Військове міністерство Австро-Угорщини
Імператорсько-королівське військове міністерство Австро-Угорщини (нім. k.u.k. Kriegsministerium) ― з 1867 по 1918 рр. головне відомство адміністративного управління і забезпечення діяльності Збройних сил Австро-Угорщини. До 1911 р. мало назву Військове міністерство імперії (нім. Reichskriegsministerium), в 1911–1918 рр. ― Імператорсько-королівське військове міністерство (нім. k.u.k. Kriegsministerium).
| Військове міністерство Австро-Угорщини | |
|---|---|
| нім. k.u.k. Kriegsministerium | |
 | |
 Колишній будинок Військового міністерства та Генерального штабу Австро-Угорщини в 1913–1918 рр. у Відні | |
| Загальна інформація | |
| Країна | .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Дата створення | 21 грудня 1867 |
| Дата скасування | 1 листопада 1918 |
| Керівництво діяльністю здійснює | Верховний Головнокомандувач Збройних сил Австро-Угорщини |
| Штаб-квартира | м. Відень, вул. Штубенрінг, 1 48°12′34.5″ пн. ш. 16°23′0.1″ сх. д. / 48.20958° пн. ш. 16.38336° сх. д. |
| Міністр | Рудольф фон Штайнштеттен (1918) |
| Підвідомчі органи | Військово-морські сили Австро-Угорщини |
 | |
Історія
ред.Загалом, військові міністри не мали особливої політичної ваги в імперії, оскільки в сухопутних військах та на флоті переважно керував Верховний головнокомандувач (імператор), якому допомагав начальник штабу. Це призводило до застою та застарілості управління військами в останніх десятиліттях ХІХ століття.
Структура
ред.Військове міністерство очолював Військовий міністр (нім. k.u.k. Kriegsminister), він підпорядковувався Головнокомандувачу Збройних сил Австро-Угорщини[1], призначався та звільнювався імператором — Верховним головнокомандувачем Збройних сил Австро-Угорщини.[2]
Військовому міністерству не підпорядковувалися:
- Угорський королівський гонвед (угор. Magyar Királyi Honvédség) ― підпорядковувався уряду Транслейтанії;
- Австрійський імператорський ландвер (нім. kaiserlich-königliche Landwehr) ― підпорядковувався Міністерству оборони.
Військове міністерство складалося з кількох спеціалізованих відділів, допоміжних органів військового міністра та морської секції.
| Структура міністерства станом на липень 1914 р. | ||||
|---|---|---|---|---|
Військовий міністр ―  фельдцейхмейстер Олександр фон Кробатін
| ||||
Ад'ютанти:  оберстлейтенант Генерального штабу Драгутін Чобан,
| ||||
| Департаменти | Керівник | Відділення | Спрямування, функції | Керівник |
| Канцелярія |  Генерал-майор
К. ф. Адлерхорст |
Прийомна |  Й. ф. Кроненвальд
| |
| Експедиція |  Й. Льодерер
| |||
| Реєстратура | Р. ф. Клар
| |||
| Бухгалтерія | І. Бернер
| |||
| Департамент кадрів |  Фельдмаршал-лейтенант
А. ф. Форагаш |
1-й | Офіцерське | К. Герабек
|
| 2.W | Унтер-офіцерське | К. Цапп
| ||
| 2.St. | Призовне | Й. ф. Рупрехт
| ||
| Управління кавалерією | Фельдмаршал-лейтенант
|
3-є | Кавалерія і гужові
перевезення |
А. Новотни
|
| 3.R | Кінний склад | Тамасі фон
Фогарас Арпад | ||
| Управління військовою
освітою |
6-е | Навчальні заклади | Г. Лейдль
| |
| Департамент військової
юстиції |
4-й | Слідство | ||
| 4.I | Прокуратура | Й. Кьолер
| ||
| 4.II | Суди | К. Машка
| ||
| Управління інженерними
військами |
Фельдмаршал-лейтенант
Л. ф. Понтемальгера |
5-й | Інженерія | Г. Домашнян
|
| 5 Е. В. | Залізнична дорога | І. Штрауб
| ||
| 5 Т. В. | Зв'язок | А. Новотни
| ||
| 5.M. | Авто-, авіачастини | О. ф. Прагенау
| ||
| 8-й | Військове будівництво | Г. Штовассер
| ||
| 8.H.B. | Інженерний склад | В. Дзюбінскі
| ||
| Управління артилерією | 7-й | Артилерія | А. де Надь-Сітке
| |
| 7.P | Боєприпаси | Е. ф. Бенфельд
| ||
| Інтендатське управління | Фельдмаршал-лейтенант
Л. Яржебецькі |
9-е | Соціальне забезпечення | Й. Льобль
|
| 10-е | Статистика | Е. ф. Штайніц
| ||
| 11-е | Інтендантське | В. Ханаузек
| ||
| 11.E | Житлове | Ф. Фірбас
| ||
| 12-е | Провіант | І. Шуберт
| ||
| 13-е | Речове | А. Сейпка
| ||
| 14-е | Медслужба | Ф. Бек
| ||
| 15-е | Ревізія | Г. Варта
| ||
| 15.B. | Бюджет | Й. Андерка
| ||
| Морська секція |  Адмірал Антон Гаус
|
|||
Допоміжні органи військового міністра
ред.Генеральний штаб ЗС Австро–Угорщини
ред.Генеральний штаб, офіційно включений до допоміжних органів військового міністра, зміг приймати самостійні рішення в останні десятиліття ХІХ століття, особливо під час Першої світової війни. Начальник штабу мав право особисто звітувати перед імператором. Коли на початку війни в 1914 році було сформовано Ставку верховного командування армії, до складу якого належав Генеральний штаб, Франц Йосиф I доручив Головнокомандувачу Збройними силами ерцгерцогу Фрідріху дозволити Начальнику штабу Конраду працювати і приймати рішення в значній мірі самостійно.
