Ворожіння Світлани
«Ворожіння Світлани» — картина російського художника Карла Павловича Брюллова, написана в 1836 році, на сюжет балад Ст. А. Жуковського «Світлана». Єдине полотно художника, створене на тему російського національного побуту. Картина написана олією на полотні розміром 94 × 81 см. Зберігається в Нижегородському державному художньому музеї.
| Ворожіння Світлани Гадающая Светлана | |
.jpg) | |
| Автор | Карл Брюллов |
|---|---|
| Час створення | 1836 |
| Розміри | 94 × 81 |
| Матеріал | Полотно |
| Техніка | олія |
| Місцезнаходження | Нижегородський державний художній музей[ru] (Нижній Новгород, Росія) |
Історія картини ред.
В кінці літа 1835 року картина Брюллова «Останній день Помпеї», що принесла йому славу, прибула з Італії, де була написана, до Петербурга. Полотно справило враження на імператора Миколу I, і той запропонував Брюллову посаду професора в академії мистецтв і негайно викликав його до столиці. Художник на той момент перебував у Контанстинополі, і, отримавши розпорядження царя, відразу подався до Петербурга. Поїздка його проходила через Москву, куди він прибув 6 січня 1836 року. У Москві художник затримався на півроку, жив у А. Перовського, для якого написав «Ворожіння Світлани» за час свого перебування в місті[1]. Приїзд художника збігся з передднем святок, і Брюллову вдалося спостерігати обряд ворожіння в будинку Перовського, що допомогло надати картині «життя»[2].
До революції картина перебувала в колекції В. П. Орлова-Давидова. Після неї була передана Нижегородському державному художньому музею, де зберігається по даний час[3]. Поточний статус збереження: задовільний[4].
Сюжет ред.
На картині зображена сцена святочного ворожіння. Спиною до глядача сидить дівчина з русою косою в кокошнику і російському сарафані. Перед нею на столику стоять палаюча свічка у високому підсвічнику і фігурне дзеркало, в яке героїня злякано й напружено вдивляється в надії побачити у віддзеркаленні судженого[5][6]. Сюжет був навіяний популярною в той час баладою В. А. Жуковського «Світлана».
Художні особливості ред.
Брюллову вдалося передати романтичний містицизм, в дусі якого була написана оригінальна балада. У підтексті картини дзеркало вгадується як символ зв'язку з потойбічним світом; відбиття у дзеркалі — як подвійність тлумачення, властива романтизму; а сама сцена ворожіння — як бажання вийти за межі реальності[7]. Це єдине полотно Брюллова, створене на тему російського національного побуту. Картина написана олією на полотні розміром 94 × 81 см.
В цілому, картина є ілюстрацією не так до конкретного епізоду балади, як до деякого поетичного образу дівчини, що ворожить, який закріпився у суспільній свідомості на хвилі успіху твору. Сам Жуковський називав художника Карлом Великим в знак вдячності за написання картини. До речі, це не єдина ілюстрація Брюллова до творів Жуковського. У 1839—1843 роках художник працював над картиною «Пері і ангел» на сюжет однойменної балади поета.
Примітки ред.
- ↑ Русский биографический словарь, 1908, с. 401—411.
- ↑ Пикулева, 2004, с. 89.
- ↑ Живопись XVIII - первой половины XIX вв. Нижегородский государственный художественный музей. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 20 листопада 2016.
- ↑ Гадающая Светлана. Museum.ru. Архів оригіналу за 20 листопада 2016. Процитовано 6 липня 2016.
- ↑ Гордеева, 2010, с. 19—21.
- ↑ Душечкина, 2007, с. 333—334.
- ↑ Казакова, 2008, с. 31—32.
Література ред.
- Гордеева, М. Великие художники. — М. : Директ-Медиа, 2010. — Т. 23 ref=Гордеева.
- Греков, Вл. Брюллов, Карл Павлович // Русский биографический словарь. — СПб. : тип. Главного упр. уделов, 1908. — Т. 3. — 699 ref=Греков с.
- Душечкина, Е. В. Культурная история имени: Светлана // Имя: Семантическая аура. — М. : Языки славянских культур, 2007. — 360 с. — ISBN 5-9551-0163-2.
- Казакова, Светлана. Карл Брюллов и Нестор Кукольник: история двух иллюстраций // Третьяковская галерея : журнал. — 2008. — № 4.
- Пикулева, Г. И. Брюллов. — М. : Олма-пресс, 2004. — 126 с. — (Галерея гениев) — 5 000 ref=Пикулева прим. — ISBN 5-94849-594-9.