Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ЗЕМСТВА

ЗЕМСТВА — заг. виборні органи місц. (земського) самоврядування з розпорядчими (губернські та повітові земські збори) та виконавчими (губернські та повітові земські управи) функціями. Створювалися згідно з Положенням про губернські та повітові земські установи від 13(01) січ. 1864 (див. Земська реформа 1864).

Вибори до земських установ здійснювалися відповідно до станової (див. Стани) належності, віросповідання та майнового цензу, що надавало переваги землевласникам-дворянам (див. Дворянство). Створення всіх земських установ розпочиналося з виборів до повітових земських зборів. Кількісний склад чл. (гласних) цих зборів у кожному повіті був різним (від 10 до 96), оскільки визначався пропорційно — залежно від кількості нас. відповідного повіту. Гласні повітових зборів обиралися на 3-річний термін по 3-х виборчих групах (куріях): на з’їздах повітових землевласників, міськ. виборців і виборних від сільс. громад.

До складу 1-ї виборчої курії входили поміщики, чиї земельні володіння в повіті становили (залежно від місцевості) від 200 до 3000 десятин, а також промисловці й торгівці, які мали підпр-ва вартістю не менш як 15 тис. рублів або торг. оборот на 6 тис. руб. У 2-й (міськ.) курії виборче право отримували городяни, які мали купецькі свідоцтва (див. Купецтво), власники торг.-пром. підпр-в у межах міста з оборотом не менш як 6 тис. руб., а також власники нерухомого майна, нижня межа вартості якого коливалася від 500 до 3 тис. руб. (залежно від розміру міста). У 3-й (сел.) курії виборчим правом користувалися всі селяни-домовласники, але вибори тут були 3-ступеневими: спочатку сільс. громади посилали своїх представників на волосний сход, де обирали виборців на повітовий з’їзд, який  обирав гласних повітових земських зборів.

Гласних губернських земських зборів обирали на 3 роки на повітових земських зборах із розрахунку 1 губернський гласний на 6 повітових. Повітові та губернські земські збори скликалися один раз на рік (тривали, як правило, кілька днів). Головами їх були відповідно повітові та губернські предводителі дворянства. На губернських і повітових земських зборах обирали строком на 3 роки відповідно губернські та повітові земські управи, які складалися з голови і 2—6 чл. Голову повітової земської управи затверджував губернатор, а голову губернської земської управи — міністр внутр. справ.

12 черв. 1890 було ухвалено нове Положення про губернські та повітові земські установи, яке змінило порядок виборів до земських установ (т. зв. контрреформа органів земського самоврядування). Три курії збереглися, але в 1-й було запроваджено становий принцип — обирати та бути обраними могли тільки поміщики-дворяни. В цій, дворянській, курії було знижено майновий ценз. Водночас його значно збільшено в 2-й (міськ.) курії. Зміни зачепили й сел. курію: відтепер селяни на волосних сходах обирали тільки кандидатів у повітові земські збори, з яких уже губернатор призначав гласних за поданнями земських дільничних начальників.

Дворянам належала переважна кількість місць у повітових управах і губернських земських установах. 1903 у складі повітових управ укр. губерній було 83 % дворян, 9,3 % селян, 7,7 % різночинців, а в Херсонській губернії в складі повітових управ були тільки дворяни. Земські установи не становили стрункої та централізованої системи. Існування їх згідно із земською реформою 1864 дозволялося тільки на губернському та повітовому рівнях; не було створено нижчої ланки — волосних земських установ. Бракувало органу, який би очолював або координував роботу всіх земських установ. Правительствуючий Сенат навіть ухвалив спец. постанову, якою заборонив зносини земств між собою. Тільки в лип. 1914 в Москві на з’їзді уповноважених губернських земств для допомоги царському урядові у веденні війни (див. Перша світова війна) було створено Всерос. земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам (див. Земський союз, Союзи земств і міст), а Тимчасовий уряд 1917 утворив земські установи (земські збори та управу) й у волостях.