(Відень, 1 округ, вул. Штубенрінг, 1 ― Будівля Військового міністерства та Генштабу)
- Начальник Генерального штабу: генерал піхоти Франц Конрад фон Гетцендорф;
- Ад'ютант: майор Рудольф Кундманн;
- Заступник начальника Генерального штабу: фельдмаршал-лейтенант Франц Гефер фон Фельдштурм;
- Начальник офісу управління (нім. Chef des Direktionsbureaus): полковник Фердинанд фон Кальтенборн;
- Начальник оперативного відділу (нім. Chef des Operationsbureaus): полковник Йозеф Мецгер;
- Начальник інструкторського бюро (нім. Chef des Instruktionsbureaus): полковник Карл Соос з Бадока;
- Начальник Державного бюро описів (нім. Chef des Landesbeschreibungsbureaus): полковник Хюго Шмід;
- Начальник Управління військової розвідки (нім. Chef des Evidenzbureaus): полковник Август Урбанський фон Остримеч;
- Начальник залізничного бюро (нім. Chef des Eisenbahnbureaus): полковник Йоган Штрауф;
- Начальник відділу зв'язку (нім. Chef des Telegraphenbureaus): полковник Рудольф Шамшула.
Військові міністри
ред.| № | Звання / титул | Ім'я | Портрет | Роки
на посаді | ||
|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||
| 1 | Фельдмаршал-лейтенант
|
Франц фон Йон (1815—1876) |
|
1867–1868 | ||
| 2 | Фельдцейхмейстер
|
Франц Кун
фон Куненфельд(1817—1896) |
.jpg)
|
1868–1874 | ||
| 3 | Фельдцейхмейстер
|
Олександр фон Коллер (1813—1890) |
|
1874–1876 | ||
| 4 | Фельдцейхмейстер
|
Артур Максиміліан
фон Біландт-Рейдт(1821—1891) |
|
1876–1888 | ||
| 5 | Фельдцейхмейстер
|
Фердинанд фон Бауер (1825—1893) |
|
1888–1893 | ||
| 6 | Фельдцейхмейстер
|
Рудольф фон Меркль (1831—1911) |
1893 | |||
| 7 | Фельдмаршал-лейтенант
|
Едмунд фон Крігхаммер (1832—1906) |
|
1893–1902 | ||
| 8 | Фельдцейхмейстер
|
Генріх фон Пітрайх (1841—1920) |
|
1902–1906 | ||
| 9 | Фельдмаршал-лейтенант
|
Франц фон Шьонайх
(1844—1916) |
|
1906–1911 | ||
| 10 | Фельдцейхмейстер
|
Моріц фон Ауффенберг
(1852—1928) |
|
1911–1912 | ||
| 11 | Фельдцейхмейстер
|
Олександр фон Кробатін
(1849—1933) |
|
1912–1917 | ||
| 12 | Генерал-полковник
|
Рудольф Штьогер-Штайнер
фон Штайнштеттен (1861—1921) |
|
1918 | ||
Штаб-квартира
ред.У 1867–1912 рр. Військове міністерство Австро-Угорської імперії розташовувалося в 1-му окрузі Відня, пл. Ам-Хоф, буд. № 2. У зв'язку з розширенням апарату Сухопутних військ, до кінця XIX ст. значна частина співробітників Міністерства розташовувалася в орендованих міських приміщеннях[3], і на початку 1900–х рр. було розпочато будівництво нової будівлі в районі колишніх міських воріт Штубен на кільцевої магістралі Рінгштрассе (сектор кільця Штубенрінг (нім. Stubenring)), куди переїхав в 1913 р. практично весь апарат Міністерства. На площі перед будівлею був встановлений пам'ятник маршалу Радецькому.
Джерела
ред.
- k.u.k. Kriegsministerium (Hrsg.): Seidels kleines Armeeschema. Dislokation und Einteilung des k.u.k Heeres, der k.u.k. Kriegsmarine, der k.k. Landwehr und der k.u. Landwehr. Seidel & Sohn, Wien, Nr. 76, 1914.(нім.)
- Walter Wagner: Geschichte des k.k. Kriegsministeriums. 2 Bände, Böhlau, Wien u.a. 1966/71. (нім.)
- Зайончковський А. М. Первая мировая война. — СПб: Полигон, 2000. — 878 с. — ISBN 5-89173-082-0 (рос.)
- Австро-Угорщина // Військова енциклопедія Ситіна: [в 18 т.] / під ред. В. Ф. Новіцького … [і ін.]. — СПб. ; [М.]: Тіп. т-ва І. Д. Ситіна, 1911—1915. (рос.)
Примітки
ред.- ↑ Allerhöchster Oberbefehl — Seine Majestät der Kaiser und König — Franz Joseph I. So die offizielle Bezeichnung des Oberbefehlshabers bis 1916 (нім.)
- ↑ ANNO, Neue Freie Presse, 1913-05-31, Seite 8. anno.onb.ac.at. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.
- ↑ ANNO, Neue Freie Presse, 1913-05-31, Seite 8. anno.onb.ac.at. Архів оригіналу за 9 жовтня 2021. Процитовано 9 жовтня 2021.