Віктор'єн Сарду (фр. Victorien Sardou; 5 вересня 1831(18310905), Париж — 8 листопада 1908) — французький драматург, який панував на паризькій сцені періоду Другої імперії. Сарду належить 70 п'єс, багато з яких були спеціально написані для модних актрис Сари Бернар і Віржині Дежазе. Його «комедія моралі» «Les Pattes de mouche» (1860) довгий час вважалася зразком бездоганно побудованій п'єси.

Віктор'єн Сарду
фр. Victorien Sardou
Victorien Sardou (before 1908) - Archivio Storico Ricordi FOTO001650.jpg
Народився 5 вересня 1831(1831-09-05)[1][2]
Париж, Липнева монархія[3][2]
Помер 8 листопада 1908(1908-11-08)[4][5][…] (77 років)
Париж, Третя французька республіка[3] або Марлі-ле-Руа[2]
Країна Flag of France (1794–1815, 1830–1958).svg Франція
Національність французи
Діяльність драматург, письменник, драматург, лібретист
Мова творів французька[4]
Членство Французька академія
Батько Antoine Léandre Sardoud
Діти Pierre Sardoud і Geneviève Sardoud
Нагороди
Великий Хрест ордена Почесного легіону

CMNS: Віктор'єн Сарду у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

У 1863 році Віктор'єн Сарду був нагороджений орденом Почесного легіону, у 1877 він стає членом Французької академії.

ТворчістьРедагувати

Спочатку вивчав медицину, потім давав уроки, писав статті в журналах, дебютував в драматичній літературі комедією (1854). У творчому доробку Сарду зустрічаються комедії-водевілі («Nos intimes»), комедії моралі («Maison neuve», 1866), побутові драми («Dora», 1877; «Odette», 1881), історичні комедії («M-me Sans-Gêne», 1893) і навіть трагедія («Patrie», 1869.

Роботи Сарду відрізняють майстерне ведення інтриги, гострі несподівані ситуації, пристрасть до сценічних ефектів, злободенні (точніше — модні) теми. На початку XX століття Сарду стрімко втрачає популярність і піддається нещадній критиці (зокрема, з боку Бернарда Шоу) за пристрасть до стандартних сюжетних ходів і театральних прийомів, а також безідейність. Еміль Золя писав, що Сарду використовує в своїх п'єсах вдалий шаблон заради успіху, орієнтуючись на невибагливі смаки публіки. Також відзначаючи, що незважаючи на те, що він пише з натхненням і володіє чудовим сценічним чуттям, але при цьому не в силах створити значний, довговічний твір[7].

Образи Сарду схематичні, різко розмежовуються на позитивні й негативні; перші ідеалізовані й героїзoвані, другі — в комедіях нерідко підкреслено карикатурні, а в драмах перетворюються в «підступних лиходіїв».

На основі п'єс Сарду написані опери «Батьківщина!» Еміля Паладіля (1886), «Федора» (1898) і «Мадам Сан-Жен» (1915) Умберто Джордано, «Тоска» Пуччіні (1900) та ін.

Зять (чоловік доньки) — драматург Робер де Флер.

Цікаві фактиРедагувати

  • На ім'я героїні п'єси Сарду «Федора» (1882) княгині Ромазовою, названий капелюх з м'якого фетру — федора. Головну героїню, вдову графа Горишкіна на і'мя Федора, зіграла Сара Бернар, а для вистави в театрі «Водевіль» був створений головний убір нового типу — капелюх з одним заломом по центру й двома ум'ятинами по боках.
  • Сарду захоплювався спіритизмом і набув репутацію відомого медіума.[8].

ПриміткиРедагувати

  1. Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. а б в Archivio Storico Ricordi — 1808.
  3. а б Сарду Викторьен // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  4. а б в Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  5. SNAC — 2010.
  6. Internet Broadway Database — 2000.
  7. Эмиль Золя. Викторьен Сарду. Собрание сочинений. Т. 25.
  8. Аллан Кардек. Книга медиумов. — Litres, 2017-09-05. — 574 с. — ISBN 9785425085153.

ЛітератураРедагувати

  • Історія западноевропейского театру, т. 3. Під спільнішийий ред. З. З. Мокульского [і др.], — МА., 1963.

ПосиланняРедагувати