Озеро Вуліагмені (грец. ίμνη Βουλιαγμένης, «Запале озеро») — невелике мінеральне озеро, яке наповнюється підводними течіями, що просочуються через масив гори Іметт, розташованої на південь від селища Вуліагмені, Греція.

Вуліагмені
грец. λίμνη Βουλιαγμένης
Координати: 37°48′28″ пн. ш. 23°47′08″ сх. д. / 37.807908° пн. ш. 23.785610° сх. д. / 37.807908; 23.785610
Розташування
Країна  Греція
Регіон Vari-Voula-Vouliagmeni Municipalityd
Розташування Вуліагмені
Геологічні дані
Тип мінеральне озеро
Розміри
Площа поверхні 0,0159  км²
Висота 0,5 м
Глибина середня 50 м
Глибина макс. 100 м
Довжина 0,26  км
Ширина 0,145  км
Вода
Солоність 14,5-18  г/л
Температура 21-24  °C
Басейн
Країни басейну Греція
Інше
Geonames 11045660
Вуліагмені (озеро). Карта розташування: Греція
Вуліагмені (озеро)
Вуліагмені (озеро) (Греція)
Мапа

CMNS: Вуліагмені у Вікісховищі
Вид на озеро

Опис ред.

Озеро утворилось близько 2 000 років тому[1] внаслідок руйнування куполу великої підземної печери в результаті ерозії та серії землетрусів. Через його відносно малий вік, античні джерела про нього не згадують аж до Павсанія.

Форма озера овальна, з довжиною 260 м і шириною 145 м, загальна площа 1,59 га[2]. Поверхня води розташована на півметра вище рівня моря[3].

Озеро має унікальні природні умови — до нього поступає тепла морська вода (28-35 ºC) з глибини 50-100 метрів через мережу затоплених підземних печер, і його температура ніколи не падає нижче 18 °C (зазвичай вона становить 21-24 °C), а прісне джерело зменшує його солоність до рівня солонуватості (14,5-18 г/л).[4].

Печера утворилась у вапнякових скелях, характерних для цього регіону. Пов'язана з озером печерна система продовжується глибоко в гору і досліджена на довжину 3,1 км. У печері відомо 14 тоннелей, в яких виявлені підводні сталагміти[4]. Підводна печера ніколи не була повністю досліджена, і її складно дослідити навіть за допомогою сонару.

Дно озера складено муловими субстратами, багатими на сірководень. Вода озера мінералізована та має підвищений склад таких елементів як калій, натрій, літій, амоній, кальцій, залізо, хлор та йод.

Екологія ред.

Озеро було оголошено національною памяткою Греції та є частиною мережі охоронюваних ділянок Natura 2000[5].

У 1980-х роках у озері було виявлено новий вид актиній: Paranemonia vouliagmeniensis[en], місцевий ендемік. Також у озері знайдено два інших види безхребетних: Abra segmentum (Récluz, 1843)[6] та Cerastoderma glaucum. Останній сприяє очищенню води озера від мікробів[4]. Також у озері живе риба Garra rufa[7].

Курорт ред.

Оскільки вода озера має постійну теплу температуру та багата на сірководень, озеро використовується як спа з кінця 19-го ст. Води озера показані при ревматичних захворюваннях, спортивних травмах, захворюваннях нервової системи, дерматозах і гінекологічних захворюваннях[8]. За купання в озері здіймається плата.

Примітки ред.

  1. Otero, M. del M.; Numa, C.; Bo, m.; Orejas, C. та ін. (2017). Overview of the Conservation Status of Mediterranean Anthozoa. IUCN Redlist. IUCN. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  2. Τοπία (ΤΙΦΚ). Λίμνη Βουλιαγμένης Αττικής. Φιλότης: Βιότοπος Natura (гр.). Εθνικό Μετσόβιο Πολυτεχνείο. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 23 січня 2018. 
  3. Η επιφανειακή και η υπόγεια λίμνη της Βουλιαγμένης (гр.). Greekscapes. Архів оригіналу за 3 жовтня 2013. Процитовано 23 січня 2018. 
  4. а б в Χιντήρογλου Χ. (4 серпня 2002). Λίμνη Βουλιαγμένης (гр.). Το Βήμα. Процитовано 23 січня 2018. 
  5. Υμηττός, Αισθητικό Δάσος Καισαριανής, Λίμνη Βουλιαγμένης. Φιλότης: Βιότοπος Natura (гр.). Εθνικό Μετσόβιο Πολυτεχνείο. Архів оригіналу за 30 жовтня 2018. Процитовано 23 січня 2018. 
  6. WoRMS. Abra segmentum. World Register of Marine Species.  {{cite web}}: Пропущений або порожній |url= (довідка)
  7. Λίμνη Βουλιαγμένης. Το "διαμάντι" της Αττικής. VIMA Online (гр.). www.vimaonline.gr. 28 липня 2012. Архів оригіналу за 14 грудня 2018. Процитовано 23 січня 2018. 
  8. Γεωργία – Ελένη Κόρρου (9 серпня 2012). Τα ιαματικά νερά της λίμνης Βουλιαγμένης (гр.). VIMA Online. Архів оригіналу за 16 травня 2018. Процитовано 23 січня 2018.