Звенигородське князівство

Звенигородське князівство — територіально-державне утворення, що виникло навколо м. Звенигород в останній чверті XI ст. в процесі державного формування Галицької землі, який розвинувся із Перемишльської і Теребовльської волостей Ростиславичів і завершився відносно пізно наприкінці XI–XII ст.

Центральна частина майбутньої Галицької землі у верхів'ях річок Західний Буг і Стир довго залишалася «неокняженою», її державне освоєння почалося в 1080-х роках і спричинило утворення Звенигородського князівства. Близько 1084 року Ростиславичі утверджуються на заході Південної Русі. Старший Рюрик сів у м. Перемишль, молодший — Василько Ростиславич — у м. Теребовль, середній — Володар Ростиславич — у Звенигороді Галицькому.

Після смерті Володара Ростиславича Звенигородське князівство одержав його молодший син Володимирко Володаревич. Наприкінці 1130-х рр. Володимирко перейшов до Перемишля, а Звенигородське князівство дісталося його небожеві Івану Ростиславичу «Берладнику». На початку 1145 року Іван зробив невдалу спробу відібрати у дядька Галич і йому довелося тікати до дунайського Пониззя. Звенигородське князівство було ліквідоване як територіально-державне утворення і приєднане Володимирком до Галицького князівства.

Грушевський припускав, що Львівська земля Руського воєводства здебільшого займала терени Звенигородського князівства.

Джерела та література

• Котляр М. Звенигородське князівство [Архівовано 31 березня 2013 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 316. — ISBN 966-00-0610-1.

Посилання

• Звенигородське князівство [Архівовано 29 липня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.