У трав. 1917 ухвалено нове Тимчасове положення про земські установи, яким значно розширено компетенцію цих установ; до їх відання було віднесено питання охорони праці, створення бірж праці та громад. майстерень, надання юрид. допомоги, громад. безпеки. Змінився порядок обрання до цих установ: знижено віковий ценз, скасовано ценз осілості. Заг. кер-во установами здійснював Всерос. земський союз, положення про який було ухвалено в черв. 1917. Його діяльність полягала в здійсненні заходів заг. земського характеру, пов’язаних з війною та її наслідками. Союз створював фабричні та заводські торг. і кредитні підпр-ва, мав право на придбання майна та укладення договорів. Його органами були збори уповноважених, гол. к-т, ревізійна комісія.

У трав. 1917 ухвалено закон «Про волосне земство», яким ліквідовано всі ін. волосні органи (к-ти). На волосні земські установи покладалися обов’язки, які раніше належали до компетенції волосних правлінь і волосних старшин. Виконавчим органом стала волосна управа, яка вирішувала питання: скликання зборів, підготовки проєктів рішень, щодо продовольства тощо. Волосні земські збори складалися з волосних земських гласних, які обиралися на 3 роки й працювали безоплатно.

В Україні земські установи почали українізуватися, доповнюючи свій склад укр. політ. діячами. Київ. «Земская газета» стала виходити укр. мовою. Після створення Української Центральної Ради та проголошення нею I Універсалу (див. Універсали Української Центральної Ради) чимало земських установ визнали її центр. органом управління в Україні. Після проголошення Української Народної Республіки УЦР ухвалила спец. закон про зміну назв земських установ: губернські та повітові земські збори мали іменуватися губернськими та повітовими нар. радами, а губернські та повітові земські управи — губернськими та повітовими нар. управами.

За часів Української Держави колиш. земські установи було поновлено. Утворився Всеукр. союз земств (нар. рад) як об’єднання губернських земських управ; очолив його С.Петлюра. Земські установи перейшли в опозицію до уряду гетьмана П.Скоропадського. 16 черв. 1918 відбувся Всеукр. з’їзд представників земських установ, який піддав критиці політику Ради міністрів Української Держави щодо земств (репресії з боку гетьман. адміністрації, обмеження виборів) і зажадав змін. Однак цю вимогу не було задоволено. 29 черв. 1918 губернським старостам (див. Губернські і повітові старости 1918) надано право розпускати волосні земські збори та управи, причому підставою могли стати шкідливе для місц. госп-ва ведення справ або «зловмисного характеру» постанова зборів. 5 верес. 1918 гетьман затвердив Закон про вибори до земських установ, яким обмежувався принцип заг. голосування; було запроваджено куріальну систему виборів (2 курії, залежно від суми земельного податку виборців). Після повалення режиму П.Скоропадського земські установи відновили діяльність, але питання взаємовідносин між органами місц. адміністрації Директорії УНР та органами самоврядування лишилися неврегульованими. 5 жовт. 1920 Рада народних міністрів Української Народної Республіки розпустила волосні, повітові та губернські земські збори до їх перевиборів, а їхні функції передала відповідним земським (нар.) управам. Однак цей закон не було реалізовано внаслідок втрати до 21 листоп. 1920 держ. тер. УНР. Після встановлення на тер. України рад. влади компетенцію земських установ повністю перебрали місц. ради. Ліквідація земських установ на тер. УСРР була здійснена на підставі декрету РНК УСРР від 22 січ. 1920.

Література

• Лохницкий А. Губерния, ее земские и правительственные учреждения. СПб., 1864;
• Лаптева Л.Е. Земские учреждения в России. М., 1991;
• Її ж. Об истории земских учреждений России. «Государство и право», 1993, № 8;
• Гильченко Л.В. Из истории становления местного самоуправления в России. «Государство и право», 1996, № 2.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.А. Чехович.; url: http://history.org.ua/?termin=Zemstva; том: 3