Вівсянка скельна

вид птахів
Вівсянка скельна

Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Вівсянкові (Emberizidae)
Рід: Вівсянка (Emberiza)
Вид: Вівсянка скельна
Emberiza buchanani
Blyth, 1844
Синоніми
Euspiza huttoni
Glycyspina huttoni
Посилання
Вікісховище: Emberiza buchanani
Віківиди: Euspiza huttoni
ITIS: 559870
МСОП: 22720909

Вівся́нка ске́льна[1] (Emberiza buchanani) — птах родини вівсянкових (Emberizidae). Один з 37-ми видів роду; один з 16-ти видів роду у фауні України. Перелітний птах, гніздиться в передгір'ях Азії. В Україні рідкісний залітний вид.

Опис ред.

Зовнішній вигляд ред.

Розміром приблизно з горобця. Маса тіла 19-22 г, довжина тіла біля 17 см. У дорослого самця в шлюбному вбранні голова і шия сірі; навколоочне кільце, «вуса» і горло жовтуваті; спина і верх крил рудувато-бурі, з темною строкатістю; поперек і надхвістя сірувато-бурі: воло, груди і черево руді; підхвістя білувате; махові пера темно-бурі, з рудуватою облямівкою; хвіст темно-бурий, на двох парах крайніх стернових пер біла барва; дзьоб червонуватий; ноги червонувато-бурі; райдужка бура; у позашлюбному оперенні голова і шия бурувато-сірі. Доросла самка забарвлена тьмяніше. Молодий птах буруватий; верх голови, спина, поперек, надхвістя, воло і верх грудей з темними рисками.

Дорослий самець і доросла самка скельної вівсянки від садової вівсянки відрізняються рудим волом, від сивоголової вівсянки — жовтими «вусами» та горлом; молодих птахів цих видів відрізнити складно.[2]

Звуки ред.

Пісня — дзвінка трель, поклик — неголосне «цік».

Поширення та умови існування ред.

Ареал скельної вівсянки простягається в горах Передньої, Середньої і Центральної Азії. Оселяється в горах і передгір'ях, її улюблені місця гніздування — кам'янисті схили, порослі рідкою травою та чагарником. Необхідною умовою є наявність джерела води неподалік. Поднімається на висоту до 2000—2700 метрів. Під час прольоту може траплятись в садах, на городах, пустирях та полях. Вид виявлено в Афганістані, Вірменії, Азербайджані, Бутані, Непалі, Китаї, Гонконгу, Індії, Ірані, Ізраїлі, Казахстані, Монголії, Омані, Пакистані, Російській Федерації, Сирії, Таджикистані, Туреччині, Туркменістані та Узбекистані.[3]

Перелітний птах, зимують в деяких частинах Африки, Західної Азії, на крайньому півдні Південної Азії, на Шрі-Ланці, проте більшість птахів — в Індії. Осіння міграція починається рано, на початку серпня.[3]

В Україні рідкісний залітний вид — самець був здобутий на о. Зміїний 25.05.1983 р.[4]

Чисельність ред.

В Європі чисельність оцінюють в 6200-18600 гніздових пар, однак європейська популяція становить менше 5 % від світової. Сисельність є стабільною.[3]

Гніздування ред.

 
Яйце скельної вівсянки

Навесні з'являється на місцях гніздування з початку квітня до початку травня. Гніздо облаштовує на землі, в прихистку каменя, куща або пучка трави. За будівельний матеріал птахи використовують сухі травинки, листя і кінський волос. Кладка в кінці травня — червні. У повній кладці 4-5 блакитно-зелених, подекуди з бурими і сірими плямами, яєць. Пташенята вилітають з гнізд наприкінці червня — в липні. За деякими даними, у цих птахів буває по дві кладки за сезон, проте даний факт не є доведеним.

Живлення ред.

Раціон скельної вівсянки складають комахи та різноманітне насіння. Перші складають основу її літньої поживи і слугують кормом для пташенят. Починаючи кочувати в кінці літа, птахи поступово переходять на рослинну їжу.

Примітки ред.

  1. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  2. Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-X.
  3. а б в BirdLife International. 2017. Emberiza buchanani (amended version of 2016 assessment). The IUCN Red List of Threatened Species 2017: e.T22720909A111135183. https://dx.doi.org/10.2305/IUCN.UK.2017-1.RLTS.T22720909A111135183.en. Downloaded on 05 August 2021.
  4. Пилюга В.І. (1988). Новий вид орнітофауни України. Бранта. 1: 119—120. Архів оригіналу за 5 серпня 2021.