Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ

ГАЛИЦЬКА ЗЕМЛЯ – територіальне утворення в Київській Русі. Почала складатися в 1-й пол. 12 ст. з тер. Перемишльського князівства і Теребовльського князівства. В процесі формування Г.з. освоювалися нові землі на зХ., пн. й пд. У центр. частинах Г.з. виникли й швидко розвивалися нові міські центри: у 1080-х рр. – Звенигород Галицький, на початку 12 ст. – Галич (давній). Будучи відносно новим (порівняно з ін. давньорус. землями) утворенням, Г.з. спочатку розвивалася уповільнено, що відбилося в малій кількості її міст (у 2-й пол. 12 ст. їх згадано в літописі лише 10, здебільшого це порубіжні фортеці).

Протягом 2-ї пол. 12 ст. межі Г.з. були стійкими: на зх. й пд. порубіжною річкою з Польщею й частково з Угорщиною був Сян (нині Сан, прит. Вісли), на якому стояли міста Санок і Ярослав, з Угорщиною – ще й р. Прут (прит. Дунаю) і «Гора» (Карпатський хребет). До складу Г.з. входила також Буковина Північна. Сх. рубіж Г.з. позначено м. Теребовль (11 ст.; нині м. Теребовля) і новими (12 ст.) містами Микулин (переходив із рук у руки між волин., галицькими та київ. князями) і Голі Гори (нині с. Гологори Золочівського р-ну Львів. обл.). Далі кордон ішов до верхів’їв Зх. Бугу (прит. Вісли), де стояло м. Пліснеськ, Зх. Бугом на пн. зх. до галицького м. Угнів на р. Солокія (прит. Зх. Бугу), потім на зх. вододілом Зх. Бугу і Сяну, а далі на пд. до м. Ярослав на р. Сян. Усупереч поширеній в літ. думці, начебто тер. Г.з. у 2-й пол. 12–13 ст. сягала Дунаю, галицький пд. рубіж проходив середньою течією Дністра. У 2-й пол. 12 ст. порубіжними зі степом містами були Ушиця, Кучелмин, Василів і Бакота. Найближчою до Галича фортецею на пд. рубежі була Тисмяниця над р. Стримба (нині р. Ворона, бас. Дністра).

Основне ядро Г.з. – Перемишльська й Теребовльська землі – наприкінці 11 ст. активно освоювалося князями Ростиславичами (див. Василько Ростиславич, Володар Ростиславич). 1141 галицький кн. Володимирко Володаревич перетворив Галич на столицю Галицького князівства, що об’єднало Перемишльське та Теребовльське князівства, до яких він 1145 приєднав Звенигородське князівство. Виникнення Галицького князівства стимулювало соціально-економічний розвиток Г.з., сприяло зростанню й умноженню міст, насамперед швидкому піднесенню самого Галича. Син і наступник Володимирка Володаревича кн. Ярослав Володимирович зумів зберегти територіальну цілісність Г.з. 1152–87 вважаються періодом її розквіту. За його наступника, яким став його син Володимир Ярославич, князівська влада підупала. Після смерті Володимира Ярославича (1199) династія Ростиславичів згасла, і у Галичі став князювати волин. кн. Роман Мстиславич, який об’єднав Г.з. з Волинською землею в єдиному Галицько-Волинському князівстві.

Література

Дашкевич Н. Княжение Даниила Галицкого по русским и иностранным известиям. К., 1873; Грушевський М. Історія України-Руси, т. 2. Львів, 1905; Пашуто В.Т. Очерки по истории Галицко-Волынской Руси. М.–Л., 1950; Котляр Н.Ф. Формирование территории и возникновение городов Галицко-Волынской Руси IX–XIII вв. К., 1985; Його ж. Галицько-Волинське князівство. К., 1998; Галицько-Волинський літопис. Дослідження. Текст. Коментар. К., 2002.

Джерела

• Енциклопедія історії України / редкол.: В. А. Смолій та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.

Автор: М.Ф. Котляр.; url: http://history.org.ua/?termin=Galycka_zemlja; том: 2