Відкрити головне меню

Вулиця Євгена Коновальця (Івано-Франківськ)

Вулиця Євгена Коновальця — одна із головних вулиць в Івано-Франківську, що веде від центру — вулиці Січових Стрільців на південь до р. Бистриця Надвірнянська — околиці міста і далі переходить в дорогу в напрямку до м. Надвірна.

Вулиця Євгена Коновальця
Івано-Франківськ
Будівля №16 на вулиці Євгена Коновальця, житловий будинок, збудований 1916 року
Будівля №16 на вулиці Євгена Коновальця, житловий будинок, збудований 1916 року
Назва на честь Євгена Коновальця
Колишні назви
австрійського періоду (українською) Каліцька
радянського періоду (українською) Дадугіна
Загальні відомості
Протяжність 5 600 м
Координати початку 48°55′07″ пн. ш. 24°42′40″ сх. д. / 48.91871° пн. ш. 24.710988° сх. д. / 48.91871; 24.710988
Координати 48°53′58″ пн. ш. 24°42′48″ сх. д. / 48.899456° пн. ш. 24.713316° сх. д. / 48.899456; 24.713316Координати: 48°53′58″ пн. ш. 24°42′48″ сх. д. / 48.899456° пн. ш. 24.713316° сх. д. / 48.899456; 24.713316
Координати кінця 48°52′11″ пн. ш. 24°42′22″ сх. д. / 48.869775° пн. ш. 24.706224° сх. д. / 48.869775; 24.706224
Транспорт
Рух двосторонній
Покриття асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Пам'ятники 1. Пам'ятник Євгену Коновальцю
2. Працівникам Міністерства внутрішніх справ, що загинули при виконанні службових обов’язків
3. Борцям за волю України
4. Пам'ятник Івану Франку
Зовнішні посилання
У проекті OpenStreetMap пошук у Nominatim
Мапа

Існує від початку XVIII століття.

Довжина вулиці найбільша в місті — 5 600 м.

Зміст

ІсторіяРедагувати

Колишню назву,— Зосина Воля надали вулиці власники міста,— Юзеф і Вікторія Потоцькі в пам'ять своєї дочки Софії. Софія померла в молодому віці, але за життя відзначалася своєю добротою, опікувалася сиротами і каліками, які оселялися переважно в цій місцевості. Виконуючи її волю батько збудував тут притулки для бідних.

За часів австрійської влади вулицю перейменували спочатку на Каліцька, але з другої половини XIX ст. їй знову повернули назву Зосина Воля. Не змінювали її і в часи ЗУНР. Сьогодні єдиним нагадуванням про стару назву є ресторан Зосина Воля відкритий на цій вулиці.

Під час німецької окупації носила ім'я Т. Шевченка.

У 1944 р. радянська влада прейменувала вулицю на П. Дадугіна — капітана, який загинув у бою за місто.

10 лютого 1993 року вулиця одержала ім'я Євгена Коновальця. Він перебував у Станиславові в 1919 р. в питанні підписання акту злуки.

Нинішня довжина вулиці збереглася від 1965 р., коли с. Опришівці приєднали до Івано-Франківська і центральна вулиця села стала продовженням до тогочасної вул. Дадугіна.

Раніше вулиця закінчувалась там, де сьогодні знаходиться Європейська площа, а далі йшла Опришевецька дорога. У 1925 р. було утворене Опришевецьке передмістя, втім, ще майже без забудови, і вулицю продовжили до нинішнього аеропорту (на той час його не було).

За Польщі вулиця була значним промисловим осередком, в тому числі тут знаходилося більшість цегельних заводів міста: Урмана (№ 83), І. Танненбаума (№ 101), «Пезет» М. Касвінера (№ 132). Жодний із них не зберігся.

БудівліРедагувати

№ 35. Івано-Франківський університет права імені короля Данила Галицького. Приблизно на цьому місці раніше, від 1914 р. знаходився вагомеханічний заклад В. Майора, який разом із ливарною фірмою Ф. Весели «Фама» (1920 р.) та фірмою «Край» дали початок заводу ВАТ «Промприлад». Жодне приміщення первісних майстерень не збереглося. На місці майстерень «Фама» стоїть дев'ятиповерховий будинок з авіакасами на першому поверсі.

№ 46. Музей Небесної сотні

№ 72. Перші в місті капітальні військові казарми, (1886). Вони весь час були артилерійськими. Під час ЗУНР там стояв українізований 95-й стрілецький полк, що брав участь у встановленні української влади в місті, а згодом став першим стрілецьким полком Української Галицької Армії (УГА). Від 2004 року комплекс займає військова кафедра Національного університету нафти і газу.

№ 104а. Колишні казарми дивізії кінної артилерії, (1898).

ЗображенняРедагувати

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Головатий М.І. «200 вулиць Івано-Франківська», — Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2010. — С. 192—195