поясненнями, заснованими на правилах Вікі;
• якщо обидві сторони зрозуміли позицію протилежної сторони, але однак не можуть досягти згоди щодо вирішення суперечки, вони звертаються до спільноти;
• на момент звернення інші члени спільноти вже бачать позиції сторін та аргументацію, що значно спростить пошук рішення.

Ясний виклад позицій сторін, із вичерпною аргументацією кожної з них — єдиний можливий спосіб вирішення непопрозуміння у найбільш конструктивний спосіб.

Сіра зона правил

Одна з проблем — сіра зона у правилах. Сіра зона — це смуга невизначеності між тими множинами ситуацій, для яких спільнота майже одностайна у своїх оцінках: «дозволено» і «заборонено». Коли починається зона, де дозволеність і забороненість стають предметом розбіжностей у поглядах різних груп — це і є сіра зона. І ця сіра зона — генератор постійних конфліктів.

Найпростіше це проілюструвати правилом типу ВП:КЗ, де значущість теми визначається істотністю висвітлення її у джерелах. Ось це поняття істотності висвітлення — дуже еластичне, дуже ефемерне і дуже невизначене. Уявлення про цю істотність сильно відрізняється навіть у різних адміністраторів, а ще більше — у різних членів всієї спільноти. Відповідно, існує дуже широка сіра зона, яка генерує конфлікт. Хтось вважає, що щось неправильно вилучили, а хтось — що неправильно залишили. Бо уявлення у всіх про те, де розташований поріг, який відділяє 0 від 1 — дуже різні. Одні воліли б залишати статті, навіть ледь підтверджені випадковим джерелом, підтримуючи таким чином українське, інші наполягали б на вилученні недостатньо висвітленої у джерелах теми як такої, що не відповідає стандартам енциклопедії, чим підважує довіру до українського, та ще й потребує витрати на себе дорогоцінного часу (див. ВП:Зайві статті, ВП:ЕРОЗІЯ).

Сірі зони є і у всіх інших правилах, — ВП:НО (це вже образа? вона вже заслуговує на блокування?), ВП:АП (це вже достатньо багато скопійовано дослівно? чи варто за це вже давати зауваження?), ВП:АД (це вже достатньо надійне джерело? чи варто його залишати у статті?) — будь-яких.

Порівняння яблук і апельсинів

Ще одна проблема — закладені у правилах порівняння непорівнюваного. Правила, де є різні площини, в яких може відбуватися максимізація якихось показників. Тобто правила, в яких так чи інакше доводиться вибирати між зеленим і квадратним, між холодним і легким.

Найпростіше це проілюструвати правилом типу ВП:НАЗВА_СТАТТІ. Правило говорить обирати назву статті за можливістю найкоротшу, але достатню для однозначної ідентифікації теми статті. Вже на цьому етапі ми можемо отримати порівняння непорівнюваного: що важливіше — короткість чи впізнаваність? Добре, якщо найкоротша і впізнавана назва — це одне й те ж. Тобто, коли максимізований за параметром А результат співпадає із результатом, максимізованим за параметром Б. Проблема виникає у тих ситуаціях, коли є коротка, але менш впізнавана назва, і довша, але більш впізнавана. І є прихильники обох варіантів. У найбільш складному випадку Варіант А буде загалом мати настільки ж сильні аргументи, як і Варіант Б — тобто кожна з назв цілком заслужено могла б бути назвою статті, ці варіанти є до певної міри рівноцінними. Тим більш жорсткішою буде негативна реакція від прихильників варіанту, який не оберуть.

Додамо ще відповідність правопису — і ми отримаємо третю площину, де може відбуватися суперечність: більш відповідні правопису варіанти, і менш відповідні. Ми можемо додати ще невизначеність із самим правописом, можливі суперечності із більш і менш надійними джерелами, із формою запису назви для циклу пов'язаних статей тощо, — все це додаватиме щоразу нову площину, яка не перетинається з попередніми. Все це змушує порівнювати параметри, що напряму непорівнювані.

Звісно, не тільки ВП:НАЗВА_СТАТТІ має таку вроджену конфліктогенність.

Неписані домовленості

Однією із невеликих причин конфліктів можуть бути неписані домовленості. Як правило, новачок не знає про якісь усталені підходи, що не закріплені ніде формально. Він може тривалий час робити помилки, поки йому не вкажуть на існування певної традиції — але новачки здебільшого приймають існування такої традиції.

Неписані домовленості можуть стати предметом суперечки досвідчених користувачів, якщо хтось не поділяє згоди щодо існування домовленості. На те вона й неписана. За нагоди, деякі неписані традиції є сенс формалізувати у текст: записаний текст може бути вичитаним, він ясніше описує проблематику, ніж непроговорені уявлення різних людей. Але пам'ятайте і про ВП:НЕБЮРО і ВП:НГП — не все і не завжди може і має бути записаним: все неможливо записати.

Поява конфлікту

Конфлікт починається з незгоди, а незгода починається із різниці у баченні. Набір питань, де люди можуть мати розбіжності у баченні — якзавгодно широкий. Від найменших дрібниць до найбільш світоглядних основ. І якщо основи світогляду навряд хтось змінить в процесі редагування Вікіпедії, то розбіжності у менш визначальних переконаннях цілком можливо врегулювати.

