Івано-Франківський завод «Промприлад»

Івано-Франківський завод «Промприлад» (раніше Станіславський машинобудівний завод, Станіславприлад, Геофізприлад) — одне з найстаріших підприємств, розташоване у центрі Івано-Франківська, спеціалізується на виготовленні лічильників й приладів для нафтової та газової промисловості.

Промприлад
Тип Приватне акціонерне товариство
Засновано 1905
Штаб-квартира  Україна, 76000, Івано-Франківська обл., м. Івано-Франківськ, вул. Академіка Сахарова, 23
Код ЄДРПОУ 05782912

ІсторіяРедагувати

У 1905 році завод було утворено на базі трьох підприємств: фірми «Край», фірми «Фама» та вагомеханічного заводу Вацлава Майора.

Підприємство «Край» згадується від 1905 року й було засноване Юзефом Льоренцом. Від 1910 року належало Ришарду Яворському, а в документах фігурує, як "Р. Яворський і сини. Фабрика машин «Край»". Пізніше вона переходить у спадок до трьох його синів: Казимира, Ернеста й Леона. До початку Першої світової війни кількість працівників була 18-28 осіб. Виготовляло вуличні ліхтарі, приводні пристрої для млинів, різне литво: для каналізацій, залізниць, печей, кухонь, тощо. Наймасовішою продукцією були залізничні гальмівні колодки.

Фабрика Вацлава Майора заснована 1914 року. Спеціалізувалася на виготовленні та ремонті механічних ваг: вагонних, автомобільних, аптекарських. Підприємство було найменшим, проте продукція найтехнологічнішою. Також на етапі створення Промприлад продовжував виробничу лінію фабрики (ваги).

"Фабрика машин і арматур Ф. Весели. Ливарня заліза, фосфоритної бронзи і металу." Заснована 1920 року, а пізніше до назви додалося "Fama" - від фабрика машин. Спеціалізувалася на литві й його механічній обробці.

Всі підприємства попередники були невеликими, у середньому кількість їх працівників не перевищувала 80 осіб. Пік їх розквіту припадає на 20-ті роки XX століття. Підприємства переходять від використання парових машин до двигунів внутрішнього згоряння й від власних електрогенераторів до централізованої мережі після відкриття електростанції. Основне обладнання становили верстати польського виробництва з Катовіце, Лодзі, Познані, але також були з Берліна, Відня, фрезерні - зі Сполучених Штатів. Частина обладнання була власного виробництва (заточні верстати).

У другій половині 30-х років підприємства активно розвивалися. Росли обсяги виробництва й кількість працівників.

НаціоналізаціяРедагувати

Після приходу радянської влади усі три фірми потрапили під націоналізацію й були об'єднані в машинобудівний завод.

Також негативно сказалася Друга світова війна. Радянська влада повернулася сюди в 1944 році й після війни на заводі працювали два цехи: токарний і ваговий, а також три майстерні з ремонту ваг. Від 1947 року завод опанував виготовлення фрезерних верстатів і виробництво газових пічок.

Від 1949 року завод перейшов у підпорядкування управління сільгоспмашинобудування міністерства місцевої промисловості УРСР й за цільовою прорамою почав виготовляти водяні насоси для тваринницьких ферм, колгоспів і радгоспів. Паралельно у цей час розвиваються два заводи: вагомеханічний і машинобудівний.

Від 1956 року їх об'єднали у Станіславський машинобудівний завод. У 1957 році були створені ремонтний та інструментальний цехи, реконструйовано ливарний.

14 жовтня 1959 року завод було перетворено на Станіславприлад. До 1960 року припинено виробництво автомобільних ваг і водяних насосів й опановано виробництво газових лічильників, які базувалися на досвіді й напрацюваннях заводу Київприлад.

1962 року в зв'язку з перейменування обласного центру завод також перейменовано на Івано-Франківський приладобудівний завод. 1962 року для підготовки кадрів відкрито філію Львіської політехніки, яка вже 196 року стала окремим навчальним закладом: університет нафти й газу. Протягом 60-х років збудовано кілька нових корпусів заводу. Протягом 60-70-х років поступово збільшується асортимент продукції.

У період 1971-75 років опановано виробництво деяких електронно-обчислювальних приладів. Окрім СРСР продукція експортувалася до 26 країн світу.

У 1982 році вудбулася реорганізація виробництва на ВО "Геофізприлад". Підприємство запускає виробництво електроніки, зокрема систем автоматизованого управління технологічним процесом.

Поряд із приладами від 192 року завод виготовляє товари народного споживання: парасолі, господарські сумки, автомобільні решітки.

У 1980-х завод мав власне радіо, газету, футбольну команду, хор, танцювальний і театральний колективи. У часи найбільшого розквіту кількість працівників майже сягала 5000 осіб.

Після відновлення незалежностіРедагувати

До 1994 року завод був державним підприємством. Згодом один з корпусів викупила IT-компанія SoftServe.

КерівництвоРедагувати

Див. такожРедагувати

ПосиланняРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • «100 років історії — 100 років праці» // Б. Гаврилів, М. Головатий. Івано-Франківськ. Тіповіт, 2005