Вирішення

Вирішення конфліктів описує правило Вікіпедія:Розв'язання конфліктів, немає сенсу його повторювати.

Головні моменти: спершу докладіть самостійних зусиль для того, щоб обговорити із людиною суть незгоди, і тільки якщо вам не вдалося порозумітися, зверніться до спільноти по послуги медіатора чи посередника.

Наслідок розв'язаного конфлікту

В ідеалі, після конфлікту його сторони повинні отримати наступне:

• Сторона А отримала пояснення що вона робила неправильно (якщо таке було).
• Сторона Б отримала пояснення що вона робила неправильно (якщо таке було).
• Обидві сторони отримали пояснення як вони мали б робити правильно.

Якщо конфлікт не закінчується чимось подібним, значить спільнота з нього не винесла те, що могла б винести. А це значить, що конфлікт може повторитися частково або повністю.

Запобігання конфліктам

Якщо причиною конфліктів є різниця у баченні, то запобіганням буде будь-яка робота, яка синхронізує людей.

Всякі заходи, які приводять уявлення людей до спільного знаменника, які налаштовують всіх на одну хвилю — це запорука мінімізації конфліктів.

Всяка діяльність, яка звужує сіру зону невизначеності правил — знижує ризик появи конфліктів. Будь то обговрення щодо того як треба сприймати якесь правило, чи прийняття змін до правила, які зроблять його більш однозначним і менш суперечливим. Існують різні техніки звуження цих сірих зон через краще пропрацювання норм та вимог у тексті правила.

Всякий раз, коли питання вирішується через проливання світла: проговорюється публічно, із наведенням ясних аргументів — причин того чи іншого рішення, — це мінімізує конфлікти в майбутньому. Це дає пояснення всім учасникам спільноти що відбулося і чому. Будь то підсумок ВИЛ, ПС, блокування, фінал якогось довгого обговорення тощо. Натомість, всякий раз, коли рішення приймається кулуарно, непрозоро, не пояснюється ніяк, — ця напівтемрява і каламуть є середовищем для зловживань, різночитань, потенційним джерелом образ, невдоволень і непорозумінь. Це закладає фундамент для подальших конфліктів.

І, звичайно, запобігання конфліктів найбільш безболісне, якщо обговорення незгоди відбувається на найбільш ранньому етапі її появи і обговорюється сторонами із позиції взаємної поваги і бажання почути одне одного.

Посилення конфліктів

Є декілька способів посилити і поглибити конфлікт.

Ігнорування проблеми спільнотою — якщо ніхто зі сторони не втручається у конфлікт, хоча учасник(и) звертаються по сторонню допомогу, або й конфлікт відбувається у публічному місці навіть без запиту про втручання від учасників. Такий конфлікт завершиться або вибуттям якоїсь зі сторін, або образою у одного і відчуттям безкарності у іншого, або посиленням затятості і непримиренності обох. Результатом є втрата одного дописувача, або більш інтенсивні конфлікти в подальшому.

Замітання проблеми під килимок — коли конфлікт не вирішується по суті, а натомість «заморожується». Тобто коли сторонам просто пропонують розійтися. Інколи такий підхід справді спрацює — забудеться і розсмокчеться, — але це скоріше варіант для випадкових дописувачів, які рідко взаємодіють. Для постійних же дописувачів це може призвести до того, що конфлікт тільки ферментуватиметься. А відтак, новий етап появи нерозв'язаного конфлікту буде більш руйнівний, ніж попередній. Але навіть загрібання проблеми під килимок можна робити більш і менш конструктивно. Конструктивний підхід: при повторній появі конфлікту знайти попередні ітерації, переглянути чи були якісь проєкти підсумків чи упорядковано аргументи сторін, і продовжити пошук рішення вже з цієї стартової позиції. Деструктивний підхід: якщо конфлікт щоразу починатиметься з нуля, ніби нічого до того не було, і горітиме щоразу як вперше.

«Симетрична» дія — коли для сторін конфлікту обирається симетричний вплив, замість того, щоб обрати вплив, відповідний до промахів кожної зі сторін. Таке рішення поглиблюватиме відчуття несправедливості у спільноті. Від цього завжди виграє більш неправа сторона — або надмірно легким покаранням для себе, або заважким покаранням для менш винуватої.

Неусвідомлення конфлікту сторонами — це складний тип поведінки, коли сторони не усвідомлюють наявності конфлікту, або умисно не проговорюють його: в чому полягає суть, корінь незгоди. Це виливається у ірраціональні форми перетікання конфлікту: пасивно-агресивну поведінку, спалахи у випадкових дрібних ситуаціях тощо.

Хронічний конфлікт

Всі ці методи переведуть конфлікт на хронічну стадію. У хронічній стадії вже буде годі вирішувати конфлікт конструктивно, бо складно буде знайти корінь чи апелювати до раціо: сторони будуть вважати одне одного ворогами, і реагуватимуть на одне одного вже тільки як на подразник, діятимуть ірраціонально.